ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2023 року
м. Київ
справа №815/1131/18
адміністративне провадження № К/990/16798/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладання штрафу, за касаційною скаргою Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Завальнюка І.В. від 07.10.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Джабурія О.В., Кравченка К.В., Ступакової І.Г. від 11.05.2022,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також ФОП ОСОБА_1, позивачка) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі також ГУ Держпраці, Управління, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати постанову від 01.03.2018 №012 про накладання на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) штрафу в розмірі 43 335 720,00 грн (далі також спірна, оскаржувана постанова);
2. В обґрунтуванні позовних вимог зазначалось, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем з грубим порушенням встановленої законом процедури накладення штрафу, зокрема, з неналежним повідомленням позивача про розгляд справи про правопорушення.
3. Заперечував позивач і висновки відповідача, зроблені ним по суті виявлених перевіркою порушень вимог законодавства про працю, зокрема, наполягав, що такі висновки не ґрунтуються на наявності беззаперечних доказів, а тому вважав накладення на нього штрафу та притягнення до відповідальності протиправними, оскільки, на його переконання, у спірному випадку склад правопорушення відсутній.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Справа розглядалась судами неодноразово.
5. Зокрема, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019, позов задоволено.
6. Вищевказані судові рішення були оскаржені відповідачем у касаційному порядку.
7. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.04.2021 рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
8. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у мотивувальні частині постанови зазначав, що судами першої та апеляційної інстанцій, в порушення норм процесуального права, не було встановлено, чи надавалися договори оренди автомобіля з водієм під час перевірки ГУ ДФС в Одеській області, які були долучені позивачем до матеріалів справі. Також судами попередніх інстанцій не було з`ясовано, яким чином орендодавцями самостійно організовувалось перевезення вантажів, беручи до увагу, що надані договори діяли з 2015-2016, 2015-2017 років, з зазначенням про разове надання послуг.
9. За наведеними у постанові Верховного Суду мотивами, під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій не було надано оцінки й актам про надання послуг, в яких зазначена місячна оренда плата, проте не зазначено коли були надані послуги та чи були вони одноразові.
10. З огляду на вищевикладене, суд касаційної інстанції констатував, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи судам необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
11. Після нового розгляду справи рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2022, позов задоволено.
12. Ці рішення є предметом касаційного оскарження у справі, що розглядається.
13. Ухвалюючи такі судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що предметом зазначених договорів про надання послуг є виконання працівником/водієм певного визначеного обсягу роботи, а саме послуги з перевезення вантажів, за наслідками виконання якої замовник/позивач зобов`язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто предметом цих договорів, на думку судів, є кінцевий результат, а не процес праці.
14. Суди вважали, що метою вищенаведених договорів є отримання певного матеріального результату, а саме - перевезення вантажів.
15. З огляду на зміст договорів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зазначав, що водії не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, вони самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, трудові функції виконували одноразово - в період з 01.01.2015 по 31.12.2016, й після закінчення виконання визначеного вказаними договорами завдання, трудова діяльність водіїв з позивачем припинилась.
16. Окрім цього, суди попередніх інстанцій у мотивувальній частині ухвалених ними судових рішень посилались на те, що обставини документальної позапланової виїзної перевірки діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, оформленої актом ГУ ДФС в Одеській області №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 від 13.02.2018, були предметом спору по справі №815/2691/18.
17. В оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що відповідно до висновків суду у справі №815/2691/18 в порушення підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України в акті перевірки від 13.02.2018 не встановлено факти порушення платником податків вимог податкового законодавства з посиланням саме на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Отже, за висновками судів у справі №815/2691/18, визначення податкового зобов`язання внаслідок встановлення факту заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб без дослідження документів первинного бухгалтерського обліку суперечить приписам підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.
18. Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій також відзначали, що ключовим питанням у спорі є питання стосовно використання позивачем у періоді 2015-2016 років при здійсненні підприємницької діяльності праці 388 працівників-водіїв, які не оформлені належним чином.
19. Колегія суддів суду апеляційної інстанції з цього приводу зазначала, що вказаним правовідносинам надано оцінку судами першої та апеляційної інстанції в межах судового розгляду справи №815/2691/18, в результаті чого зроблено висновок про відсутність в діях підприємця/позивача стверджуваного податковим органом порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", зокрема залучення до підприємницької діяльності праці робітників-водіїв протягом 2015-2016 років, не оформлених належним чином.
20. Беручи до уваги вищевикладене у якості обставин преюдиційного характеру, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що прийнята відповідачем постанова про накладення штрафу є протиправною, оскільки у діях позивача не встановлено складу правопорушення вимог законодавства про працю, за вчинення якого його притягнуто до відповідальності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований Одеською міською радою 17.02.2014 як фізична особа-підприємець та з 18.02.2014 перебував на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області.
