Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 756/3193/20
провадження № 61-9787св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,
відповідач - Київська міська державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану у своїх інтересах та в інтересах: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Мельника Я. С., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 звернулися до суду з позовом до Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) про визнання розпорядження протиправним, зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що рішенням Установчих Зборів Загальної Ради Релігійної громади "Церква об`єднання" (у Оболонському районі міста Києва) (далі - Установчі збори Релігійної громади) від 12 червня 2017 року прийнято Статут Релігійної громади та вирішено звернутися до КМДА із заявою про проведення державної реєстрації Статуту. На виконання вказаного рішення 21 лютого 2018 року вони подали відповідачу документи на реєстрацію Релігійної громади. Однак розпорядженням виконавчого органу КМДА від 15 травня 2018 року № 823 їм було відмовлено в реєстрації Статуту у зв`язку невідповідністю діяльності Релігійної організації вимогам статей 3, 4, 5 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-ХІІ). При цьому додатки до вказаного розпорядження не містять відомостей про порушення вимог законодавства з боку Релігійної громади та в них відсутні будь-які доводи про те, що діяльність громади суперечить чинному законодавству. Разом з тим у висновках Державного комітету у справах релігій від 14 листопада 2001 року та у протоколі засідання експертної ради з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій від 06 березня 2018 року жодних порушень законодавства з боку Релігійної громади "Церква об`єднання", закликів до розпалювання релігійної ворожнечі, втручання в діяльність інших релігій не виявлено, як і не доведено, що елементи культової практики та соціальної діяльності громади суперечать Конституції України чи Закону № 987-ХІІ. Вважають, що відповідач безпідставно відмовив їм в реєстрації Статуту, без проведення якої вони позбавлені можливості вчиняти дії, необхідні для здійснення релігійної діяльності. Враховуючи викладене, позивачі просили: визнати протиправним розпорядження КМДА від 15 травня 2018 року № 823 про відмову в реєстрації Статуту релігійної організації "Релігійна громада" "Церква об`єднання" у Оболонському районі міста Києва; зобов`язати відповідача зареєструвати названу релігійну організацію як юридичну особу (зареєструвати Статут Релігійної громади).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним розпорядження КМДА від 15 травня 2018 року № 823 про відмову в реєстрації Статуту релігійної організації "Релігійна громада" "Церква об`єднання" у Оболонському районі міста Києва. В задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання КМДА зареєструвати релігійну організацію "Релігійна громада" "Церква об`єднання" як юридичну особу відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що розпорядженням КМДА від 15 травня 2018 року № 823 позивачам відмовлено в реєстрації Статуту Релігійної організації у зв`язку з тим, що її діяльність не відповідає вимогам статей 3, 4, 5 Закону № 987-ХІІ, що не може бути достатньою підставою для такої відмови. Оскільки інші наявні у справі матеріали, а саме висновки центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, та лист Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України, також не містять відомостей про порушення позивачами вимог законодавства України, то наявні підстави для визнання протиправним оскаржуваного розпорядження. Разом з тим позовна вимога про зобов`язання відповідача зареєструвати Релігійну громаду "Церква об`єднання" (у Оболонському районі міста Києва) як юридичну особу не може бути задоволена, оскільки прийняття рішення про реєстрацію статуту релігійної громади або про відмову у реєстрації відноситься до виключних повноважень обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та Ради міністрів Автономної Республіки Крим і суд не може втручатися у процес їх реалізації суб`єктом владних повноважень. Суди вправі зобов`язати відповідний орган розглянути певне питання, але не можуть зобов`язати цей орган прийняти конкретне рішення, оскільки це не належить до компетенції суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційні скарги КМДА та ОСОБА_1, подану в своїх інтересах та в інтересах: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Прийняття рішення про реєстрацію статуту релігійної громади або про відмову у реєстрації відноситься до виключних повноважень обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та Ради міністрів Автономної Республіки Крим і суд не може втручатись у процес їх реалізації суб`єктом владних повноважень. Відтак, встановивши, що вимога про зобов`язання КМДА зареєструвати Релігійну громаду не відповідає встановленому законом способу захисту прав позивачів, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року в частині відмови в задоволенні вимоги про зобов`язання КМДА зареєструвати Статут Релігійної громади і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким змінити судові рішення судів попередніх інстанцій в зазначеній частині, зобов`язавши відповідача зареєструвати Статут Релігійної громади.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18. Якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але судом визнано таке рішення протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. В цій справі розглядається питання про цивільні позадоговірні правовідносини, тобто правовідносини, в яких правам однієї сторони кореспондується певний обов`язок іншої сторони. Відповідно, КМДА зобов`язана була зареєструвати релігійну громаду. Визнавши протиправною відмову в реєстрації статуту юридичної особи, суди попередніх інстанцій лише частково захистили їх права, оскільки право на існування релігійної громади як юридичної особи не отримало захисту. Одне лише визнання протиправною відмови в реєстрації статуту релігійної громади, без зобов`язання відповідача його зареєструвати, матиме своїм наслідком чергове звернення позивачів із заявою про реєстрацію статуту і чергову протиправну відмову в такій реєстрації. При цьому порушення прав позивачів полягає не в тому, що КМДА не розглядає їх заяву про реєстрацію, а в тому, що відповідач відмовляється реєструвати релігійну громаду. В даному випадку дієвим способом захисту порушених прав було б зобов`язання КМДА виконати свій обов`язок в натурі, тобто зареєструвати Статут релігійної громади.
