Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 567/1508/19
провадження № 61-9880св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
представник позивача (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,
представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,
третя особа - Острозька міська рада Рівненської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 квітня 2022 року у складі судді Назарук В. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Майданік В. В., Шимків С. С. та касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на ухвалу Рівненського апеляційного суду
від 13 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В.,
Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа - Вельбівненська сільська рада Острозького району Рівненської області, про визнання заповіту недійсним.
ОСОБА_1 свої вимоги мотивував тим, що він є сином
ОСОБА_5, яка 11 березня 2011 року склала заповіт за яким все належне їй майно заповіла в рівних частках йому та його сестрі
ОСОБА_3, і після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_2 від неї дізнався, що іншим заповітом мати заповіла все своє майно ОСОБА_3, що й було підтверджено після його звернення до Нетішинської державної нотаріальної контори.
Вважав, що заповіт від імені ОСОБА_6, складений 14 червня
2019 року та посвідчений Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області за № 22, не був підписаний спадкодавцем, а є підробленим, а тому не відповідає її волі. При цьому він постійно проживав з матір`ю і вона будь-якого волевиявлення щодо зміни попереднього заповіту не озвучувала, будь-хто зі службовців органу місцевого самоврядування для посвідчення заповіту до неї не приходив і сама вона Вельбівненську сільську раду не відвідувала.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати заповіт від імені ОСОБА_6, посвідчений 14 червня 2019 року Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрований у реєстрі за № 22, недійсним.
У березні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позов до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що 27 липня 2019 року ОСОБА_1 завдав матері удару внаслідок якого вона впала з висоти власного зросту та отримала закритий перелом лівого стегна. Зазначала, що у лікувальному закладі для матері було накладено гіпсову лангету, у зв`язку з чим вона стала нездатною до самообслуговування та потребувала постійної сторонньої допомоги, яку їй надавала вона шляхом постійного догляду, приготуванні їжі та годуванні матері, виклику медичної допомоги та придбання ліків з 27 липня 2019 року по 23 вересня 2019 року, вимушено змінивши спосіб свого життя.
Разом з тим ОСОБА_1, проживаючи в будинку матері, не виявляв будь-якого інтересу до здоров`я матері, не надавав їй жодної допомоги, хоча вона, перебуваючи у безпорадному стані, такої допомоги потребувала, а навпаки 05 серпня 2019 року та 15 вересня 2019 року чинив їй перешкоди у доступі до матері. У зв`язку з такими діями ОСОБА_1 вона змушена була для надання допомоги матері звертатися за фізичною та іншою допомогою до сторонніх осіб.
Вважала, що ОСОБА_1 навмисно, будучи усвідомленим та зобов`язаним утримувати матір, уникав виконання такого обов`язку, маючи можливість його виконати, а тому має бути усунутий від права на спадкування. Звертала увагу, що заповіт матері від 14 червня 2019 року було посвідчено за її місцем проживання на прохання спадкодавця, яка у зв`язку з хворобою не могла з`явитися до органу сільського самоврядування, і відповідав її волі.
Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд усунути
ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті його матері - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 26 березня 2020 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до
ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, об`єднано в одне провадження із первісним позовом.
Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 15 грудня
2021 року замінено Вельбівненську сільську раду Острозького району Рівненської області як третю особу на її правонаступника - Острозьку міську раду Рівненської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 01 квітня 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки
від 22 квітня 2022 року, первісний позов задоволено. Визнано недійсним заповіт від імені ОСОБА_6, посвідчений 14 червня 2019 року Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області, зареєстрований у реєстрі за № 22.
Зустрічний позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті його матері - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Острозького районного суду Рівненської області
від 22 квітня 2022 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 7 207,62 грн витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи та 15 750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 4 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що складання і посвідчення оспорюваного заповіту відбулося з порушенням положень закону, а саме спадкодавець особисто не вчиняла запису у цьому односторонньому правочині про те, що вона прочитала його зміст вголос та підписала власноручно. Тобто волевиявлення ОСОБА_6 на складення заповіту не було вільним і не відповідало її волі, що суд вважав підставою для визнання заповіту недійсним.
Щодо зустрічного позову, то суд урахував те, що ОСОБА_1 не лише сам навмисно ухилився від надання допомоги спадкодавцеві, яка через свій похилий вік та тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані і потребувала її, а й створював перешкоди відповідачу у наданні такої допомоги спадкодавцю. З цих міркувань задоволено і вимоги
ОСОБА_3 й усунуто позивача від права спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року скасовано рішення Острозького районного суду Рівненської області
від 01 квітня 2022 року в частині визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_6, 14 червня 2019 року і посвідченого секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області (зареєстровано в реєстрі за № 22), та стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 900,00 грн витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи, а також із ОСОБА_3 на користь держави 768,40 грн судового збору.
Скасовано додаткове рішення Острозького районного суду Рівненської області від 22 квітня 2022 року в частині стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 7 207,62 грн витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи та 15 750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
ОСОБА_1 відмовлено в позові про визнання заповіту недійсним.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновків експерта зазначені в оспорюваному заповіті записи "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно", а також рукописний текст " ОСОБА_6" у заповіті від 14 червня 2019 року виконані не ОСОБА_6, а іншою особою, тоді як підпис у заповіті вчинено особисто спадкодавцем. Врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06 червня 2019 року у справі № 342/139/16-ц (провадження № 61-21701св18) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сам по собі той факт, що рукописні записи в оспорюваному заповіті "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно" і " ОСОБА_6" виконані не спадкодавцем, а іншою особою, за наявності справжності особистого підпису ОСОБА_6 не свідчать про те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі.
Щодо зустрічних позовних вимог, то суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки розмір пенсії ОСОБА_6 перевищував розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то суд зробив висновок, що ОСОБА_6 за звичайних умов не потребувала матеріальної допомоги від своїх дітей. Разом з тим свідченнями свідків та медичними документами з`ясовано, що ОСОБА_6 27 липня
2019 року отримала закритий перелом шийки лівого стегна і у зв`язку з цим у медичному закладі їй було накладено гіпсову лангету. Тобто спадкодавець, будучи особою похилого віку, не могла самостійно забезпечити умови свого життя, потребувала стороннього догляду та допомоги і піклування. Перевірені в своїй сукупності докази вказують на те, що допомогу їй надавала саме ОСОБА_3, в той час як ОСОБА_1, який проживав разом зі спадкодавцем у одній частині житлового будинку і їй була необхідна його постійна допомога, самоусунувся від виконання обов`язків по наданню допомоги для матері, яка перебувала в безпорадному стані.
07 вересня 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою про стягнення зі ОСОБА_1 на її користь судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року відмовлено ОСОБА_3 у прийнятті додаткової постанови.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки разом із першою заявою по суті до апеляційного суду не подавалося попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які заявник очікував понести у зв`язку з розглядом справи, тому у прийнятті додаткового судового рішення слід відмовити.
При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що у перших заявах по суті (відзив на позов та зустрічна позовна заява) було лише зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат складається із витрат на правничу допомогу адвоката з огляду на розмір у 1 051,00 грн за годину наданої послуги, однак самого розрахунку не наведено, зокрема, кількості часу, обсягу послуг і виконання робіт, їх вартості.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їхні доводи
06 жовтня 2022 року ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 квітня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 вересня
2022 року, у якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення у відповідній частині про відмову у задоволенні зустрічного позову; залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, і зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 453/968/17, від 02 березня 2020 року у справі
№ 133/1625/18, від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц,
від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, задовольняючі зустрічні позовні вимоги про усунення від права на спадкування, не врахували, що потреба спадкодавця в допомозі саме ОСОБА_1 жодними належними та допустимими доказами доведена не була, отже сукупність обставин, при наявності яких спадкоємця можливо усунути від права на спадкування відсутня.
Щодо позовних вимог про визнання заповіту недійсним, то що під час вчинення спірного правочину не дотримано вищевикладених вимог абзацу шостого пункту 1.4 Розділу III Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року
№ 3306/5 (далі - Порядок) щодо внесення спадкодавцем особисто відповідних відомостей до заповіту перед його підписанням. У заповіті відсутні відомості про вчинення його при свідках з тих підстав, що заповідач через фізичні вади не може сам прочитати та з урахуванням вимог Порядку підписати заповіт. Також відсутні правові підстави вважати, що спадкодавець особисто прочитав зміст спірного правочину та погодився з його змістом, оскільки він не засвідчив ці обставини у тексті заповіту, що підтверджується висновком судового експерта, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин.
14 листопада 2022 року ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року.
В касаційній скарзі ОСОБА_3 просить суд касаційної інстанції оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати і справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій
статті 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду
від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі к-911/2686/18,
від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.Зупинено дію рішення Острозького районного суду Рівненської області від 01 квітня 2022 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У листопаді 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2023 року справу призначено
судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року справу № 567/1508/19 призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційні скарги до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 вересня 2019 року приватним нотаріусом Острозького районного нотаріального округу Рівненської області Тишкун Ж. Я. після смерті ОСОБА_6 було заведено спадкову справу № 184/2019.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги після смерті їх матері ОСОБА_6 за законом.
11 березня 2011 року ОСОБА_6 заповіла у рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_3 все своє нерухоме і рухове майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право. Цей заповіт посвідчено секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області того ж дня і зареєстровано в реєстрі за № 33.
У подальшому, 14 червня 2019 року спадкодавець склала новий заповіт, яким на випадок своєї смерті розпорядилася все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті та що за законом матиме право передати за заповітом на користь ОСОБА_3 . Заповіт посвідчено секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області того ж дня і зареєстровано в реєстрі за № 22.
Встановлено, що сторони у справі є дітьми ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 81 рік. Спадкодавцю відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належав житловий будинок
АДРЕСА_1, а згідно із державним актом на право власності на земельні ділянки серії НА № 030019 їй належали три земельні ділянки загальною площею 3,27 га, які знаходяться на території Вельбівненської сільської ради Рівненського району (Острозька міська територіальна громада) Рівненської області.
