ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 922/1832/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Рогач Л.І.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 (колегія суддів у складі: Тихий П.В. - головуючий, Ільїн О.В., Россолов В.В.), додаткові постанови Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 (колегія суддів у складі: Тихий П.В. - головуючий, Хачатрян В.С., Шутенко І.А.) та рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2020 (суддя Буракова А.М.)
за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області
до: 1) ОСОБА_1
2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
3) Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка"
про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок
за участю:
відповідача-1: Надьон О.В. (адвокат)
відповідача-3: Надьон Р.А. (адвокат)
прокурора: Підяш О.С. (посвідчення)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач - 1), Головного управління Держгеокадастру у Харківськії області (далі - відповідач - 2), Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка" (далі - відповідач-3), у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача-2 від 01.03.2016 № 1432-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" (далі - Наказ);
- визнати недійсним договір оренди землі від 27.04.2016, який укладений між відповідачем-2 та відповідачем-1;
- визнати недійсним договір суборенди землі від 23.03.2017, який укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3;
- скасувати рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504941 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) за відповідачем-1;
- скасувати рішення про державну реєстрацію від 23.03.2017 № 34506153, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 19692776 від 23.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) за відповідачем-3;
- зобов`язати відповідача-1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 75,1487 га, кадастровий номер 6320887500:02:001:0759.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Наказ, оспорювані договори та рішення про державну реєстрацію є незаконними, оскільки вони вчинені з порушенням вимог законодавства, тому позов підлягає задоволенню.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.06.2020 в позові відмовлено.
2.2. Судове рішення мотивовано тим, що відсутні порушення вимог земельного законодавства відповідачем-2 під час видачі Наказу, а враховуючи його чинність, прокурор не довів підстави для визнання недійсними спірних договорів. Також не можуть бути задоволені вимоги прокурора про скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки, оскільки вони є похідними від вимог про скасування Наказу та визнання недійсними договорів.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 вище вказане рішення суду змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
2.4. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що вимоги прокурора є обґрунтованими, проте в задоволенні позову слід відмовити з огляду на сплив позовної давності, на застосуванні наслідків спливу якої у заяві наполягав відповідач-1.
2.5. Додатковими постановами Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 стягнуто з прокуратури Харківської області на користь відповідача-3 та відповідача-1 14 972,00 грн та 16 000,00 грн відповідно судових витрат на професійну правничу допомогу.
2.6. Додаткові постанови суду обґрунтовані наявністю правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вище наведених розмірах.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення, а також відмовити у задоволенні заяв відповідача - 1 та відповідача - 3 про стягнення витрат за надання правничої допомоги.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.
3.3. Відповідач-2 та відповідач-1 у відзивах на касаційну скаргу просять залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
3.4. Від відповідача-2 надійшло письмове клопотання, у якому він просить зупинити касаційне провадження у даній справі до розгляду Судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.
3.5. 15.02.2023 в судовому засідання протокольною ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні цього клопотання відповідача-2 з мотивів, наведених у протокольній ухвалі Верховного Суду.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди встановили, що пунктом 2 Наказу відповідачу-1 надано в оренду земельну ділянку 75,1487 га, в тому числі ріллі 75,1487 га (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) (далі - земельна ділянка) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Сазоно-Баланівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, строком на 20-ть років.
4.2. 27.04.2016 між відповідачем-1 (орендар) та відповідачем-2 (орендодавець), на підставі Наказу, був укладений договір оренди землі, за умовами якого орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, строком на 20 років.
4.3. 14.05.2016 державним реєстратором прийнято рішення про внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права оренди за відповідачем-1 на земельну ділянку.
4.4. 26.08.2016 був зареєстрований відповідач-3.
4.5. 23.03.2017 між відповідачем-1 та відповідачем-3 був укладений договір суборенди землі та цього ж дня державний реєстратор прийняв рішення про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку за відповідачем-3.
4.6. Також встановлено, що у користування відповідачу-1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності для введення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012 укладеними між відповідачем-1 та Богодухівською районною державною адміністрацією, строком на 25 років, згідно яких відповідачу-1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:
- загальною площею 2,2 га, розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер 6320888100:02:001:0242;
- загальною площею 1,4 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер: 6320888800:02:001:0243;
-загальною площею 17,5 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер: 6320888800:02:001:0178;
- загальною площею 28,7060 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер: 6320888800:01:001:0278;
- загальною площею 17,1 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер: 6320888800:01:001:0175;
- загальною площею 11,8 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер: 6320888800:01:001:0176.
4.7. При цьому прокурор зазначає, що відповідач-1 фактично отримав від відповідача-2 земельні ділянки не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є суб`єктом підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримав на поза конкурсній основі в абсолютно необґрунтованих розмірах. Дана обставина додатково вказує на те, що земельні ділянки від держави відповідач-1 отримав для здійснення сільськогосподарського виробництва вже існуючого підприємства.
4.8. Крім того суди встановили, що відповідач-1 подав клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.
4.9. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.10. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
4.11. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
4.12. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
4.13. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
4.14. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
4.15. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного у позові наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).
4.16. За вказаних обставин судові рішення у вказаній частині спору належить змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови.
4.17. Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди та суборенди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають оскільки такі не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав не є належним способом захисту права або інтересу позивача у спірних правовідносинах.
4.18. Зазначені правові висновки є актуальними для правовідносин, що встановлені у цій справі, виходячи з принципу дії закону в часі, а обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
4.19. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, між тими ж сторонами, до якої зупинялося провадження у справі, яка переглядається.
4.20. Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
4.21. Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
4.22. За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
4.23. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
4.24. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
4.25. Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
4.26. Відповідно до частин другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
4.27. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.