Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 183/3783/15-ц
провадження № 61-3787св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2021 року в складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2022 року в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М., у справі за позовом Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 23 серпня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1/58-6, згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 100 000,00 євро на придбання нерухомого майна, а останній, у свою чергу, зобов`язався повернути суму кредиту, сплатити за користування кредитними коштами 12 % річних, які нараховуються на фактичну заборгованість за кредитом, до 22 серпня 2016 року.
Відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 24 жовтня 2014 року становила 149 373,41 євро, що за офіційним курсом Національного банку України становило 2 450 739,90 грн, та складалася з: 89 158,00 євро - заборгованість за кредитом та 60 215,41 євро - заборгованість за відсотками.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 23 серпня 2006 року № 1/58-6 у розмірі 2 450 739,90 грн.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором від 23 серпня 2006 року № 1/58-6 у розмірі 2 450 739,90 грн, яка складається з: 1 462 797,65 грн основного боргу та 987 942,25 грн боргу з виплати відсотків. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку. Суд не прийняв до уваги доводи відповідача про неотримання ним кредитних коштів, вважав їх безпідставними, оскільки, укладаючи кредитний договір, ОСОБА_1 ознайомився та погодився з порядком видачі кредитних коштів, встановленням плати за кредит, цілями, на які надаються кредитні кошти, та іншими умовами, про що свідчить його підпис в договорі кредиту, а також здійснював погашення кредиту протягом 2006-2008 років. Крім того, з питанням щодо виконання умов договору банком у добровільному порядку, тобто надання кредитних коштів після підписання договору, відповідач до банку не звертався. Також суд урахував, що ОСОБА_1 не оскаржував кредитний договір з підстав невидачі йому кредитних коштів, а також не звертався до суду з вимогами зобов`язати банк виконати умови договору, розірвати його або визнати недійсним. Також суд врахував те, що, знаючи про наявність заборгованості за кредитним договором від 23 серпня 2006 року, ОСОБА_1 звертався до позивача з заявою, власноруч ним написаною, про реструктуризацію кредиторської заборгованості та перегляд графіку погашення за кредитним договором.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року змінено у частині періоду та розміру заборгованості за кредитним договором від 23 серпня 2006 року № 1/58-6, стягнутої з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк". Стягнено заборгованість за період із 01 червня 2012 року до 01 жовтня 2014 року у розмірі 50 428,18 євро, що за офіційним курсом Національного банку України становило 1 424 596,09 грн, з якої: 24 186,00 євро, що за офіційним курсом Національного банку України становило 683 254,50 грн, - заборгованість за кредитом, 26 242,18 євро, що за офіційним курсом Національного банку України становило 741 341,59 грн, - заборгованість за процентами за користування кредитом. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині періоду та розміру заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не врахував, що оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Оскільки останній платіж на погашення заборгованості був здійснений ОСОБА_1 13 серпня 2007 року, а з позовом до суду банк звернувся 22 червня 2015 року, то підлягає стягненню заборгованість у межах строку позовної давності та у межах позовних вимог за період із 01 червня 2012 року до 01 жовтня 2014 року у розмірі 50 428,18 євро, що за офіційним курсом Національного банку України становить 1 424 596,09 грн. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача про неотримання ним кредитних коштів.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд виходив із того, що суди у порушення вимог статей 212?214, 316 ЦПК України не дослідили оригіналу кредитної справи, не перевірили факту дійсного отримання відповідачем коштів за договором кредиту від 23 серпня 2006 року № 1-58/6, як і укладення самого кредитного договору ОСОБА_1, оскільки за умови відсутності даних про отримання кредитних коштів часткова оплата кредитної заборгованості не може свідчити про погашення боргу саме відповідачем, не перевірили посилання ОСОБА_1 на те, що копію договору кредиту від банку ним не було отримано. Крім того, при вирішенні спору суди не звернули уваги на пункт 4.5 договору, відповідно до якого у разі невиконання позичальником обов`язків за договором більш як 60 днів, позичальник протягом одного робочого дня зобов`язаний погасити кредит у повному обсязі, сплатити відсотки та штрафні санкції.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року залучено до участі у справі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року замінено у справі ПАТ "Укрсоцбанк" на правонаступника - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа- Банк"). Прийнято до розгляду уточнений позов АТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості (т. 4 а. с. 54).
Під час нового розгляду справи рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2022 року, у задоволенні позовних вимог АТ "Альфа-Банк" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що банк не надав доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 100 000,00 євро. Суди врахували, що у заяві на видачу коштів відсутній особистий підпис ОСОБА_1 на підставі якої, нібито, останній отримав готівкою у касі банку кредитні кошти у розмірі 100 000,00 євро, як це передбачено умовами договору. Тому оскільки банк не надав доказів на передачу кредитних коштів позичальнику, а позичальник не отримав у власність грошові кошти (кредит) у розмірі 100 000,00 євро за кредитним договором від 23 серпня 2006 року № 1/58-6, то суди дійшли висновку, що у ОСОБА_1 не виникло зобов`язань з повернення коштів, які пред`явлені до стягнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2022 року АТ "Альфа-Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2021 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Альфа-Банк" задовольнити в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року в справі № 755/16092/15-ц (провадження № 61-26846св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не враховували надання банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, виписки про рух коштів, а також придбання відповідачем нерухомого майна в той же день, що і укладення договору кредиту, де зазначено ціллю кредиту придбання того ж самого нерухомого майна, яке і оформлено на ім`я відповідача. Крім того, суди не звернули уваги на те, що відповідач довгий період часу сплачував кредитну заборгованість.
