Постанова
Іменем України
21 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 761/2692/21
провадження № 61-10554св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від
20 жовтня 2021 року в складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки), Акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (далі - АТ "ДПЗКУ") про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно з наказом Мінекономіки від 26 червня 2020 року № 123-п його призначено виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку.
На підставі наказу АТ "ДПЗКУ" від 26 червня 2020 року № 429-к він приступив до виконання обов`язків заступника голови правління товариства з 26 червня
2020 року до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку.
Відповідно до наказу Мінекономіки від 22 грудня 2020 року № 227-п позивача, виконуючого обов`язки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ", звільнено
у зв`язку з закінченням строку трудового договору 24 грудня 2020 року
(пункт 2 статті 36 КЗпП України).
Надалі згідно з наказом АТ "ДПЗКУ" від 22 грудня 2020 року № 949-к, який видано на підставі наказу Мінекономіки від 22 грудня 2020 року № 227-п, позивача звільнено у зв`язку з закінченням строку трудового договору
(пункт 2 статті 36 КЗпП України) з 24 грудня 2020 року
На переконання позивача, накази про його звільнення є незаконними, оскільки не містять інформації про призначення заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" в установленому порядку. Така інформація також відсутня і у відкритих джерелах на момент подання позову. Таким чином, на час його звільнення ще не настала та обставина, з якою пов`язане його звільнення, а у відповідачів не було підстав для припинення з ним строкового трудового договору.
Крім того, позивач зазначав, що, оскільки його звільнено з порушенням норм трудового законодавства, його необхідно поновити на роботі та стягнути
з відповідача АТ "ДПЗКУ" середній заробіток за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 просив:
скасувати наказ Мінекономіки від 22 грудня 2020 року № 227-п "Про звільнення ОСОБА_1" та наказ АТ "ДПЗКУ" від 22 грудня 2020 року № 949-к "Про звільнення ОСОБА_1";
поновити його виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ";
стягнути з АТ "ДПЗКУ" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2020 року до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що з ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався обранням заступника голови правління АТ "ДПЗКУ". Оскільки ОСОБА_1 не було призначено на посаду заступника голови правління АТ "ДПЗКУ", тому його звільнення відбулось з дотриманням норм трудового законодавства.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вказав, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)).
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що наказом Мінекономіки від 26 червня
2020 року № 123-п ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку. Надавши згоду на призначення виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку,
ОСОБА_1 усвідомлював, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово до вирішення питання про обрання його чи іншої особи заступником голови правління, а тому може бути звільнений від їх виконання у разі не обрання його заступником голови правління. Позивач не заперечував, що він розумів те, що призначення його виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку є строковим трудовим договором, дія якого визначалася настанням юридичного факту - обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку.
Оскільки позивач не був обраний на посаду заступника голови правління, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що звільнення позивача з посади виконуючого обов`язки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України здійснено відповідно до норм трудового законодавства.
Апеляційний суд дійшов висновку, що доводи позивача про те, що розірвання трудового договору є передчасним, оскільки подія, до настання якої позивач був призначений виконуючим обов`язки заступника голови правління ще не настала, суперечать матеріалам справи. Відповідно до наказу Мінекономіки від 11 листопада 2020 року № 208-п ОСОБА_2 обрано заступником голови правління АТ "ДПЗКУ". Таким чином, подія, з якою пов`язувалося тимчасове виконання ОСОБА_1 обов`язків заступника голови правління настала до його звільнення.
Аргументи позивача про те, що у штатному розписі передбачено декілька посад заступника голови правління не спростовують висновків суду, оскільки у наказі про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" не зазначено про те, що його призначено виконувати ці обов`язки до призначення усіх заступників голови правління. До того ж, приступаючи до виконання обов`язків заступника голови правління, ОСОБА_1 сподівався, що буде обраним на посаду заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" та продовжить виконувати ці обов`язки уже на постійній основі, проте він не був обраний на цю посаду.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
на особу, яка є виконуючим обов`язки, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення;
суд апеляційної інстанції безпідставно вважав, що доводи позивача про передчасність розірвання трудового договору, оскільки подія, до настання якої позивач був призначений виконуючим обовʼязки заступника голови правління, ще не настала, суперечать матеріалам справи. На переконання апеляційного суду, оскільки ОСОБА_1 не було обрано на посаду заступника голови правління, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що звільнення позивача з посади виконуючого обовʼязки заступника голови правління на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України здійснено відповідно до норм трудового законодавства. Разом з цим, відповідно до наказу Мінекономіки від 11 листопада 2020 року № 208-п ОСОБА_2 обрано заступником голови правління АТ "ДПЗКУ". Таким чином, подія, з якою повʼязувалось тимчасове виконання ОСОБА_1 обовʼязків заступника голови правління настала до його звільнення. Копію наказу Мінекономіки від 11 листопада 2020 року № 208-п надано відповідачами лише під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Цей доказ у суді першої інстанції не досліджувався, а відповідачі не зазначали про існування такого наказу, не посилались на нього як на підставу законності звільнення позивача. Отже, суд апеляційної інстанції всупереч статті 367 ЦПК України послався на докази, які були надані під час апеляційного розгляду справи без будь-якого обґрунтування причин прийняття таких доказів саме на стадії апеляційного розгляду та дослідження обставин їх неподання під час розгляду справи в суді першої інстанції;
обрання ОСОБА_2 заступником голови правління АТ "ДПЗКУ" відбулось 11 листопада 2020 року, тоді як звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обовʼязки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" - 24 грудня 2020 року. Норми трудового законодавства не надають роботодавцю право проводити звільнення у звʼязку із закінченням дії строкового трудового договору у будь-який час після його закінчення. Якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. До 24 грудня 2020 року і ОСОБА_2, і ОСОБА_1 одночасно виконували обовʼязки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" за однією і тією ж посадою. Більш того, ще до обрання ОСОБА_2 заступником голови правління, він згідно з наказом Мінекономіки від 06 листопада 2020 року № 206-п був призначений на посаду виконуючого обовʼязки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ". Одночасно дві особи не можуть виконувати обовʼязки за однією і тією ж посадою на одному підприємстві;
у штатному розписі АТ "ДПЗКУ" передбачено чотири посади заступника голови правління. У наказі про призначення ОСОБА_1 виконуючим обовʼязки заступника голови правління АТ "ДПЗКУ" не зазначено, що він призначений виконувати обовʼязки за посадою до призначення всіх заступників голови правління. Незважаючи на призначення ОСОБА_2 на посаду заступника голови правління, ОСОБА_1 більше місяця продовжував виконувати свої посадові обов`язки, брав разом з ОСОБА_2 участь у засіданнях правління товариства. Ці обставини підтверджують те, що посада, на яку було призначено ОСОБА_2 та посада, виконання обов`язків за якою здійснював ОСОБА_1, є окремими та різними посадами.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від
19 вересня 2022 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі