ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Рогач Л. І.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)
за позовомПриватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра" до:
1) Акціонерного товариства "Мегабанк"; 2) Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Лідії Миколаївни,
про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності
в межах справи № 914/2350/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський завод РЕМА"
до Приватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра"
про банкрутство.
Суть спору
Позивач (Приватне акціонерне товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра") є боржником за кредитними договорами, укладеними з одним із відповідачів (Акціонерним товариством "Мегабанк" (АТ "Мегабанк")), іпотекодавцем та заставодавцем нерухомого та рухомого майна.
Відповідач АТ "Мегабанк" прийняв рішення, викладене у протоколі № 58 чергового засідання правління від 27.12.2019 про прийняття у власність з подальшою реалізацією нерухомого майна, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, та рухомого майна, що є предметом застави.
На підставі цього рішення (в частині нерухомого майна) нотаріус здійснив державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за АТ "Мегабанк".
Рішення судів попередніх інстанцій
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково: визнав протиправним рішення про прийняття у власність рухомого майна; визнав протиправними та скасував рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно. В решті позовних вимог відмовив (в цій частині судові рішення не оскаржені).
Постанова Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу АТ "Мегабанк" задоволено.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2020 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) скасовано в частині задоволених позовних вимог. Ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
Відповідно до змісту частини третьої статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Погоджуючись з резолютивною частиною постанови, висловлюємо незгоду з частиною висновків, сформульованих в її мотивувальній частині.
У постанові (пункт 115) робиться висновок, що вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту, і що ця вимога відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Водночас зазначений спосіб захисту, тобто відновлення становища, що існувало до порушення, насправді є не окремим способом захисту, а узагальненням групи способів захисту, до якої входять, зокрема, віндикаційний, кондикційний, негаторний позови.
У постанові (пункт 124) робиться висновок, що під час розгляду справи суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена в Державному реєстрі речових прав як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав як власник, а отже, (в) в цієї особи відсутнє право власності, а тому (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище факти).
З одного боку, із зазначеним переліком дій суду не можна повністю погодитися, а з іншого - він є неповним. Що саме має встановити суд, залежить від конкретного способу захисту. Зокрема, доведення неправомірності дій відповідача, дійсно, у багатьох випадках свідчить про ненабуття ним права власності, але саме собою не свідчить про належність права власності позивачу. Позивач міг і не мати насправді права власності, хоча до порушення воно було зареєстроване за ним. Проте це не позбавляє його права витребувати майно від позивача, який незаконно вчинив дії щодо звернення стягнення на це майно.
Крім того, у пункті 124 не порушується питання щодо добросовісності набувача, вирішення якого за практикою Великої Палати Верховного Суду є істотним для вирішення справи.
Загалом вичерпний і універсальний перелік того, що має бути доведено при розгляді справи, визначити неможливо окремо від питання про застосування того чи іншого способу захисту. Крім того, розгляд цього питання в межах справи, яка переглядалася, взагалі не був необхідним, тобто є obiter dictum (сказане мимохідь), отже, висновок не є прецедентним.
Висновок про належність такої вимоги, як скасування рішення про державну реєстрацію, в постанові робиться, виходячи з положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Водночас цей Закон не скасовує положень ЦК України, яким, зокрема, визначаються способи захисту прав.
Навряд чи законодавець мав за мету створити колізію норм, передбачивши в зазначеному Законі способи захисту, які будуть конкурувати зі способами захисту права, передбаченими у ЦК України. Отже, цей Закон може передбачати лише способи захисту у тих випадках, коли способи захисту, визначені у ЦК України, не можуть бути застосовані з огляду на специфіку нерухомого майна.
Конкуруючі способи захисту прав слід відрізняти від альтернативних способів захисту прав, спрямованих на досягнення різних правових результатів. Наприклад, відповідно до частини другої статті 768 ЦК України, якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати: 1) заміни речі, якщо це можливо; 2) відповідного зменшення розміру плати за найм речі; 3) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх усунення; 4) розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані. Застосування кожного з цих чотирьох способів захисту прав має наслідком різний правовий результат, а тому такі способи захисту прав можуть застосовуватись альтернативно.
Тому способи захисту, які згадуються в абзацах другому, третьому частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не можуть розглядатись як такі, що конкурують між собою або зі способами захисту прав та інтересів, встановлених ЦК України. Кожен з таких способів захисту має власну сферу застосування, а тому їх застосування одночасно чи альтернативно не допускається.
Наприклад, такий спосіб захисту, як скасування державної реєстрації прав, може застосовуватись у разі подвійної реєстрації прав на, по суті, одне й те ж нерухоме майно, яке в Державному реєстрі формально фігурує не як один, а як два об`єкти цивільних прав, що належать одній особі. На практиці таке трапляється тоді, коли право власності на певні приміщення, ідентифіковані літерними позначеннями, зареєстроване за власником, але після зміни літерних позначень замість внесення змін до відомостей Державного реєстру помилково здійснена повторна реєстрація цих же приміщень за тим самим власником нібито як інший об`єкт права власності.
У таких випадках є неможливим застосування способів захисту, передбачених ЦК України, оскільки вони не розраховані на усунення видимості множинності одного об`єкта цивільних прав. Саме у подібних випадках спосіб захисту, призначений якраз для таких випадків і який передбачає скасування подвійної реєстрації (з анулюванням на майбутнє помилково внесеного дублюючого запису в реєстрі), не конкурує зі способами захисту, передбаченими в ЦК України.
Водночас у разі, коли позивач вважає неправомірною державну реєстрацію права власності за іншою особою, ЦК України містить всі необхідні способи захисту, які неодноразово застосовувалися Великою Палатою Верховного Суду. Отже, в таких випадках стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" застосуванню не підлягає.
У розділі "Процедура вчинення дій державним реєстратором на підставі судового рішення" з посиланням на статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" робиться висновок, що якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушене та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем (пункт 132).