ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 918/302/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-шифер"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 (головуючий Філіпова Т. Л., судді Василишин А. Р., Розізнана І. В.) та рішення Господарського суду Рівненської області від 08.07.2022 (суддя Андрійчук О. В.),
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 (головуючий Філіпова Т. Л., судді Бучинська Г. Б., Розізнана І. В.) та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 12.08.2022 (суддя Андрійчук О. В.)
у справі № 918/302/21
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-шифер" про встановлення земельного сервітуту,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2021 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Львівська залізниця", Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-шифер" (далі - ТОВ "Волинь-шифер", Відповідач), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просило встановити земельний сервітут стосовно земельної ділянки площею 0,5750 га, кадастровий номер 5622610100:00:003:0034, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області (згідно з технічною документацією), строком на 5 років, оплата сервітуту - 19 707,78 грн в місяць з ПДВ, для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної колії ТОВ "Волинь-шифер" з моменту набрання рішенням суду законної сили.
2. Позов обґрунтовано тим, що на належній Позивачеві на підставі Державного акта на право постійного користування Серії ЯЯ № 272684 земельній ділянці з кадастровим номером 56 226 101 00:00:003:0034, знаходяться належні Відповідачеві під`їзні колії і останній здійснює їх обслуговування через земельну ділянку Позивача без укладення договору та сплати за користування чужою земельною ділянкою, у зв`язку з чим Позивач звернувся до Відповідача з пропозицією укласти Договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,5750 га. Проте, Відповідач не погодився з ціною сервітуту та відмовився укладати такий договір.
3. Справа розглядалась неодноразово.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.07.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022, позов задоволено частково. Установлено земельний сервітут стосовно земельної ділянки площею 0,5750 га, кадастровий номер 5622610100:00:003:0034, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області (згідно з технічною документацією), строком на 5 років, оплата сервітуту 4 926,95 грн в місяць з ПДВ, для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної колії ТОВ "Волинь-шифер", з моменту набрання рішенням суду законної сили. У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Волинь-шифер" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" 1 135,00 грн судового збору.
5. Судові рішення мотивовано тим, що інтереси Позивача потребують захисту шляхом встановлення сервітуту, оскільки на його земельній ділянці знаходиться майно Відповідача, тому визначення взаємних прав та обов`язків сторін не є можливим у будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник земельної ділянки і потенційний сервітуарій не можуть досягти згоди щодо встановлення сервітуту, способу його здійснення та/або плати, окрім, як встановлення сервітуту за рішенням суду відповідно до положень статей 98 - 100 Земельного кодексу України, статті 395, статей 401 - 403 Цивільного кодексу України. При цьому, суди, оцінивши запропоновану Відповідачем плату за сервітут, з якою не погодився Відповідач, дійшли висновку, що користування землею є платним і не може бути більшим ніж земельний податок, ставка якого визначається Податковим кодексом України. Враховуючи те, що Позивач як суб`єкт господарювання державної форми власності є платником податку, розмір якого не може перевищувати 3% від нормативної грошової оцінки, а земельна ділянка належить йому на праві постійного користування, тому суди дійшли висновку, що справедливу, добросовісну та розумну компенсацію втрат власника землі за користування його земельною ділянкою необхідно встановити на рівні 3% від нормативної грошової оцінки землі, що становить 49 269,45 грн на рік або 4 105,79 грн на місяць, у зв`язку з чим зменшено визначену Позивачем плату за сервітут, а тому позовні вимоги задоволено частково.
6. Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.08.2022, залишеним без змін Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022, заяву ТОВ "Волинь-шифер" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на користь ТОВ "Волинь-шифер" 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог відмовлено.
7. Судові рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу мотивовано тим, що, враховуючи критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, а також враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг, обґрунтованим визнано витрати в сумі 40 000,00 грн, що понесені у зв`язку з розглядом справи в місцевому господарському суді. Втім, оскільки позовні вимоги задоволено частково, то відповідно до вимог пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги, в сумі 20 000,00 грн покладено на Позивача, а решту на Відповідача.
Короткий зміст вимог поданих касаційних скарг Позивача та Відповідача
8. АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 08.07.2022 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а саме - зменшення плати за сервітут, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
9. АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" підставою касаційного оскарження зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, положення статті 98 Земельного кодексу України, з урахуванням положень підпункту 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, статті 8 Цивільного кодексу України щодо визначення плати за встановлений сервітут, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), а також судами неправильно застосовано положення статті 14 ГПК України щодо права позивача самостійно визначати предмет позову (матеріальна диспозитивність), без врахування правових висновків щодо її застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17.