У листопаді 2022 року КМДА подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення в частині відмови позивачам в задоволенні вимоги про зобов`язання КМДА зареєструвати Статут є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.
03 листопада 2022 року справа № 756/3193/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача зареєструвати статут релігійної громади, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються Верховним Судом лише в означеній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Судами встановлено, що рішенням Установчих зборів Релігійної громади, оформленим протоколом від 12 червня 2017 року, прийнято Статут Релігійної організації та вирішено звернутися до голови КМДА із заявою про його реєстрацію.
21 лютого 2018 року до виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надійшла заява уповноважених представників Релігійної організації "Релігійна громада "Церква об`єднання" в Оболонському районі міста Києва" щодо реєстрації Статуту Релігійної громади.
За результатами розгляду документів, поданих релігійною громадою, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 15 травня 2018 року № 823 "Про відмову в реєстрації Статуту релігійної організації "Релігійна громада "Церква об`єднання" у Оболонському районі міста Києва" відмовлено в реєстрації Статуту Релігійної організації у зв`язку з тим, що діяльність названої релігійної організації не відповідає вимогам статей 3, 4, 5 Закону № 987-ХІІ.
Не погоджуючись із вищевказаним розпорядженням КМДА, позивачі спочатку звернулися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів у порядку адміністративного судочинства.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року у справі № 640/18981/18 позовні вимоги про визнання протиправним розпорядження КМДА від 15 травня 2018 року № 823 про відмову в реєстрації Статуту Релігійної організації та зобов`язання відповідача зареєструвати Релігійну громаду "Церква об`єднання" у Оболонському районі міста Києва" як юридичну особу залишено без задоволення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито, роз`яснено позивачам їх право на звернення до суду для захисту своїх прав у порядку цивільного судочинства.
Спір, який виник між сторонами в цій справі, стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення про відмову в реєстрації статуту релігійної організації.
Правовідносини, пов`язані з утворенням, реєстрацією, діяльністю та припиненням релігійних організацій, регулюються Законом № 987-ХІІ.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону № 987-ХІІ кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Відповідно до статті 4 Закону № 987-ХІІ громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов`язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з частинами п`ятою-десятою статті 5 Закону № 987-ХІІ усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Релігійні організації не виконують державних функцій. Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об`єднаннями засоби масової інформації. Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Згідно з частинами першою-третьою статті 8 Закону № 987-ХІІ релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Відповідно до статті 12 Закону № 987-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.
Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення) (стаття 13 Закону № 987-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьою-сьомою статті 14 Закону № 987-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень). У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.
У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству. Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (стаття 15 Закону № 987-ХІІ).
В постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 826/11367/18 (провадження № К/9901/23586/19) міститься правовий висновок про те, що позивач у цій справі є релігійною організацією і суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом № 987-ХІІ. Законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації. Спір, який виник у цій справі, стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення про відмову в реєстрації статуту релігійної організації. За змістом позовної заяви, доводів апеляційної та касаційної скарг, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування спірного наказу, яким відмовлено у реєстрації Статуту Релігійної організації, стосуються захисту релігійних прав учасників релігійної громади. Тобто, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем стосуються питань створення та діяльності релігійної громади. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 висловила правову позицію про те, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створенні та діяльності релігійної громади є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14 (частина п`ята цієї ж статті у редакції, чинній станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин), частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ. Беручи до уваги наведене й враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а відтак не належить до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
У справі, яка переглядається, судами також встановлено, що згідно з пояснювальною запискою до проєкту розпорядження КМДА від 15 травня 2018 року № 823 працівниками управління у справах національностей та релігій вивчалася культова практика та віровчення Релігійної організації "Релігійна громада "Церква об`єднання" у Оболонському районі міста Києва". Однак, оскільки релігійні організації послідовників вчення ОСОБА_11 є нетрадиційними для України, керуючись статтею 14 Закону № 987-ХІІ, для допомоги у проведенні юридичної та релігієзнавчої експертизи основ віровчення було направлено відповідний запит до Служби Безпеки України, Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України та дипломатичних представництв ряду іноземних країн. Окрім того, засновники згаданої релігійної організації на запрошення до відділу з питань релігій для особистої співбесіди з метою вивчення релігійної діяльності не з`являлися, що унеможливлювало повне вивчення діяльності згаданої релігійної громади на відповідність законодавству України.
