Постанова
Іменем України
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 334/1202/20
провадження № 61-7951св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року в складі судді Гнатюка О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кухаря С. В., Бєлки В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 27 серпня 2011 року по 16 листопада 2018 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, в якому у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу відповідачка поводиться агресивно та дуже емоційна в питаннях спільного виховання дитини, постійно наполягає на своєму виключному праві виховання дитини, аргументуючи це тільки тим, що вона мати дитини, чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином, постійно змінює місце проживання дитини.
У зв`язку з такою поведінкою відповідачки він не бачився з дитиною з середини серпня 2018 року по березень 2019 року та з середини травня 2019 року по теперішній час. У вказані періоди він неодноразово звертався до органів Національної поліції України з метою встановлення місця проживання відповідачки з його сином. Також для встановлення закладів освіти, в яких може навчатися його син, він звертався до Департаментів науки і освіти у Харківській, Запорізькій, Дніпровській та Київській областях, проте, як убачається з наданих відповідей, його син у навчальних закладах вказаних регіонів не значиться. Крім того, звертався до Державної прикордонної служби України, яка надала відповідь, що у період з 13 лютого 2015 року по 12 лютого 2020 року перетинання державного кордону України громадянином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, не виявлено.
Звертає увагу, що заборгованості з виплати аліментів не має.
Враховуючи наведене, позивач, посилаючись на те, що відповідачка приховує місце проживання їхнього спільного сина, чинить йому перешкоди у спілкуванні з ним, просив зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та визначити йому спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином таким чином:
- побачення з дитиною, в тому числі без участі та супроводу матері, він може забирати дитину в п`ятницю ввечері або в суботу вранці напередодні та залишатися з дитиною протягом двох вихідних днів підряд (субота, неділя) не рідше одного разу на два тижні, в тому числі з ночівлею за адресою його фактичного проживання в місті Києві та за адресою його реєстрації в місті Запоріжжя;
- неперервне проживання з дитиною протягом одного тижня на місяць за адресою його місця проживання та реєстрації в містах Києва та Запоріжжя. В цей час включається побачення з дитиною на вихідних, про що зазначено в попередньому пункті;
- відпочинок з дитиною під час літніх канікул дитини протягом одного місяця, в тому числі з правом виїзду в межах України до курортних зон;
- відпочинок з дитиною під час канікул дитини (весняних та осінніх) протягом одного тижня відповідно до графіку, встановленого у навчальному закладі:
- побачення з дитиною кожного офіційно встановленого святкового дня (01 січня - Новий рік; 07 січня - Різдво Христове; 08 березня - Міжнародний жіночий день; Великдень; 01 травня - День праці; 09 травня - День Перемоги; 16 червня - Трійця: 28 червня - День Конституції України: 24 серпня - День Незалежності України: 14 жовтня - День захисника України; 25 грудня - Різдво Христове (Католицьке) та День народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_3;
- визначення разом з відповідачкою навчального закладу (дошкільний, шкільний, вищий) та заклади позашкільної освіти, гуртки, секції, у яких буде навчатися/які буде відвідувати дитина;
- необмежене спілкування з дитиною засобами мобільного зв`язку, у соціальних мережах, месенджерах (Telegram. Facebook, Viber, Twitter, WhatsApp т.д.);
При цьому, враховуючи схильність відповідачки до шантажу і тактики переховування дитини, місцем зустрічі з дитиною визначити місце офіційної реєстрації дитини: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом побачень та спілкування з дитиною:
- кожну першу та третю суботи місяця з 14.00 год до 19.00 год;
- кожну першу і третю неділі місяця з 10.00 год до 15.00 год (батько забирає та повертає дитину матері за адресою місця проживання дитини), з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров`я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу який відвідує дитина;
- у святкові дні кожного року: 1 січня - Новий рік - з 10:00 до 12:00 год; 7 січня - Різдво Христове - з 10:00 до 12:00 год; Святкування Великодня - з 10:00 до 12:00 год; 1 травня - День праці - з 10:00 до 12:00 год; 9 травня - День Перемоги - з 10:00 до 12:00 год; 14 жовтня - День захисника України - з 10:00 до 12:00 год; 25 грудня - Різдво Христове (Католицьке) - з 10:00 до 12:00 год; ІНФОРМАЦІЯ_3 - День народження дитини - з 10:00 до 14:00 год.