10. ТОВ "Волинь-шифер" також звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 08.07.2022 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
11. ТОВ "Волинь-шифер" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано встановлення земельного сервітуту, з огляду на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частин першої та другої статті 100 Земельного кодексу України у поєднанні з частиною третьою статті 402 Цивільного кодексу України, зокрема, чи може власник земельної ділянки вимагати встановлення сервітуту щодо своєї ж земельної ділянки та чи є такий спосіб захисту належним та ефективним з огляду на положення пункту "б" частини першої статті 102 Земельного кодексу України (дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадку відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут).
12. Водночас, АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 12.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2022, у якій просить скасувати вказані судові рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні витрат ТОВ "Волинь-шифер" на професійну правничу допомогу.
13. Касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанцій, прийняту за результатами його перегляду, обґрунтовано тим, що судами попередніх інстанцій під час вирішення питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу неправильно застосовано положення частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України без урахування правових висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 27.07.2021 у справі № 904/4472/20, від 14.07.2021 у справі № 910/11884/19, від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
14. Також, ТОВ "Волинь-шифер" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 12.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2022, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення повністю та прийняти нове рішення, яким заяву ТОВ "Волинь-Шифер" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги у справі № 918/302/21, задовольнити повністю: стягнути з АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на користь ТОВ "Волинь-шифер" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 53 000,00 грн.
15. Вказану касаційну скаргу ТОВ "Волинь-шифер" подано з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, які обґрунтовано тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема, частини чотирнадцятої статті 129, пункту 2 частини п`ятої статті 238, підпунктів б) та в) пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування цих норми права у подібних правовідносинах, а саме, щодо повноважень суду першої інстанції під час нового розгляду справи здійснювати розподіл судових витрат, які були понесені стороною під час попереднього розгляду справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України). Крім цього, скаржник вказує на те, що зменшуючи суму заявлених до стягнення судових витрат на підставі частини п`ятої статті 129 ГПК України суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки щодо застосування цієї норми, викладені у постановах Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15ц, від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
16. АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" 02.01.2023 направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ "Волинь-Шифер", подану на судові рішення по суті спору, у якому заперечило доводи касаційної скарги та просило залишити її без задоволення.
17. ТОВ "Волинь-Шифер" 31.01.2020 подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" та додаткові пояснення, у яких заперечило доводи касаційної скарги Позивача та додатково обґрунтувало неефективність обраного Позивачем способу захисту порушеного права.
Фактичні обставини справи встановлені судами
18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державне територіально-галузеве об`єднання "Львівська залізниця" (далі - ДТГО "Львівська залізниця") на підставі Державного акта на право постійного користування Серії ЯЯ № 272684 є постійним користувачем земельної ділянки площею 12,1169 га, кадастровий номер 56 226 101 00:00:003:0034, яка розташована на території Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області.
18. 06.12.2012 між ДП ТГО "Львівська залізниця" (Сторона-1) та ТОВ "Волинь-шифер" (Сторона-2) укладено Договір № Л/ПЧ-7/002 про встановлення земельного сервітуту (далі - Договір № Л/ПЧ-7/002 від 06.12.2012), за умовами якого земельний сервітут встановлюється стосовно земельної ділянки площею 0,5750 га, кадастровий номер: 56 226 101 00:00:003:0034, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, яка розташована на території Здолбунівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області, згідно з технічною документацією із землеустрою щодо надання земельної ділянки (згідно з договором про встановлення земельного сервітуту) в сервітутне (обмежене) користування ТОВ "Волинь-шифер" на території Здолбунівської міської ради.
19. За умовами пунктів 2.1, 2.2 Договору Стороні-2 надано право земельного сервітуту на земельну ділянку на постійній основі. Обсяг сервітутних прав Сторони-2 включає право на: реконструкцію, проїзд, експлуатацію, обслуговування, ремонт під`їзної залізничної колії ТОВ "Волинь-Шифер", а також право входу і виходу в будь-який час по, вздовж, упоперек та над землями під сервітутом.
20. Сторона-2 платить Стороні-1 плату за користування сервітутом у грошовій формі в розмірі 758,25 грн в місяць, у тому числі ПДВ - 126,38 грн щомісячно відповідно розрахунку плати за земельний сервітут (Додаток 1) (пункт 3.1 Договору).
21. Відповідно до пункту 4.1 Договору цей Договір набирає чинності від дати його державної реєстрації у територіальних органах Держземагенства за місцем знаходження земельної ділянки ("Дата набрання чинності") та діє на строк дії Договору на експлуатацію під`їзної залізничної колії.
