Постанова
Іменем України
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 758/13267/19
провадження № 61-45св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Любарця Андрія Юрійовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року у складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у складі колегії суддів Вербової І. М., Головачова Я. В., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовну заяву мотивував тим, що 08 листопада 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути зазначені кошти до 30 листопада 2016 року.
Крім того, 08 листопада 2016 року сторони уклали додаткову угоду до договору позики, якою передбачили сплату процентів за користування позикою.
Зазначив, що відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав.
Просив суд стягнути заборгованість за договором позики у сумі 2 523 288,86 грн, у тому числі: 500 000,00 грн - прострочена заборгованість за основним боргом; 9 016,39 грн - 30 % річних за користування чужими грошовими коштами; 1 825 000,00 грн - пеня на прострочену заборгованість; 146 618,42 грн - інфляційне збільшення боргу; 42 654,05 грн - 3 % річних за простроченою заборгованістю; покладення судових витрат на відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 27 травня 2021 року Подільський районний суд м. Києва позов задовольнив частково.
Стягнув на користь ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 08 листопада 2016 року в сумі 1 000 000,00 грн.
У решті позову відмовив.
Стягнув на користь ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір 9 605,00 грн.
Місцевий суд в частині стягнення простроченої заборгованості за основним боргом, процентів за користування позикою, інфляційного збільшення боргу та 3 % річних виходив із невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики від 08 листопада 2016 року.
Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, суд першої інстанції мотивував невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором позики від 08 листопада 2016 року та урахуванням принципів розумності і справедливості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 01 грудня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу Любарця А. Ю. в інтересах ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року залишив без змін.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що за договором позики від 08 листопада 2016 року, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 500 000,00 грн та зобов`язався їх повернути 30 листопада 2016 року. Разом з тим доказів на підтвердження того, що відповідач виконав взяті на себе зобов`язання за вищевказаним договором, та повернув отримані ним кошти, матеріали справи не містять.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів за договором позики у сумі 500 000,00 грн.
Зазначив, що строк прострочення заборгованості слід обраховувати починаючи з 01 грудня 2016 року до 08 жовтня 2019 року у 1042 календарних дні відповідно.
Виходив з того, що 3 % річних від простроченої суми за вищевказаний період складають 42 818,44 грн, а інфляційне збільшення боргу - 146 618,42 грн, які слід стягнути з відповідача.
Послався на те, що період нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання з урахуванням строку позовної давності складає 1 рік, та становить 1 825 000,00 грн.
Дійшов висновку про те, що розмір пені передбачений договором позики, більш ніж у тричі перевищує розмір збитків, а тому він не може вважатися таким, що відповідає загальним засадам цивільного судочинства (стаття 3 ЦК України), отже місцевий суд обґрунтовано її зменшив до 341 183,61 грн.
Вважав, що посилання відповідача на те, що він як фізична особа не мав жодних договірних відносин з ОСОБА_1 спростовані наявним в справі договором позики від 08 листопада 2016 року, підписаним сторонами.
Зазначив, що посилання відповідача на не проведення судом першої інстанції судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи, не спростовує висновки суду першої інстанції (із справи вбачається, що протокольною ухвалою від 27 січня 2021 року місцевий суд відмовив відповідачу у проведенні зазначених експертиз).
Виходив з того, що у суді апеляційної інстанції заявник повторно заявив клопотання про призначення експертизи, проте документів, у яких містяться вільні зразки підпису та почерку, не надав, клопотання про витребування таких документів не заявив.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Любарець А. Ю. в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Любарець А. Ю. в інтересах ОСОБА_2 зазначив неврахування висновків щодо застосування статей 2, 12, 76, 263, 264 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11; від 16 червня 2021 року у справі № 756/3115/17; від 10 червня 2020 року у справі № 233/4787/18; від 28 листопада 2018 року у справі № 179/303/17; від 04 липня 2018 року у справі №369/1923/15-ц; від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 705/2437/16-ц;
суд необґрунтовано відхилив клопотання про признання у справі комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційну скаргу мотивував недодержанням судом обов`язку забезпечити дійсно змагальний процес; недодержанням судом обов`язку щодо власної об`єктивності і неупередженості, а саме: обов`язку щодо роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; обов`язку щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України;
недодержанням завдань цивільного судочинства з підстав необґрунтованої та безпідставної відмови у задоволенні клопотання про проведення судової експертизи; необґрунтованість судового рішення, зокрема ухваленого без повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх заперечень.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не надали достатньої оцінки обставині щодо наявності інших доказів, які дійсно можуть мати значення для справи.
У травні 202 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 08 листопада 2016 року сторони уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 500 000,00 грн до 30 листопада 2016 року.
Підписавши цей договір, позичальник підтвердив, що отримав готівкою в гривні всю суму позики, зазначену в пункті 1.1 до підписання цього договору (пункт 1.3 договору а. с. 7-8).
08 листопада 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додатковий договір до договору позики від 08 листопада 2016 року, відповідно до умов якого відсотки за користування позикою складають 30 % річних (а. с. 9).
Представник відповідача у відзиві на позов заперечив проти задоволення вимог, вважаючи їх безпідставними.
Зазначив, що відповідач з позивачем укладав саме інвестиційні договори, діючи в якості уповноваженого представника ТОВ "НВП "БІОТЕК", проте, як фізична особа, відповідач не мав договірних відносин з позивачем, тому заперечує факт укладення з позивачем 08 листопада 2016 року договору позики та додаткової угоди до нього.
З огляду на ці обставини, відповідач заявив клопотання про признання у справі комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи, на вирішення якої поставити наступні питання:
чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 на договорі позики від 08 листопада 2016 року та додатковій угоді до нього ОСОБА_2 чи іншою особою;
чи відповідає давність підписів, нанесених від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на договорі позики від 08 листопада 2016 року та додатковій угоді до нього, вказаній на них даті;
чи відповідає давність договору позики від 08 листопада 2016 року та додатковій угоді до нього вказаній на них даті.
Ухвалою від 27 січня 2021 року Подільський районний суд м. Києва відмовив у задоволенні клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи (журнал судових засідань а. с. 87-88).
У вересні 2021 року адвокат Любарець А. Ю. в інтересах ОСОБА_2 подав до апеляційного суду клопотання про призначення експертизи, а у листопаді 2021 року подав заяву разом з вільними зразками підписів (а. с. 152-155, 182).
Ухвалою від 01 грудня 2021 року Київський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи (журнал судових засідань а. с. 186-188).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).
Касаційну скаргу слід задовольнити.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов частково, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики від 08 листопада 2016 року.
Верховний Суд з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції не погодився.
Підставою для відкриття касаційного провадження є застосування статей 2, 12, 76, 263, 264 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11; від 16 червня 2021 року у справі № 756/3115/17; від 10 червня 2020 року у справі № 233/4787/18; від 28 листопада 2018 року у справі № 179/303/17; від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц; від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 705/2437/16-ц.