Оспорюваний заповіт містить рукописний запис: "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно" і " ОСОБА_6", а також особистий підпис спадкодавця.
Відповідно до висновку експерта у судовій почеркознавчій експертизі
від 26 жовтня 2020 року № 1.1-371/20 та у повторній судовій почеркознавчій експретизі від 14 липня 2021 року № 8376, предметом дослідження яких було встановлення справжності підпису спадкодавця та рукописних записів, зазначені в оспорюваному заповіті записи "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно", а також рукописний текст " ОСОБА_6" у заповіті від 14 червня 2019 року виконані не ОСОБА_6, а іншою особою, тоді як підпис у заповіті вчинено особисто спадкодавцем.
При цьому секретар Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області ОСОБА_20, яка вчиняла відповідну нотаріальну дію, в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_6 сама підписала заповіт, а напис про те, що заповіт з її слів записано вірно і нею прочитано вчиняла ОСОБА_6 за її допомогою, зокрема вона допомагала тримати руку ОСОБА_6 для вчинення цього напису.
ОСОБА_6 проживала в будинку АДРЕСА_1 та померла у віці 81 рік. З пояснень сторін та показань свідків у судовому засіданні встановлено, що на час смерті зі ОСОБА_6 у належному їй житловому будинку проживали її дочка та син.
На час смерті ОСОБА_6 була непрацездатною за віком та отримувала пенсію розмір якої на день смерті становив 2 168,46 грн.
Показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та медичними документами з`ясовано, що ОСОБА_6 27 липня 2019 року отримала закритий перелом шийки лівого стегна і у зв`язку з цим у медичному закладі їй було накладено гіпсову лангету.
Із листа комунального підприємства "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської обласної ради № 297
від 20 лютого 2020 року, карт виїзду швидкої медичної допомоги та журналу викликів вбачається, що в період після отримання зазначеної травми ОСОБА_6 неодноразово потребувала надання термінової медичної допомоги, яка забезпечувалась саме ОСОБА_3 .
Зазначені факти підтверджуються і наданими відповідачем доказами про придбання ліків, медичних засобів, підгузків упродовж часу хвороби ОСОБА_6, актом обстеження обставин здійснення догляду за ОСОБА_6 від 08 листопада 2019 року, який підтверджений в судовому засіданні показаннями свідків.
У позивача ОСОБА_1 наявна інвалідність ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2,
виписками-епікризами та довідкою МСЕК.
Водночас показаннями ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 встановлено, що ОСОБА_3 з 2006 року стала постійно проживати з матір`ю у зазначеному будинку, проживаючи в різних його частинах. З 2010-2011 років там також став періодично проживати її брат ОСОБА_1, постійно мешкаючи з 2014 року в частині будинку, де проживала його мати, та в період, коли його мати перебувала в безпорадному стані, заставив міжкімнатні двері холодильником, чим заблокував пересування відповідача до ОСОБА_6 через будинок.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником - ОСОБА_2, підлягає задоволенню частково.
Касаційна скарга ОСОБА_3, подана представником - ОСОБА_4, підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо позовних вимог про визнання заповіту недійсним
Звертаючись до суду із позовом про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_1 посилався на частину третю статті 203 ЦК України та на статті 1234, 1247, 1248 ЦК України.
Частиною першою статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, а відповідно до частини першої статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша, друга статті 1223 ЦК України).
Відповідно до частин другої, третьої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт та при цьому заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить, а кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Згідно із частиною першою статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого у статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 1257 ЦК України нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлено у статті 1247 ЦК України.
Так, відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Особливості посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування регламентувалися статтею 1251 ЦК України, Законом України "Про нотаріат" та Порядком (тут і надалі в редакції, чинній на час вчинення спірного заповіту).
Згідно з абзацами четвертими-шостими пункту 1.4 Розділу ІІІ Порядку заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.
Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.
У спірному заповіті міститься рукописний запис: "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно" і " ОСОБА_6".
Відповідно до висновків судових почеркознавчих експертиз, предметом дослідження яких було встановлення справжності підпису спадкодавця та рукописних записів, зазначені записи "Заповіт мною прочитано вголос та підписано власноручно", а також рукописний текст " ОСОБА_6" у заповіті від 14 червня 2019 року виконані не ОСОБА_6, а іншою особою, в той час як підпис на заповіті вчинено нею.
Разом з тим, встановлено, що секретар сільської ради в судовому засіданні суду пояснила, що ОСОБА_6 сама підписала заповіт, а напис про те, що заповіт з її слів записано вірно і нею прочитано вчиняла
ОСОБА_6 за її допомогою - зокрема вона водила рукою
ОСОБА_6 для вчинення цього напису.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми, змісту та порядку складення, прочитаний заповідачу та ним підписаний, посвідчений повноважною на те особою, яка перевірила дієздатність спадкодавця і встановила дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок її смерті, секретарем Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області додержано порядок посвідчення заповіту, зокрема послідовність всіх необхідних у цьому процесі дій, а позивачем не доведено таких порушень такого процесу, які би були наслідком недійсності заповіту.