ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 400/4679/20
адміністративне провадження № К/9901/25628/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Уханенка С. А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення ненарахованої та невиплаченої частини заробітної плати, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року (суддя Лебедєва Г. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року (головуючий суддя Домусчі С. Д., судді: Семенюк Г. В., Шляхтицький О. І.)
І. Суть спору
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо безпідставного не включення:
частини виплаченої заробітної плати у сумі 745 344,46 грн до розрахунку оплати 4 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 13 березня 2019 року за № 249/07;
частини виплаченої заробітної плати у сумі 1 118 454,50 грн до розрахунку оплати 12 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 23 квітня 2019 року за № 485/07;
частини виплаченої заробітної плати у сумі 1 238 358,77 грн до розрахунку оплати 14 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 18 липня 2019 року за № 1062/07;
частини виплаченої заробітної плати у сумі 852 199,68 грн до розрахунку оплати 5 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 01 жовтня 2019 року за № 1522/07;
частини виплаченої заробітної плати у сумі 947 029,12 грн до розрахунку оплати компенсації за 16 днів невикористаної відпустки відповідно до наказу від 20 грудня 2019 року за № 6098/06;
частини виплаченої заробітної плати у сумі 92 611,22 грн до розрахунку розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань виплаченої у 2019 році наданої наказом від 16 вересня 2019 року за № 3805/06;
частини виплаченої заробітної плати у сумі 373 110,03 грн до розрахунку розміру суми матеріальної допомоги на оздоровлення наданої наказом від 23 квітня 2019 року за № 1013/06;
- стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену частину заробітної плати у 2019 році на загальну суму 422 964,04 грн, з яких:
9 028,07 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 4 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 13 березня 2019 року за № 249/07;
39 803,83 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати при розрахунку оплати 12 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 23 квітня 2018 року за № 485/07;
51 176,75 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 14 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 18 липня 2019 року за № 1062/07;
12 354,67 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 5 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 01 жовтня 2019 року за № 1522/07;
43 392,47 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати компенсації з 16 днів невикористаної відпустки відповідно до наказу від 20 грудня 2019 року за № 6098/06;
59 924,95 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати при розрахунку розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році, наданої наказом від 16 вересня 2019 року за № 3872/06;
207 283,30 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати при розрахунку розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у 2019 році, наданої наказом від 23 квітня 2019 року за № 1013/06.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що за період з 2018-2019 років відповідач неправомірно здійснював розрахунок сум щорічної основної оплачуваної відпустки, сум матеріальної допомоги на оздоровлення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки не включив до таких розрахунків суми виплаченої позивачу винагороди державного виконавця, що є порушенням законодавства про оплату праці.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
У 2019 році ОСОБА_1 перебував на посадах заступника начальника та головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 13 березня 2019 року за № 249/07, ОСОБА_1 надано частину відпустки тривалістю 4 календарних дні.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 23 квітня 2019 року за № 485/07, ОСОБА_1 надано частину відпустки тривалістю 12 календарних днів.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 18 липня 2019 року за № 1062/07, ОСОБА_1 надано частину відпустки тривалістю 14 календарних днів.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 01 жовтня 2019 року за № 1522/07, ОСОБА_1 надано частину відпустки тривалістю 5 календарних днів.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 20 грудня 2019 року за № 6098/06, ОСОБА_1 вирішено виплатити компенсацію за невикористану відпустку при звільненні тривалістю 16 календарних днів.