23. Основним видом економічної діяльності позивача за кодом КВЕД 52.29 є здійснення іншої допоміжної діяльності у сфері транспорту.
24. 13.02.2018 ГУ ДФС в Одеській області за результатами перевірки склало акт №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності достовірності повноти нарахування та сплати податків і зборів виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.
25. В акті №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 зафіксовано порушення статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 "Про порядок повідомлення ДФС та її територіальним органом про прийняття працівника на роботу", а саме: ФОП ОСОБА_1 було залучено до підприємницької діяльності 463 робітників-водіїв протягом 2015-2016 років не оформлених належним чином, без укладання трудових угод, договорів цивільно-правового характеру, звітування до контролюючих органів відповідних форм.
26. На сторінці 14 Акту перевірки розділу 2.2.4 зазначено про те, що ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2015 по 31.12.2016 здійснював діяльність вантажного автомобільного транспорту.
27. При аналізі інформації стосовно найманих працівників, наведених у таблиці акту перевірки ДФС, встановлена розбіжність, зокрема, одні і ті ж працівники були внесені по кілька разів у різних місцях.
28. Відповідач з урахуванням статті 265 Кодексу законів про працю України при аналізі інформації стосовно найманих працівників, наведених у таблиці акту перевірки ДФС, здійснив перерахунок кількості працівників - водіїв та встановив, що за період 2015-2016 роки позивач при здійсненні підприємницької діяльності використовував працю 388 працівників-водіїв неоформлених належним чином, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_26, ОСОБА_54, ОСОБА_361, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_362, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, ОСОБА_137, ОСОБА_138, ОСОБА_139, ОСОБА_140, ОСОБА_141, ОСОБА_142, ОСОБА_143, ОСОБА_144, ОСОБА_145, ОСОБА_146, ОСОБА_147, ОСОБА_148, ОСОБА_149, ОСОБА_150, ОСОБА_151, ОСОБА_152, ОСОБА_153, ОСОБА_154, ОСОБА_155, ОСОБА_156, ОСОБА_157, ОСОБА_158, ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_147, ОСОБА_161, ОСОБА_162, ОСОБА_163, ОСОБА_164, ОСОБА_363, ОСОБА_165, ОСОБА_166, ОСОБА_167, ОСОБА_168, ОСОБА_169, ОСОБА_170, ОСОБА_171, ОСОБА_172, ОСОБА_173, ОСОБА_174, ОСОБА_175, ОСОБА_176, ОСОБА_177, ОСОБА_178, ОСОБА_179, ОСОБА_180, ОСОБА_181, ОСОБА_182, ОСОБА_183, ОСОБА_184, ОСОБА_185, ОСОБА_186, ОСОБА_187, ОСОБА_188, ОСОБА_189, ОСОБА_190, ОСОБА_191, ОСОБА_192, ОСОБА_364, ОСОБА_193, ОСОБА_194, ОСОБА_195, ОСОБА_196, ОСОБА_197, ОСОБА_198, ОСОБА_199, ОСОБА_200, ОСОБА_201, ОСОБА_202, ОСОБА_203, ОСОБА_204, ОСОБА_205, ОСОБА_206, ОСОБА_207, ОСОБА_167, ОСОБА_208, ОСОБА_209, ОСОБА_210, ОСОБА_211, ОСОБА_212, ОСОБА_213, ОСОБА_214, ОСОБА_215, ОСОБА_216, ОСОБА_217, ОСОБА_218, ОСОБА_219, ОСОБА_220, ОСОБА_221, ОСОБА_222, ОСОБА_223, ОСОБА_224, ОСОБА_225, ОСОБА_226, ОСОБА_227, ОСОБА_228, ОСОБА_229, ОСОБА_230, ОСОБА_231, ОСОБА_232, ОСОБА_233, ОСОБА_234, ОСОБА_235, ОСОБА_236, ОСОБА_237, ОСОБА_238, ОСОБА_239, ОСОБА_240, ОСОБА_241, ОСОБА_242, ОСОБА_243, ОСОБА_244, ОСОБА_245, ОСОБА_246, ОСОБА_247, ОСОБА_248, ОСОБА_249, ОСОБА_250, ОСОБА_251, ОСОБА_252, ОСОБА_253, ОСОБА_254, ОСОБА_255, ОСОБА_256, ОСОБА_257, ОСОБА_258, ОСОБА_259, ОСОБА_260, ОСОБА_261, ОСОБА_262, ОСОБА_263, ОСОБА_264, ОСОБА_265, ОСОБА_266, ОСОБА_267, ОСОБА_268, ОСОБА_269, ОСОБА_170, ОСОБА_270, ОСОБА_271, ОСОБА_272, ОСОБА_273, ОСОБА_274, ОСОБА_275, ОСОБА_276, ОСОБА_277, ОСОБА_278, ОСОБА_279, ОСОБА_280, ОСОБА_281, ОСОБА_282, ОСОБА_283, ОСОБА_284, ОСОБА_285, ОСОБА_286, ОСОБА_287, ОСОБА_288, ОСОБА_289, ОСОБА_290, ОСОБА_291, ОСОБА_292, ОСОБА_293, ОСОБА_294, ОСОБА_295, ОСОБА_296, ОСОБА_297, ОСОБА_298, ОСОБА_299, ОСОБА_300, ОСОБА_301, ОСОБА_302, ОСОБА_303, ОСОБА_304, ОСОБА_305, ОСОБА_306, ОСОБА_307, ОСОБА_308, ОСОБА_309, ОСОБА_310, ОСОБА_311, ОСОБА_312, ОСОБА_313, ОСОБА_314, ОСОБА_315, ОСОБА_316, ОСОБА_317, ОСОБА_318, ОСОБА_319, ОСОБА_320, ОСОБА_321, ОСОБА_322, ОСОБА_323, ОСОБА_324, ОСОБА_325, ОСОБА_326, ОСОБА_327, ОСОБА_328, ОСОБА_329, ОСОБА_330, ОСОБА_331, ОСОБА_332, ОСОБА_333, ОСОБА_334, ОСОБА_335, ОСОБА_336, ОСОБА_337, ОСОБА_338, ОСОБА_339, ОСОБА_340, ОСОБА_341, ОСОБА_342, ОСОБА_343, ОСОБА_344, ОСОБА_345, ОСОБА_346, ОСОБА_347, ОСОБА_348, ОСОБА_349, ОСОБА_350, ОСОБА_351, ОСОБА_352, ОСОБА_353, ОСОБА_354, ОСОБА_355, ОСОБА_356, ОСОБА_357, ОСОБА_358, ОСОБА_359, ОСОБА_360, ОСОБА_365, ОСОБА_291, ОСОБА_366, ОСОБА_367, ОСОБА_368