Управлінням релігієзнавчої та аналітичної роботи Державного комітету України у справах релігій було підготовлено Висновок про Релігійну організацію "Церква Єднання-Асоціація Святого Духа за Єднання Світового Християнства" від 14 листопада 2001 року № 7-3548/15, в якому йдеться про те, що частина авторитетних зарубіжних релігієзнавців рішуче спростовують причетність вчення ОСОБА_11 до християнства і критикують його за відвертий антисемітський характер. Неоднозначне сприйняття віроповчальної доктрини, реальної культової практики та соціально-економічної діяльності "Церкви Єднання" в країнах поширення, в тому числі і пов`язаної з протиставленням власного віровчення адептів ОСОБА_11 до традиційного християнства, можуть ускладнити міжконфесійні відносини в Україні. Зважаючи на викладене, прийняттю відповідного рішення щодо реєстрації статуту громади "Церкви Єднання" має передувати ґрунтовне вивчення її соціально-релігійної діяльності та реальної культової практики, як це передбачено Законом № 987-ХІІ.
У Релігієзнавчому висновку щодо віровчення та культової практики Церкви Єднання (Асоціація Святого Духа за єднання світового християнства) від 30 серпня 2007 року № 10/4-13-57, складеному Департаментом у справах релігії та забезпечення свободи совісті Державного комітету України у справах національностей та релігій, вказано, що за даними закордонних засобів масової інформації "Церква Єднання" тримає в деяких країнах монополію в банківській справі, готельному бізнесі, а також торгівлі тонізуючими напоями. Засновник руху ОСОБА_11 заарештовувався владою США, КНДР, Південної Кореї за звинуваченням у протиправній фінансовій діяльності та несплаті податків. За інформацією, якою володіє Департамент, функціонери церкви під час відвідання регіонів нашої країни вивчали можливості створення своїх комерційних структур, придбання акцій провідних українських підприємств, інвестування коштів у ряд гуманітарних проєктів та програм з метою створення церковного лобі у низці вітчизняних громадських організацій з малочисельних політичних партій. З огляду на викладене прийняття рішення щодо можливої реєстрації релігійної громади Церкви Єднання (Асоціація Святого Духа за єднання світового християнства) у місті Києві повинно узгоджуватися з вимогами статей 3, 4, 5, 6 Закону № 987-ХІІ.
Згідно з листом Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 26 лютого 2018 року № 5/3/3-2599 "Щодо діяльності неорелігійної організації Церква Об`єднання" українські осередки закордонного центру "Церкви Об`єднання" (Сеул, Південна Корея) функціонують поза реєстрацією у Харківській, Дніпропетровській, Львівській, Житомирській та Одеській областях і підпорядковуються так званій центральній церкві "Хун-Хва-Вон" у місті Києві (керівник М. Ільїн), яка розташована у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим під час перебування в Україні окремих служителів "Церкви Муна" з числа іноземців, ними допускалися порушення чинного законодавства: Законів України "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про правовий статус іноземців", положень постанови Кабінету Міністрів України "Про правила в`їзду іноземців в Україну і виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" та інші. Водночас іноземні та вітчизняні фахівці у сфері релігієзнавства відносять "Церкву Об`єднання" до тоталітарних та деструктивних культів, віровчення якої може нанести шкоду фізичному та психічному здоров`ю громадян. При цьому факт отримання юридичного статусу "Церквою Об`єднання" в нашій державі може викликати невдоволення у представників традиційних конфесій, що в подальшому призведе до провокування конфлікту на релігійному підґрунті.
За позицією Всеукраїнського союзу церков євангелійських християн-баптистів через суттєві розбіжності у віровченні та у практиці віри вони не вважають Церкву Об`єднання ні братерською, ні християнською церквою, як і не бачать того, як діяльність Церкви Об`єднання слугуватиме християнській єдності чи взагалі добру народу України.