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 16 вересня 2019 року за № 3872/06, ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 23 квітня 2019 року за № 1013/06, ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу для оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Уважаючи, що відповідачем протиправно не включені до розрахунку сум щорічної основної оплачуваної відпустки, сум матеріальної допомоги на оздоровлення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період 2018-2019 років, розміру виплаченої позивачу винагороди державного виконавця, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невключення частини виплаченої заробітної плати у сумі 745 344,46 грн до розрахунку оплати 4 днів відпустки у 2019 році, наданої наказом від 13 березня 2019 року за № 249/07; частини виплаченої заробітної плати у сумі 1 118 454,50 грн до розрахунку оплати 12 днів відпустки у 2019 році, наданої наказом від 23 квітня 2019 року за № 485/07; частини виплаченої заробітної плати у сумі 1 238 358,77 грн до розрахунку оплати 14 днів відпустки у 2019 році, наданої наказом від 18 липня 2019 року за № 1062/07; частини виплаченої заробітної плати у сумі 852 199,68 грн до розрахунку оплати 5 днів відпустки у 2019 році, наданої наказом від 01 жовтня 2019 року за № 1522/07; частини виплаченої заробітної плати у сумі 947 029,12 грн до розрахунку оплати компенсації за 16 днів невикористаної відпустки відповідно до наказу від 20 грудня 2019 року за № 6098/06; частини виплаченої заробітної плати у сумі 92 611,22 грн до розрахунку розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань виплаченої у 2019 році, наданої наказом від 16 вересня 2019 року за № 3805/06; частини виплаченої заробітної плати у сумі 373 110,03 грн до розрахунку розміру суми матеріальної допомоги на оздоровлення, наданої наказом від 23 квітня 2019 року за № 1013/06.
Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену частину заробітної плати у 2019 році на загальну суму 422 964,04 грн., з яких: 9 028,07 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 4 днів відпустки у 2019 році, наданої наказом від 13 березня 2019 року за № 249/07; 39 803,83 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати при розрахунку оплати 12 днів відпустки у 2019 році, наданої наказом від 23 квітня 2019 року за № 485/07; 51 176,75 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 14 днів відпустки у 2019 році, наданої наказом від 18 липня 2019 року за № 1062/07; 12 354,67 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 5 днів відпустки у 2019 році, наданої наказом від 01 жовтня 2019 року за № 1522/07; 43 392,47 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати компенсації з 16 днів невикористаної відпустки відповідно до наказу від 20 грудня 2019 року за № 6098/06; 59 924,95 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати при розрахунку розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році, наданої наказом від 16 вересня 2019 року за № 3872/06; 207 283,30 грн - частина ненарахованої та невиплаченої заробітної плати при розрахунку розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у 2019 році, наданої наказом від 23 квітня 2019 року за № 1013/06.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям "додаткова заробітна плата" та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій. Ураховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою. Також судами попередніх інстанцій зазначено, що така складова заробітної плати, як винагорода державному виконавцю, враховується при обчисленні середньої заробітної плати працівника у всіх випадках її збереження відповідно до положень Порядку № 100.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
06 липня 2021 року Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 3, 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), викладеного у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 814/564/16 та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень.
Відповідач зазначає, що пунктом 2 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643, передбачено, що винагорода державного виконавця виплачується за фактичне виконання виконавчого документа, за стягнення аліментів; поняття "винагорода державного виконавця" прив`язане до конкретного випадку фактичного виконання виконавчого документа, конкретного випадку стягнення аліментів; за один випадок фактичного виконання виконавчого документа, за один випадок стягнення аліментів державному виконавцю один раз виплачується винагорода у розмірі 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року; повторна виплата винагороди за випадок конкретного фактичного виконання виконавчого документа, за випадок конкретного стягнення аліментів, за які державному виконавцю вже було виплачено винагороду, Порядком № 643 не передбачена. Після здійснення конкретного фактичного виконання виконавчого документа, після здійснення конкретного стягнення аліментів, за які державному виконавцю вже було виплачено винагороду, у такого державного виконавця зникають підстави для отримання повторної суми винагороди за ці ж самі дії. Винагорода державному виконавцю виплачується окремо по кожному виконавчому документу. З огляду на зазначене, скаржник уважає, що винагорода державному виконавцю є одноразовою виплатою, яка призначається та здійснюється окремо по кожному виконавчому документу, що був фактично виконаний державним службовцем.
