Постанова
Іменем України
14 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 757/36393/20
провадження № 61-5444св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк" або Банк) про стягнення пені за період з 18 жовтня 2019 року по 17 листопада 2019 року.
Позов обґрунтовано тим, що 24 вересня 2001 року ОСОБА_1 передав до каси Банку 400 000,00 дол. США для зарахування на його депозитний рахунок та його доньки ОСОБА_3, строком на шість місяців зі сплатою 24 % річних; тобто по 200 000,00 дол. США на кожного.
26 вересня 2001 року між ОСОБА_1 та Банком укладено договір про спеціальний строковий вклад № 791, який підписаний директором Маріупольської філії банку Кудіновою Т. М., яка діяла згідно з довіреністю голови правління ПАТ КБ "Приватбанк" від 26 жовтня 2000 року № 3878.
Відповідно до умов договору Банк зобов`язаний протягом шести місяців з дня наступного після прийняття від нього 200 000,00 дол. США нарахувати на вказану суму 24 % річних і на першу вимогу виплатити позивачу суму вкладу та відсотки.
Позивач звернувся до Банку з вимогою про виплату йому суми вкладу та відсотків, проте останній відмовив у задоволенні його вимог.
Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 400 000,00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791 та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 36 003,69 дол. США.
07 серпня 2020 року на поточний рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти від АТ КБ "ПриватБанк", як повернення від Банку депозитного вкладу згідно з ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 0519/12689/2012, що підтверджується довідкою від 17 серпня 2020 року, виданою АБ "Кліринговий Дім". Стягнуті кошти включають в себе суму вкладу та три проценти річних, але ця сума розрахована до подачі позовної заяви до суду, тобто з 21 листопада 2010 року по 21 листопада 2012 року.
Разом з тим, позивач не міг користуватися грошовими коштами, які йому належать до фактичного повернення АТ КБ "ПриватБанк" суми вкладу, а саме до 07 серпня 2020 року, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення суми пені за період розгляду позовної заяви та до виконання рішення суду, нарахування якої передбачено частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" пеню у розмірі три проценти річних за кожен день прострочення з 18 жовтня 2019 року по 17 листопада 2019 року у сумі 11 142 684,66 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що між сторонами припинено правовідносини з договору банківського вкладу, оскільки ОСОБА_1 звертався до Банку з вимогою про повернення суми вкладу, що свідчить про відсутність наміру останнього продовжувати дію договору.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року змінено в частині мотивів відмови.
Апеляційний суд погодився з висновком про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, водночас зазначив про незгоду з мотивами суду першої інстанції, та дійшов висновку про те, що розмір внесених ОСОБА_1 в банк грошових коштів за договором про спеціальний строковий вклад не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
16 червня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну вимогу у повному обсязі.
Зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема вважає, що є підстави для відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 25 січня 2022 року у справі №761/16124/15-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Свою позицію обґрунтовує тим, що висновок Великої Палати Верховного Суду у зазначеній постанові, відповідно до якого частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" розповсюджується на нарахування пені на розмір відсотків на суму вкладу, не враховує положення пункту 1 частини третьої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини другої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", відповідно до яких розміщення грошових коштів у вигляді вкладу та отримання процентів за цим вкладом у сукупності становлять суть фінансової послуги за договором банківського вкладу.
У липні 2022 року від АТ КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, в якому просить відмовити у її задоволенні та залишити рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 червня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного судувід 25 травня 2022 року підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 757/36393/20-ц з Печерського районного суду міста Києва; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2022 року матеріали справи № 757/36393/20-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 вересня 2001 року ОСОБА_1 передав до каси Маріупольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" 400 000,00 дол. США для зарахування на його депозитний рахунок та його дочки ОСОБА_3 строком на шість місяців зі сплатою 24 % річних; тобто по 200 000,00 дол. США на кожного. На підтвердження отримання Банком вказаної суми грошових коштів головний бухгалтер банку ОСОБА_4 надала йому прибутковий касовий ордер від 24 вересня 2001 року № 14, виписаний на його ім`я на суму 400 000,00 дол. США.
26 вересня 2001 року сторонами укладений договір про спеціальний строковий вклад № 791, підписаний директором Маріупольської філії банку Кудіновою Т. М., яка діяла згідно з довіреністю голови правління ПАТ КБ "ПриватБанк" від 26 жовтня 2000 року № 3878.
Відповідно до умов договору Банк зобов`язаний протягом шести місяців з дня наступного після прийняття від нього 200 000,00 дол. США нараховувати на вказану суму 24% річних і на першу вимогу виплатити позивачеві суму вкладу та відсотки. Позивач звернувся до банку з вимогою про виплату йому суми вкладу та відсотків, проте банк відмовив у задоволенні його вимог.
У серпні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя з позовом про стягнення з відповідача суми внеску у розмірі 200 000,00 дол. США, відсотків та розірвання договору про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, який 13 листопада 2008 року задоволений рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 січня 2009 року рішення Жовтневого районного суму м. Маріуполя від 13 листопада 2008 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Вказаним рішенням апеляційний суд встановив, що з постанови Ленінського районного суду м. Донецька від 07 січня 2006 року, якою до ОСОБА_4 застосовані примусові заходи медичного характеру, вбачається, що належні йому грошові кошти в сумі 400 000,00 дол. США присвоєні директором Маріупольської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" Кудіновою Т. М. і головним бухгалтером Маріупольської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" Павловою В. В., які отримані кошти до каси Банку не вносили, а присвоювали собі.
У кримінальній справі за обвинуваченням головного бухгалтера банку ОСОБА_4 ухвалою Ленінського районного суду м. Донецька від 24 березня 2003 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" визнаний цивільним відповідачем.
Справа розглядалась неодноразово.
Останньою постановою Донецького апеляційного суду від 24 червня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1, АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 400 000,00 дол. США залишено без змін. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року скасовано в частині відмови в стягненні трьох процентів річних від простроченої суми.
Позов в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми задоволено. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 157 216,44 дол. США, судовий збір в розмірі 20 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення за деліктним зобов`язанням відповідача на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду у розмірі 400 000,00 дол. США, що на день ухвалення рішення, відповідно до курсу Національного банку України, становить 10 784 840,00 грн, проте суд не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Суд апеляційної інстанції з урахуванням правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, дійшов висновку про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 157 216,44 дол. США.
Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2019 року скасовано і ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про повернення грошової суми (вкладу) та трьох процентів річних задоволено частково, а саме: стягнуто з банку на користь ОСОБА_1 грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000,00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 36 003,69 дол. США, а всього 595 475,41 дол. США.