29. При дослідженні акту Головного управління ДФС в Одеській області документальної позапланової перевірки позивача від 13.02.2018 №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1, який відповідач взяв за підставу нарахування штрафних санкцій, податковому інспектору впродовж проведення перевірки були надані для перевірки договори оренди транспортних засобів.
30. В матеріалах справи містяться договори оренди автомобілів разом з водієм та акти виконаних послуг, відповідно до яких позивач виступає орендарем, а орендодавцями особи, які зазначені у висновках акту перевірки, як особи, що є працівниками позивача.
31. Предметом зазначених договорів про надання послуг є виконання працівником/водієм певного визначеного обсягу роботи, а саме - послуги з перевезення вантажів, за наслідками виконання якої замовник/позивач зобов`язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу.
32. За вказаними договорами орендодавець зобов`язався надати в тимчасове користування орендарю (позивачу) транспортний засіб, забезпечити орендований автомобіль водієм за плату та надати послуги по перевезенню.
33. Вищевказані договори укладались, а послуги за ними надавались у період з 01.01.2015 по 31.12.2016.
34. 01.03.2018 на підставі акту ГУ ДФС в Одеській області №250/15-32-13-05/3091916012 від 13.02.2018 відповідач провів розгляд справи та виніс постанову №012 про накладання штрафу на позивача у розмірі 43 335 720,00 грн.
35. Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
36. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.08.2021 у справі №420/4513/19, від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, від 22.02.2022 у справі №420/6582/18, від 19.01.2022 у справі №815/657/18.
37. Скаржник наголошує, що практика Верховного Суду у вищевказаних справах є однозначною, адже коли предметом цивільних договорів є виконання робіт за конкретною професією, які не містять жодних вимог щодо обсягу робіт, який має бути виконано підрядниками, їх якісні, кількісні характеристики, не передбачає чітко окресленого кінцевого результату, це є ознакою трудових відносин та відповідно суперечить природі договору цивільно- правового характеру та відповідає природі трудового договору.
38. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
39. Колегія суддів підкреслює, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
40. Висновки щодо застосування норм права такого змісту наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №9901/278/21, висловлюючи яку, Судом було враховано й правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Пономарьов проти України" (рішення від 03.04.2008, заява №3236/03, п. 41), згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява №8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява №50966/99, від 14.10.2003).
41. При цьому, колегія суддів наголошує, що згідно з частиною другою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 цього ж Кодексу учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
42. Висновки щодо застосування таких норм права висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постанові від 09.02.2023 у справі №295/14365/19, де колегія суддів зауважувала, що учасники справи, зобов`язанні діяти вчасно та в належний спосіб, в тому числі, при оскарженні судових рішень (у тому випадку в апеляційному порядку), у зв`язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про неухильне виконання покладених на нього обов`язків як учасника справи і намір добросовісної реалізації права на апеляційний перегляд справи.
43. У вищевказаній постанові Верховного Суду також підкреслено, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини у пункті 35 рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain, заява №11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
44. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявити особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (рішення у справі "Сухорубченко проти Росії" (Sukhorubchenko v. Russia), заява №69315/01, пункт 48, від 10.02.2005; ухвала щодо прийнятності у справі "Гуржій проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03 від 01.04.2008).
45. Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд встановив строк для надання відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня отримання копії ухвали та роз`яснив, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
46. Ухвала про відкриття касаційного провадження разом з матеріалами касаційної скарги була надіслана засобами поштового зв`язку на вказану позивачем та останню відому суду поштову адресу.
47. Водночас, вищевказане поштове відправлення було повернуто до Верховного Суду у зв`язку з закінченням терміну його зберігання, про що працівником поштового зв`язку складено довідку від 03.09.2022.
48. У матеріалах касаційного провадження відсутні відомості про наявність у позивача адреси електронної поштової скриньки або інших засобів зв`язку, за допомогою яких можливо було б здійснити направлення вищевказаних документів (судового рішення - ухвали про відкриття касаційного провадження у справі та матеріалів касаційної скарги) та забезпечити підтвердження їх отримання стороною позивача. Відсутні відомості й про те, що позивач є користувачем підсистем "Електронний кабінет", "Електронний суд".
49. За таких обставин можна дійти висновку, що у разі якщо судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то можна вважати, що адресат повідомлений про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).
50. Положення процесуального закону не передбачають прямого обов`язку суду щодо повторного направлення кореспонденції стороні, якій поштове відправлення не було вручене із обставин, які не залежали від суду. Подібні за змістом висновки висловлені також Верховним Судом у постанові від 19.12.2022 у справі №910/1730/22.
51. За таких обставин та приписів норм процесуального права і висновків Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів вважає, що позивач повідомлений про відкриття касаційного провадження у цій справі й про прийняття відповідного судового рішення у формі ухвали з цього питання, мав можливість отримати матеріали касаційної скарги, ознайомитися з їх змістом, подати обґрунтований відзив на касаційну скаргу, однак таким правом з невідомих Суду причин не скористався.
52. Частиною ж четвертою статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
53. Окрім цього, ухвалою Верховного Суду від 08.02.2023 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду, який постановлено здійснювати у судовому засіданні 21.02.2023 о 15 годині 30 хвилин у приміщенні Касаційного адміністративного суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено учасників справи в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
54. За приписами частини першої статті 131 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
55. Частиною четвертою статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи, а згідно з пунктом 2 частини першої статті 345 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
56. Повістка про виклик до суду касаційної інстанції у судове засідання на 21.02.2023 о 15:30 годині надіслана позивачу за останньою відомою суду адресою, а відомості про інші засоби зв`язку, які можуть бути використані з метою повідомлення ФОП ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, у матеріалах провадження відсутні. Про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби позивач у встановленому процесуальним законом порядку суд не повідомляв.
57. Надіслана позивачу повістка про виклик повернута до Верховного Суду, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою, що підтверджується довідкою від 17.02.2023, складеною працівником поштового зв`язку.
58. З урахуванням вищевикладених обставин та приписів норм статті 131 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що позивач належним чином повідомлений про касаційний розгляд цієї справи.
59. Головне управління Держпраці в Одеській області 17.02.2023 отримало повістку про виклик до Верховного Суду в судове засідання, призначене на 21.02.2023 о 15:30 годині, що підтверджується наявним у матеріалах касаційного провадження рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
60. У призначені Судом день та час, позивач у судове засідання не з`явився і не повідомив суду про причини своєї неявки, жодних заяв або клопотань не подавав, не забезпечив участі у судовому засіданні через представника.
61. Відповідач явку в судове засідання представника, повноваження якого на представництво (самопредставництво), були б належним чином підтверджені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, не забезпечив.
62. Відповідно до протоколу судового засідання від 21.02.2023, у зв`язку з неявкою усіх учасників справи, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила - здійснювати подальший розгляд справи у письмовому провадженні.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
63. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
64. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів та право на відпочинок (статті 44, 45 Конституції України).
65. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
66. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (преамбула до цього Кодексу).
67. Зокрема, частиною першою статті 3 Кодексу Законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
68. Статтею 4 цього ж Кодексу визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
69. Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 Кодексу Законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
70. Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII "Про охорону праці" працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
71. За приписами статті 23 Кодексу Законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
72. Статтею 24 Кодексу Законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
73. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
74. Частиною першою статті 265 Кодексу Законів про працю України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
75. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзаци перший, другий частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю України).
76. За висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними, зокрема, у постанові від 19.05.2021 у справі №2340/4811/18, взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, в тому числі, статті 208 Цивільного кодексу України