Крім того, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зазначає про те, що заробітна плата державного службовця, встановлена статтею 50 Закону України "Про державну службу", та винагорода державного виконавця мають різні джерела фінансування. Виплачена сума винагороди державного виконавця відповідно до Порядку № 643 не є премією, сплаченою із бюджету, а є винагородою (заохоченням), яка виплачується із стягнутого з боржника виконавчого збору. Винагорода державного виконавця не має систематичного та регулярного характеру, оскільки виплачується за наявності умов, передбачених Порядком № 643.
Відтак, необхідність відступлення від висновку щодо застосування пунктів 3, 4 Порядку № 100, який викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 814/564/16, скаржник мотивував наступним: винагорода державному виконавцю виплачується за рахунок коштів виконавчого збору, який зараховується до спеціального фонду, натомість середній заробіток виплачується працівнику (у тому числі державному виконавцю, який також має і статус державного службовця) за рахунок коштів державного бюджету, передбачений фондом оплати праці, тобто винагорода державного виконавця та середній заробіток працівника мають різні джерела фінансування; винагорода державному виконавцю виплачується окремо по кожному виконавчому документу; включення винагороди державному виконавцю до середнього заробітку працівника призводить до штучного завищення середнього заробітку (як висновок з попередніх двох пунктів).
ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить її залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Стверджує, що винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у пункту 4 Порядку № 100. На думку позивача, така складова заробітної плати як винагорода державному виконавцю має враховуватися при обчисленні середньої заробітної плати працівника у всіх випадках її збереження відповідно до положень Порядку № 100.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що наведенні відповідачем підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 814/564/16, зводяться до викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, однак без посилання на відповідний підпункт частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України.
16 вересня 2021 року від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення, у яких останній зазначає, що винагорода не може враховуватися при обчисленні середньої заробітної плати, оскільки є одноразовою виплатою, відповідно не може бути врахована при розрахунку сум відпускних, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Також скаржник звертає увагу, що в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Миколаївській області відкрито окремо рахунки для надходження коштів для виплати винагороди державним виконавцем (спеціальний фонд) та заробітної плати (загальний фонд).
Цього ж дня відповідачем також подано клопотання про передачу справи на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Таке клопотання обґрунтовано тим, що виплата винагороди державному виконавцю залежить не лише від якості та результативності праці державного виконавця (як це зазначено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 814/564/16 та у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі), а від багатьох чинників та критеріїв. Зокрема, за умови фактичного виконання конкретного виконавчого документа можуть бути наявні зовнішні чинники, які не дозволяють державному виконавцю отримати винагороду - недосягнення визначених Міністерством юстиції України критеріїв, яке має місце через об`єктивні причини (відсутність у боржників по іншим виконавчим провадженням коштів та майна, на які може бути звернуто стягнення, та відповідно - об`єктивна неможливість досягнення критерію виконання). На думку відповідача, якщо буде сформована судова практика у відношенні одного державного виконавця, який отримує винагороду більш-менш регулярно, то державні виконавці, які отримують її разово будуть посилатися на сформовану у цій справі правову позицію, яка буде обов`язковою для урахування (преюдиціальність) не лише для учасників справи, а й для інших судів та всіх суб`єктів владних повноважень при застосуванні норми права. Також скаржник стверджує, що ураховуючи ту обставину, що переліки виплат, включені до пунктів 3 та 4 Порядку № 100 не є вичерпними, а винагорода державному виконавцю не включена до жодного з вказаних пунктів, виникає ситуація правової невизначеності щодо необхідності врахування/неврахування такої виплати працівникові при обчисленні розміру середньої заробітної плати.
20 вересня 2021 року позивач подав до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 400/4679/20 було виконано Головним управлінням Державної казначейської служби України у Миколаївській області у повному обсязі. Крім того, відповідачем додатково перераховано кошти податків та зборів. Указане підтверджується листом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13 липня 2021 року та документом поповнення рахунку позивача безготівковим перерахуванням від 14 липня 2021 року.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.