22. Згідно з пунктами 8.1, 8.3 Договору цей Договір підлягає припиненню за умов і в порядку, передбачених статтею 102 Земельного кодексу України. Зміна умов Договору, його дострокове розірвання можливі за взаємною згодою сторін. Зміна умов Договору і дострокове розірвання оформляється Додатковою угодою до цього Договору і підлягає державній реєстрації. У разі недосягнення згоди щодо змін умов Договору чи його розірвання, спір вирішується в судовому порядку. Сторони мають право внести зміни до цього Договору в будь-який час за умови, що такі зміни буде вчинено у письмовій формі за підписами обох сторін.
23. Державну реєстрацію сервітутного права здійснено 15.11.2013 на підставі Договору про встановлення земельного сервітуту, виданого 06.12.2012.
24. Додатковою угодою 19.04.2017 до Договору про встановлення земельного сервітуту № Л/ПЧ-7/002, зареєстрованого в Реєстраційній службі Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області, змінено Сторону-1 - ДТГО "Львівська залізниця" на Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (пункт 2); встановлено місячну плату за користування земельним сервітутом у розмірі 4 195,73 грн, в тому числі ПДВ 699,29 грн (пункт 3); погоджено строк дії Договору з 19.04.2017 по 19.04.2018 включно. Тобто, за умовами Договору строк дії сервітуту визначено до 19.04.2018.
25. Додатковою угодою від 21.05.2018 до Договору про встановлення земельного сервітуту № Л/ПЧ-7/002 змінено одержувача коштів на Виробничий підрозділ "Рівненська дистанція колії", регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" з визначенням реквізитів одержувача (пункт 2) та погоджено, що ця Додаткова угода набирає чинності з дати державної реєстрації, а в частині розрахунків - з 01.04.2018 (пункт 4)".
26. Отже, за умовами Договору про встановлення земельного сервітуту № Л/ПЧ-7/002 в редакції Додаткових угод строк дії сервітуту закінчився 19.04.2018.
27. Проте, у період з квітня 2018 року по вересень 2020 року між сторонами підписувалися акти наданих послуг до Договору № Л/ПЧ-7/002, а також акти звірки взаєморозрахунків за вказаний період.
28. В той же час, Відповідач звертався до Позивача з проханням про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту строком на п`ять років та зі встановленням плати у розмірі, який було погоджено в Додатковій угоді від 19.04.2017 до Договору № Л/ПЧ-7/002 (листи № 01 від 15.01.2019 та № 5 від 18.04.2019).
29. У квітні та травні 2019 року Позивач повідомив Відповідача про необхідність продовження сервітуту, у зв`язку з чим направив для погодження договір про встановлення земельного сервітуту, а також повідомив, що плата за користування земельним сервітутом регламентована Порядком укладення договорів про встановлення земельних сервітутів, затвердженого наказом начальника регіональної філії "Львівська залізниця" № 584/од від 12.11.2018 (далі - Порядок № 584/од від 12.11.2018) та відповідно становить 12 % від нормативної грошової оцінки землі.
30. Доказів укладення договору за результатами вказаної переписки суду не надано.
31. За зверненням Позивача 14.11.2020 приватним нотаріусом здійснено реєстраційну дію припинення земельного сервітуту згідно з Договором про встановлення земельного сервітуту № Л/ПЧ-7/002 від 06.12.2012.
32. З огляду на те, що правовідносини за Договором про встановлення земельного сервітуту № Л/ПЧ-7/002 від 06.12.2012 припинилися, а під`їзні залізничні колії Відповідача знаходяться у смузі відведення залізниці без укладеного будь-яких договорів й, відповідно, без здійснення оплати, 10.03.2021 Позивач надіслав Відповідачу три проєкти договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,5750 га.
33. У відповідь Відповідач повідомив про незгоду із ціною договору та вказав, що укладений між сторонами Договір про встановлення земельного сервітуту № Л/ПЧ-7/002 не припинив свою дію (лист № 30/03 від 30.03.2021).
34. Позивач, посилаючись на те, що земельний сервітут встановлений попереднім договором припинив свою дію і Відповідач ухиляється від укладення нового договору, звернувся до суду з даним позовом про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 0,5750 га, кадастровий номер 5622610100:00:003:0034, строком на п`ять років, з встановленням плати за сервітут 19 707,78 грн в місяць з ПДВ, для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної залізничної колії ТОВ "Волинь-шифер" за рішенням суду.
35. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог (зменшено плату за земельний сервітут до 4 926,95 грн з ПДВ в місяць, замість 19 707,78 грн), виходив з того, що:
- в силу положень статей 98, 100, 101 Земельного кодексу України, статей 395, 401, 403 Цивільного кодексу України, сервітут може бути встановлений як договором, так і рішенням суду, і відповідно, способами захисту в цьому випадку можуть бути як звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду;
- земельний сервітут за рішенням суду може бути встановлений за зверненням до суду особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту, у тому числі, і за зверненням власника (користувача) земельної ділянки, якщо власник майна не має можливості задовольнити свої потреби іншим способом, окрім, як встановлення права користування чужим (своїм же) майном - сервітуту, за умови дотримання інших умов, передбачених законодавством, яким урегульовано сервітутні правовідносини, та конкретних обставин, які спонукали його до такого звернення;
- знаходження на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Позивача, майна, що належить на праві власності Відповідачу, та за умови відмови останнього від укладення договору про встановлення сервітуту, Позивач має право звернутися до суду з вимогою про встановлення земельного сервітуту за рішенням суду, з урахуванням доведеності факту припинення попереднього сервітуту, встановленого договором за домовленістю сторін, який, відповідно до змін, внесених Додатковою угодою від 19.04.2017 до Договору, діяв по 19.04.2018 включно; про припинення Договору про встановлення земельного сервітуту № Л/ПЧ-7/002 також свідчить переписка сторін, у якій Відповідач ініціював укладення договору про встановлення земельного сервітуту строком на п`ять років, зі встановленням плати, розмір якої було погоджено сторонами в Додатковій угоді від 19.04.2017 до цього Договору;
- в силу положень частини третьої статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування чужим майном; при цьому визначення розміру такої плати законодавчо не врегульовано, а єдиним законодавчим актом, який регулює плату за землю, є Податковий кодекс України. Позивач, відповідно до положень Податкового кодексу України, як постійний землекористувач, є платником земельного податку, розмір якого не може перевищувати 3% від нормативної грошової оцінки, а тому, враховуючи компенсаційний характер плати за земельний сервітут та загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, обґрунтованою визнано плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 12,1169 га, кадастровий номер 56 226 101 00:00:003:0034, яка належить Позивачу на праві постійного користування, що становить 49 269,45 грн на рік або 4 105,79 грн на місяць.
36. Крім цього, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено заяву ТОВ "Волинь-шифер" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги (у сумі 20 000,00 грн, із заявлених до стягнення 53 000,00 грн (50 % судових витрат, від загальної суми витрат, понесених Відповідачем)), вказав на те, що оцінивши подані Відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з урахуванням критеріїв, визначених у статтях 126, 129 ГПК України, погодився з висновками суду першої інстанції, що деякі витрати не мають характеру необхідних і не є співмірними із виконаною роботою у суді першої інстанції, у зв`язку з чим обґрунтованими та доведеними визнано витрати на професійну правничу допомогу адвоката, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції, у розмірі 40 000,00 грн, які суд, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, у сумі 20 000,00 грн покладено на Позивача, а решта на Відповідача.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
37. В силу приписів частин першої - третьої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
38. Скаржники, у касаційних скаргах, поданих на рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, які ухвалено за результатами розгляду спору по суті, зазначають, що у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме, за доводами АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", положень статті 98 Земельного кодексу України, підпункту 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, статті 8 Цивільного кодексу України щодо визначення плати за сервітут у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі; за доводами ТОВ "Волинь-шифер", положень частин першої та другої статті 100 Земельного кодексу України у поєднанні з частиною третьою статті 402 Цивільного кодексу України, зокрема, чи може власник земельної ділянки вимагати встановлення сервітуту щодо своєї ж земельної ділянки та чи є такий спосіб захисту належним та ефективним з огляду на положення пункту "б" частини першої статті 102 Земельного кодексу України.
39. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
40. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
41. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
42. Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
43. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина шоста статті 55 Конституції України).
44. Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 Цивільного кодексу України).
45. Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
46. Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
47. Отже, з урахуванням вищевикладеного особа має право на власний розсуд обрати будь-який з можливих способів захисту, які передбачені законом або договором, за виключенням випадків, коли законом встановлено імперативний характер щодо застосування конкретного способу захисту.
48. Разом з тим, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
49. За змістом частин першої та другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
50. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
51. Таким чином, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
52. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
53. Предметом позову у даній справі є вимога про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 0,5750 га, з кадастровим номером 5622610100:00:003:0034, строком на 5 років, з платою за сервітут 19 707,78 грн в місяць з ПДВ, для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної колії ТОВ "Волинь-шифер".
54. Судами встановлено, що на момент звернення Позивача до суду з даним позовом, на земельній ділянці, що використовується ним на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ 2772684, знаходиться майно, яке належить ТОВ "Волинь-шифер", і останнє, здійснюючи обслуговування свого майна через земельну ділянку Позивача, відмовляється укладати договір сервітуту за домовленістю сторін.
55. Сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом (стаття 395 Цивільного кодексу України).
56. Відповідно до частин першої, другої статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.
57. Стаття 99 Земельного кодексу України визначає види права земельних сервітутів. Однак цей перелік не є вичерпним.
58. Положеннями частин першої та другої статті 100 Земельного кодексу України унормовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.