Зазначає, що формальна відсутність підпису на заяві про видачу готівки не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідачем не спростовано укладання ним кредитного договору з метою купівлі нерухомого майна, укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна в цей же день, що й договір кредиту, укладання договору іпотеки, якою забезпечено повернення кредитних коштів, та погашення заборгованості за кредитним договором.
Також заявник звертає увагу на те, що 30 серпня 2006 року (через тиждень після укладення вищезазначених правочинів) було укладено ще один, а саме трьохсторонній договір страхування серії ДОСК № 04/08-417/11 між ВАТ НАСК "ОРАНТА", ОСОБА_1 та АКБ СР "Укрсоцбанк", відповідно до умов якого визначено умови добровільного особистого страхування від нещасних випадків, предметом якого є майнові інтереси, а саме - кошти у розмірі непогашеної заборгованості страхувальника/застрахованої особи згідно з кредитним договором від 23 серпня 2006 року № 1/58-6.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 серпня 2006 року між АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1/58-6, згідно з умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 100 000,00 євро зі сплатою 12 % річних, зі встановленим графіком погашення та терміном повернення заборгованості до 22 серпня 2016 року (т. 1 а. с. 8, 9, т. 3 а. с. 113-116).
Зазначений договір був підписаний позичальником ОСОБА_1, що ним не заперечувалося та підтверджується матеріалами справи.
Також у матеріалах справи міститься заява на видачу готівки № 14 (т. 1 а. с. 10, т. 3 а. с. 180), яка не містить підпису ОСОБА_1 про отримання ним коштів у розмірі 100 000,00 євро. Про отримання кредитних коштів заперечував і сам ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 1 кредитного договору відповідач до 10 числа кожного місяця до 22 серпня 2016 року зобов`язаний сплачувати кредит у сумі 834,00 євро.
Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору кредит надається позичальнику на придбання нерухомого майна - бази відпочинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу якої було укладено 23 серпня 2006 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_4 (покупці) (т. 1 а. с. 34, 35).
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 вказаного кредитного договору надання кредиту проводиться шляхом видачі готівкових грошей позичальнику в іноземній валюті (євро) з наступною конвертацією (обміном) через операційну касу банку в гривні. Моментом (днем) надання кредиту вважається день списання суми кредиту з позичкового рахунка позичальника.
З метою забезпечення виконання боргових зобов`язань за кредитним договором між АКБ СР "Укрсоцбанк" як іпотекодержателем та ОСОБА_7, який діяв від свого імені та від імені: ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за довіреністю, був укладений договір іпотеки від 23 серпня 2006 року № 730, відповідно до умов якого іпотекодавці передали в іпотеку АКБ СР "Укрсоцбанк" як забезпечення виконання: ОСОБА_8 зобов`язань за договором кредиту від 23 серпня 2006 року № 1/56-6; ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту від 23 серпня 2006 року № 1/58-6; ОСОБА_2 зобов`язань за договором кредиту від 23 серпня 2006 року 1/54-6; ОСОБА_3 зобов`язань за договором кредиту від 23 серпня 2006 року 1/55-6; ОСОБА_4 зобов`язань за договором кредиту від 23 серпня 2006 року 1/57-6; ОСОБА_7 зобов`язань за договором кредиту від 23 серпня 2006 року 1/59-6 (т. 3 а. с. 117-129).
Останній платіж на погашення заборгованості та процентів був здійснений ОСОБА_1 13 серпня 2007 року. У зв`язку з чим станом на 24 жовтня 2014 року у позичальника перед банком утворилася заборгованість у сумі 2 450 739,90 грн.
01 грудня 2014 року на адресу ОСОБА_1 банк направив вимогу про виконання порушеного зобов`язання, в якій зазначено, що відповідачу необхідно усунути порушення щодо виконання зобов`язань за кредитним договором та сплатити заборгованість у повному обсязі (т. 1 а. с. 11).
02 лютого 2016 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності (т. 1 а. с. 75).
На підтвердження передання коштів ОСОБА_1 позивачем також надані:
- договір б/н банківського рахунку від 23 серпня 2006 року, який підписаний та скріплений печаткою зі сторони банку, однак не містить підпису клієнта - ОСОБА_1 (т. 3 а. с. 132, 133);
- меморіальний валютний ордер від 30 серпня 2006 року № 99-2, який також не містить підпису клієнта ОСОБА_1 (т. 3 а. с. 178).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконувати належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.