ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 910/5613/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Серце Подолу" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 (колегія суддів: Тищенко О. В., Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.) у справі
за позовом Громадської організації "Серце Подолу" до відповідачів: 1) Київської міської ради, 2) Служби безпеки України, 3) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Київської міської державної адміністрації, про визнання незаконним, скасування рішення та визнання недійсним державного акта,
за участю представників:
позивача - Валіахметова Я. В., Святогор Є. А.,
відповідача-1 - Ярко О. І.,
відповідача-2 - Пилипчук І. І.,
відповідача-3 - Геращенко В. І.,
третьої особи - Геращенко В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2021 року Громадська організація "Серце Подолу" (далі - ГО "Серце Подолу") звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Служби безпеки України та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним, скасування рішення, визнання недійсним державного акта та визнання припиненим права постійного користування Служби безпеки України земельною ділянкою площею 0,2649 га із кадастровим номером 8000000000:85:389:0007.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
2. Рішенням Київської міської ради від 27.05.2004 № 281-2/1491 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" затверджено проект відведення земельної ділянки Службі безпеки України для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Боричів Тік, 4-А у Подільському районі м. Києва; передано Службі безпеки України за умови виконання пункту 12.1 цього рішення в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,26 га за рахунок земель міської забудови.
3. 06.10.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та Службою безпеки України (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 18.04.2005 за № 85-6-00190 у книзі записів державної реєстрації договорів.
4. 28.10.2010 Служба безпеки України звернулася до Київської міської ради з проханням внести зміни до рішення № 281-2/1491 в частині заміни у пункті 12 цього рішення слів та цифр "в короткострокову оренду на 5 років" словами "в постійне користування".
5. Рішенням Київської міської ради від 06.10.2011 № 343/6559 "Про внесення змін до пункту 12 рішення Київської міської ради від 27.05.2004 № 281-2/1491 "Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" внесено зміни до пункту 12 рішення № 281-2/1491, а саме: слово "передати" замінено словом "надати"; слова та цифру "в короткострокову оренду на 5 років" замінено словами "в постійне користування".
6. На підставі рішень № 281-2/1491 та № 343/6559 20.02.2012 головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 389720, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 03-9-00059.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 позов задоволено повністю.
8. Судове рішення мотивоване тим, що рішення від 27.05.2004 № 281-2/1491, яким передано Службі безпеки України в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,26 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Боричів Тік, 4-А у Подільському районі м. Києва, є повністю виконаним шляхом укладення між сторонами договору оренди та закінченням строку його дії станом на момент винесення оскаржуваного у цій справі рішення № 343/6559. Тобто Київською міською радою не тільки були внесені зміни у рішення від 06.10.2011 № 281-2/1491, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а було змінено і підставу, на якій спірна земельна ділянка передавалася в користування Службі безпеки України.
Враховуючи, що рішенням №281-2/1491 є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, суд приходить до висновку, що подальша зміна цього рішення самим органом місцевого самоврядування суперечить вимогам чинного законодавства України.
З огляду на те що передача спірної земельної ділянки в постійне користування відбулася з порушенням законодавства України, суд дійшов висновку про необхідність визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 20.02.2012 серії ЯЯ № 389720, виданого Службі безпеки України на підставі рішень Київської міської ради № 281-2/1491 та № 343/6559.
Посилаючись на те що з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, суд визнав припиненим право постійного користування Служби безпеки України земельною ділянкою площею 0,2649 га із кадастровим номером 8000000000:85:389:0007, яке зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.06.2018, номер запису 26723884.
9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний господарський суд погодився із судом першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним, скасування рішення, визнання недійсним державного акта та визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою, проте відмовив у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявили відповідачі.
Суд наголосив, що з 06.10.2011 члени та засновники ГО "Серце Подолу" (відповідно до статуту ГО "Серце Подолу" діє від імені членів та засновників ГО "Серце Подолу") могли дізнатися про оскаржуване рішення Київської міської ради, оскільки таке рішення знаходиться у вільному доступі, зокрема в мережі "Інтернет".
Короткий зміст касаційної скарги
10. ГО "Серце Подолу" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності скасувати, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
11. Скарга з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судом норм чинного законодавства, зокрема, статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також ухваленням судового рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування зазначених норм у подібних правовідносинах.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
12. Служба безпеки України у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін. При цьому наголошує, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, яка розглядається.
13. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін, наголошуючи на її законності і обґрунтованості.
Позиція Верховного Суду
14. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
15. У справі № 359/3373/16, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду нагадала, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Частина п`ята статті 267 ЦК України не пов`язує такі наслідки із обов`язком заінтересованої особи звернутися до суду з заявою про їх застосування. Перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.
Такі висновки зроблені у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог до юридичних осіб, оскільки з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
16. У справі № 372/1387/13, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду формувала висновок щодо застосування статей 261, 267 ЦК України у справах, де з позовом звертається прокурор в інтересах держави в особі відповідних органів, та зазначила, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Отже, якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.
17. У справі № 915/317/21, на постанову Верховного Суду від 07.06.2022 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки. Верховний Суд у цій справі щодо застосування позовної давності також наголосив, що перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня, коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду.
Аналогічні висновки виклали Верховний Суд у справі № 923/197/18 (постанова від 10.09.2020), Велика Палата Верховного Суду у справах № 907/50/16 (постанова від 20.11.2018), № 372/453/19 (постанова від 26.04.2022).
18. У касаційній скарзі також міститься посилання на постанови Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 391/1014/14-ц та від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц.
У справі № 391/1014/14-ц за позовом прокурора в інтересах держави до сільської ради та фізичних осіб про визнання недійсним рішення ради в частині надання дозволу відповідачам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, визнання недійсним рішення в частині затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання у власність земельних ділянок, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та про зобов`язання відповідачів повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі сільської ради з підстав вибуття з комунальної власності земельних ділянок під якими розташоване золоторудне родовище, що є власністю народу України, Верховний Суд, ухвалюючи нове рішення та задовольняючи позовні вимоги, взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 391/1217/14-ц та вказав, зокрема, що апеляційний суд, застосовуючи позовну давність до вимог прокурора, в порушення положень закону, яким врегульоване питання позовної давності, не звернув уваги на те, що належні та допустимі докази про одержання прокурором спірних рішень сільської ради та оскаржуваних державних актів на право власності на земельні ділянки, видані відповідачам, відсутні, тобто в останнього не було можливості дізнатися про порушене право держави на розпорядження спірними земельними ділянками. Ураховуючи викладене, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що він довідався про порушення прав держави у 2014 році, внаслідок чого строк позовної давності він не пропустив.
З наведеного вбачається, що судові рішення у справі, яка переглядається, та у зазначених вище справах, наведених скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження, хоча й прийнято за схожого правового регулювання щодо позовної давності, однак за іншої фактично-доказової бази та стосуються питання, яким чином визначається початок перебігу позовної давності у випадку звернення з позовом прокурора в інтересах держави в особі відповідного органу або без зазначення такого, тому посилання скаржника на подібність правовідносин у названих справах є помилковим.
19. У справах № 911/3680/17 (постанова від 19.11.2019), № 914/3224/16 (постанова від 26.11.2019), № 706/1272/14-ц (постанова від 30.01.2019), № 911/3681/17 (постанова від 21.08.2019) щодо позовної давності зазначено, зокрема, таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).