Постанова
Іменем України
20 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 547/914/21
провадження № 61-9451 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2022 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1, в якому з 2005 року з її згоди була зареєстрована дружина її сина - ОСОБА_3 .
У 2014 році шлюб між її сином - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано, але відповідачка продовжує проживати у належному їй житловому будинку і відмовляється у добровільному порядку звільнити його та знятися з реєстрації.
ОСОБА_3 встановила свої замки у вказаному будинку та відмовляє їй, як власнику цього будинку, у вільному доступу до нього, тобто перешкоджає володіти і розпоряджатися власним майном, чим порушено її права.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження належним їй житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування вказаним житловим будинком.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 26 січня
2022 року у складі судді Харченка В .Ф. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 908,00 грн судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка є колишньою дружиною сина позивачки, а отже, ОСОБА_3 не була і не є членом сім`ї позивачки, яка є власником спірного житлового будинку. Відповідачка не була пов`язана із позивачкою спільним побутом, спільними правами і обов`язками, у тому числі сімейними. ОСОБА_1 не проживала із відповідачкою у спірному будинку, таким чином, ОСОБА_3 не мала та не набула статусу колишнього члена сім`ї позивача.
Відповідачкою самовільно замінено замки у спірному будинку, що перешкоджає ОСОБА_1 у користуванні ним. Ураховуючи викладено, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач правомірно вимагає усунення порушень її прав, у тому числі права користування відповідачкою житловим будинком.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у 2005 році ОСОБА_3 за згодою власника житлового будинку ОСОБА_1 вселилася і зареєструвалася у спірному житловому будинку, як дружина сина його власника, що узгоджується з положеннями частини другої статті 156 ЖК України. Протягом часу проживання у спірному житловому будинку, відповідач одноособово несла обов`язок по сплаті житлово-комунальних послуг у спірному будинку, що підтверджується відповідними квитанціями. Крім того, за кошти відповідача було проведено ряд робіт по благоустрою спірного житлового будинку.
Апеляційний суд дійшов висновку, що інтереси ОСОБА_3, яка проживає та зареєстрована у спірному житловому будинку, як колишнього члена сім`ї його власника, у межах цих правовідносин мають перевагу, оскільки встановлено, що ОСОБА_3 не забезпечена іншим житлом і протягом тривалого часу фактично проживала та несла відповідні обов`язки по утриманню спірного житлового будинку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з метою забезпечення захисту основоположного права відповідача на житло, що гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). При цьому суд послався на релевантні судові рішення Верховного Суду і Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 547/914/21 з Семенівського районного суду Полтавської області.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у 2005 році у належному ОСОБА_1 житловому будинку з її згоди зареєструвалася дружина її сина - ОСОБА_3 31 жовтня 2014 року рішенням Семенівського районного суду Полтавської області у справі № 547/1374/14 шлюб між її сином та відповідачкою було розірвано, проте ОСОБА_3 продовжує проживати у належному позивачці житловому будинку та відмовляється добровільно звільнити житловий будинок та знятися з реєстрації.
Оскільки відповідачка встановила свої замки у спірному житловому будинку та відмовляє позивачці, як власнику цього нерухомого майна, у наданні доступу до будинку, чим порушено право ОСОБА_1 на володіння, користування та розпорядження спірним майном.
Апеляційний суд дійшов незаконного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідачка не була і не є членом сім`ї позивачки, як власника житлового будинку. ОСОБА_3 не була пов`язана з позивачкою спільним побутом.
Крім того, апеляційним судом не було повідомлено ні позивачку, ні її представника про дату, час та місце розгляду справи, чим порушено процесуальні права ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Відповідачка вселилася і зареєструвалася у спірному житловому будинку за згодою позивачки, як його власника. У вказаному будинку ОСОБА_3 постійно проживала понад 17 років, після розірвання шлюбу між відповідачкою та сином позивачки, ОСОБА_1 не заперечувала проти проживання ОСОБА_3 у вказаному будинку. Іншого житла відповідачка не має.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 05 вересня 2005 року ВСС 732583.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Семенівської селищної ради від 29 жовтня 2021 року № 8232 за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до домової книги, 04 листопада 2005 року ОСОБА_3 і її чоловік ОСОБА_5 зареєстрували своє місце проживання у вищевказаному будинку.
Згідно з домовою книгою вищезазначеного житлового будинку ОСОБА_5 знявся з реєстраційного обліку 23 жовтня 2012 року.
Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 31 жовтня 2014 року у справі № 547/1374/14 позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований Семенівським відділом реєстрації актів громадянського стану Полтавської області 20 січня 2001 року за актовим записом № 04 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу залишено позивачці по справі прізвище " ОСОБА_1".
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 8 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2009 року у справі "Зехентнер проти Австрії" (Zehentner v. Austria).