Встановлено позивачу спільний відпочинок з дитиною під час канікул дитини (весняних та осінніх) протягом перших трьох днів відповідно до графіку, встановленого у навчальному закладі, відпочинок з дитиною під час літніх канікул дитини протягом одного місяця, в тому числі з правом виїзду до місця відпочинку в межах України.
Зобов`язано ОСОБА_2 не обмежувати спілкування ОСОБА_1 з дитиною - ОСОБА_3 засобами мобільного зв`язку, у соціальних мережах, месенджерах (Telegram, Facebook, Viber, Twitter, WhatsApp). Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що батько має право на безпосередню участь у житті і вихованні дитини та на зустрічі з дитиною без присутності матері.
Встановлюючи спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином - ОСОБА_3, суди виходили з того, що такий спосіб участі батька буде ефективним з огляду на дотримання рівності прав батьків та дитини.
ОСОБА_1, як батько дитини, піклується про сина, активно і стабільно проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, позитивно характеризується, є матеріально забезпеченою людиною, має постійне місце роботи та належні житлові умови.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо встановлення можливості зустрічі батька з сином та ночівлі останнього у містах Київ та Запоріжжя, а також щодо безперервного проживання позивача з дитиною протягом одного тижня на місяць за адресою проживання та реєстрації позивача в містах Київ та Запоріжжя, суди виходили з відсутності відомостей щодо фактичного місця проживання дитини, а далекі відстані між містами можуть бути обтяжливим та виснажливим для дитини, негативно вплинути на його навчальний процес.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
14 серпня 2022 року ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2022 року у цій справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення, встановивши порядок участі батька у вихованні сина у спосіб, визначений у позовній заяві.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 759/1382/19 та від 29 липня 2021 року у справі № 758/5545/18.
Зазначає, що судами встановлено такий порядок спілкування батька з дитиною, який у реальному житті не може виконуватися, фактично зводить нанівець будь-яку участь батька у вихованні сина, є суто формальним, спрямованим на умовний захист інтересів дитини та батька. Звертаючись до суду з позовом, позивач просив визначити спосіб участі у вихованні дитини таким чином, щоб він міг забирати дитину в п`ятницю ввечері або в суботу зранку та залишатися з дитиною протягом двох вихідних днів (субота та неділя). Ці вимоги пов`язані з проживанням батька та сина у різних населених пунктах та постійною зміною відповідачкою місця свого проживання і проживання дитини.
Встановлений графік участі батька у вихованні дитини порушує рівність батьків щодо дитини, часів спілкування недостатньо щоб налагодити контакт між батьком і дитиною. Крім того, судами не врахований принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, адже за умови такого графіку побачень, дитина практично не може проводити часу разом із батьком.
Отже, ухваленими судовими рішеннями спір між сторонами не вирішений, а головна мета цивільного судочинства не досягнута.
Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 27 серпня 2011 року між сторонами зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідача народився син ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2018 року шлюб між сторонами розірвано.
ОСОБА_1 на обліку нарколога, психіатра не перебуває, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно.
Згідно з відповіддю Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя від 23 грудня 2019 року, у ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати аліментів.
Встановлено, що ОСОБА_1 звертався до служб у справах дітей щодо порушення його батьківських прав з боку відповідачки та встановлення графіку спілкування з дитиною протягом 2019 року, що підтверджується відповідними заявами та скаргами (том 1, а.с. 81-91, 106).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2020 року витребувано з органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради висновок про наявність перешкод у спілкуванні батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 та визначення способу їх усунення.
Згідно з відповіддю служби у справах дітей Запорізької міської ради від 10 лютого 2021 року № 08-06/157 вказана ухвала суду першої інстанції залишена без виконання, оскільки відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ознаки проживання дитини в квартирі відсутні.
Фактичне місце проживання дитини ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стороною відповідачки повідомлено суду не було, що фактично унеможливило виготовлення висновку щодо розв`язання спору.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Судові рішення у справі, яка переглядається, оскаржені лише в частині визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином - ОСОБА_3 . В іншій частині судові не оскаржуються, а тому не переглядаються Верховним Судом.
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1, 3 статті 9 Конвенції).
Стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат.
Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
У статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.