ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 804/6618/16
адміністративне провадження № К/990/23277/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІЛАЙФ.ПВ" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІЛАЙФ.ПВ" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 (суддя - Сліпець Н.Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2022 (головуючий суддя - Бишевська Н.А., судді: Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.) у справі №804/6618/16.
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІЛАЙФ.ПВ" (далі - ТОВ "ЮНІЛАЙФ.ПВ") звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області) від 08.09.2016 №0006021407, від 08.09.2016 №0006001407; визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС у Дніпропетровській області щодо невідображення в акті перевірки невикористаного ТОВ "Юнілайф.ПВ" податкового кредиту за 2014 рік на загальну суму 269268,00 грн.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Так, постановою Верховного Суду від 28.05.2021 рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано в частині задоволення позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 08.09.2016 №0006021407 08.09.2016 №0006001407 та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що первинні (розрахункові) документи, які б підтверджували здійснення сторонами розрахунку за цим договором, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не досліджувалися. Також суди не дослідили можливість здійснення контрагентами господарських операцій з урахуванням часу, місцезнаходження майна, обсягу матеріальних ресурсів, управлінського або технічного персоналу, виробничих активів тощо. Не встановили, чи наявні у контрагентів необхідні складські приміщення для тимчасового зберігання товару.
За наслідками повторного перегляду, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2022, в позові відмовлено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "ЮНІЛАЙФ.ПВ" оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2022 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування підстав оскарження ТОВ "ЮНІЛАЙФ.ПВ" посилається на те, що оскаржувані рішення прийнято без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №826/8703/18.
Також вказує, що позивачем було надано додаткові пояснення та копії документів, що підтверджують фактичне здійснення розрахунків з контрагентами, проте судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи та не надано їм повну оцінку, що має значення для належного вирішення справи.
Водночас відповідачем не було наведено доводів, які спростовують факти здійснення господарської операції, засвідчені наданими підприємством документами.
У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДФС у Дніпропетровській області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ЮНІЛАЙФ.ПВ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 19.08.2016 №457/04-36-14-01/37252922, в якому відображено висновок про порушення позивачем вимог:
статей 134, 135, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження платником податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет, на суму 311370,00 грн, у тому числі за 2013 рік - 89372,00 грн, за 2014 рік - 6795,00 грн, та за 2015 рік - 248563,00 грн;
пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 101626,00 грн, зокрема: за березень 2013 року на 9666,00 грн, за квітень 2013 року на 11289,00 грн, за травень 2013 року на 12879,00 грн, за червень 2013 року на 13404,00 грн, за липень 2013 року на 3030,00 грн, за серпень 2013 року на 9459,00 грн, за вересень 2013 року на 14192,00 грн, за жовтень 2013 року 9902,00 грн, за листопад 2013 року на 7550,00 грн, за грудень 2013 року на 7550,00 грн.
Такі висновки контролюючого органу обґрунтовано тим, що під час аналізу взаємовідносин ТОВ "Юнілайф.ПВ" з ТОВ "ТД Білецьких" встановлено, що на момент підписання договору про відступлення права вимоги (25.09.2015) підприємство ТОВ "ТД Білецьких" було ліквідовано, а розрахунковий рахунок, вказаний в угоді про відступлення права вимоги закрито 23.03.2015. Придбання товару, який у періоді, що перевірявся, поставлений позивачу, ТОВ "ТД Білецьких" не декларувало, додаток АМ до декларації з податку на прибуток не подавався, що вказує на відсутність у підприємства-постачальника основних фондів, відсутні дані про кількість працюючих, оскільки відповідна звітність за формою 1-ДФ підприємством-постачальником не подавалася. Договори від імені ТОВ "ТД Білецьких" підписані Черевко Г.Є., який за висновком податкового органу не був директором означеної юридичної особи.
Під час дослідження взаємовідносин позивача з ТОВ "Палот Інжиніринг" встановлено, що у договорі постачання від 08.01.2014 №08/01-14 вказаний такий же розрахунковий рахунок, як і в договорі з ТОВ "ТД Білецьких". Оплата за поставлені товари згідно договору відступлення права вимоги від 20.09.2015 №2809/15 мала бути здійснена ТОВ "Юнілайф.ПВ" в адресу нового кредитора ТОВ "Вітрос", проте договір про відступлення права вимоги підписаний 28.09.2015, у той час як ТОВ "Палот Інжиніринг" ліквідовано 07.11.2014.
По взаємовідносинам з контрагентами: ТОВ "Дніпро Мет Інвест" та ТОВ "ТД Норден Груп" контролюючим органом встановлено, що згідно податкових баз даних означеними підприємствами декларувалося придбання різноманітних груп харчових продуктів та іншої специфічної продукції, додаток АМ до декларації з податку на прибуток підприємствами не подано, відсутні дані про кількість працюючих у період взаємовідносин з позивачем.
З огляду на наведене, за здійсненим під час перевірки аналізом інспекторами контролюючого органу не встановлено наявність основних фондів, виробничих можливостей та трудових ресурсів у контрагентів-постачальників, у зв`язку із чим поставлено під сумнів факт здійснення задекларованих господарських операцій між ТОВ "Юнілайф.ПВ" та ТОВ "ТД Білецьких", ТОВ "Палот Інжиніринг", ТОВ "Дніпро Мет Інвест" та ТОВ "ТД Норден Груп".
На підставі акта перевірки відповідачем 08.09.2016 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№0006021407, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 369361,75 грн, з яких за основним платежем - 345202,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 24159,75 грн;
№0006001407, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 76587,00 грн, з яких за основним платежем - 51058,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 25529,00 грн
Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.
Відповідно до приписів пункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Пунктом 135.2 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Положеннями пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції від 17.01.2015) встановлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до положень 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.
Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.
Документи та інші дані, що підтверджують/спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - властивостей придбаних товарів, умов перевезення, зберігання тощо.