Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 206/2832/21
провадження № 61-10757св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Самарський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Самарського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Самарський ВДВС міста Дніпра Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції) про зняття арешту з майна.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 19 березня 2021 року з метою відновлення свого порушеного права він звернувся до Самарського ВДВС міста Дніпра Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції з проханням зняти арешти з майна.
12 квітня 2021 року у відповідь на його заяву Самарським ВДВС міста Дніпра Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції повідомлено, що виконавчі провадження, за якими він є боржником, та по яким винесено постанову про звернення стягнення на майно (реєстраційні номери обтяження 7485684, 7485793) відсутні, оскільки згідно з Правилами ведення діловодства та архіву в органах виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5 строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби становить три роки, а за постановами про накладення адміністративного стягнення такий строк становить один рік. Отже, у разі закінчення відповідного строку зберігання ці виконавчі провадження підлягають знищенню, що унеможливлює винести постанову про скасування постанови про арешт.
У зв`язку із вищенаведеним, позивач вважав, що він позбавлений можливості у позасудовому порядку відновити свої права на розпорядження всім своїм майном та зняти арешт в органах ДВС.
На підставі зазначеного, позивач просив зняти арешт з усього його майна, у тому числі нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме арешт, зазначений у реєстрі обтяжень за № 7485684, вжитий на підставі постанови серії АА №942948 від 20 червня 2008 року державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби міського управління юстиції м. Дніпропетровська (далі - Самарського ВДВС МУЮ м. Дніпропетровська), постанови від 12 березня 2008 року № 379, та арешт, зазначений у реєстрі обтяжень за № 7485793, вжитий на підставі постанови від 20 червня 2008 року серії АА № 942948 державного виконавця Самарського ВДВС МУЮ м. Дніпропетровська, постанови від 12 березня 2008 року № 379.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням (у складі судді Кудрявцевої Т. О.) від 31 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем для відновлення порушеного права обраний неналежний спосіб захисту.
Суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами немає спору про право власності (користування) майном, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, відкритих виконавчих проваджень на даний час не існує, тому заява ОСОБА_1 повинна розглядатись, в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 13 жовтня 2022 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 грудня 2021 року скасував.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Самарського ВДВС міста Дніпра Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції про зняття арешту з майна, закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково розглянув справу та відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки не врахував того, що арешт накладено на майно ОСОБА_1, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд, послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61?4726сво19), на постанови Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61?19066св20), від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21), проте не врахував їх висновків.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що він не може захистити своє порушене право у спосіб інший, ніж звернення з позовом про зняття арешту, оскільки фактично не є боржником у виконавчому провадженні.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта з датою та часом формування 12 березня 2021 року, вбачається, що 01 липня 2008 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою накладено арешт на все невизначене нерухоме майно, власником якого зазначений ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, за реєстраційним номером обтяження 7485684. Підставою стала постанова державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби Лісового О. О. від 20 червня 2008 року серії АА № 942948 з виконання постанови від 12 березня 2008 року № 379.
Того ж дня та часу тією ж нотаріальною конторою внесено запис під реєстраційним номером обтяження 7485684 про зміну типу обтяження, де зазначено про вилучення обтяження на підставі помилки реєстратора Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори.
Також за реєстраційним номером обтяження 7485793 зареєстрований 01 липня 2008 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою арешт на все невизначене нерухоме майно, власником якого зазначений ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, де підставою стала постанова державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби Лісового О. О. серії АА № 942948 від 20 червня 2008 року з виконання постанови від 12 березня 2008 року № 379.
У відповідь на заяву позивача від 12 квітня 2021 року за № 12267 Самарським ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) зазначено, що згідно моніторингу даних Автоматизованої системи виконавчого провадження виконавчі провадження, за якими ОСОБА_1 є боржником, та за якими винесено постанову про звернення стягнення на майно (реєстраційні номери обтяження 7485684, 7485793) відсутні, оскільки згідно з Правилами ведення діловодства та архіву в органах виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року №1829/5 строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби становить три роки, а за постановами про накладення адміністративного стягнення такий строк становить один рік. Отже, у разі закінчення відповідного строку зберігання ці виконавчі провадження підлягають знищенню.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що йому на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Позивач зазначав, що він не є боржником у виконавчому провадженні, оскільки йому про наявність виконавчих проваджень відкритих відносно нього, взагалі не було відомо, жодних постанов від виконавчої служби він не отримував.
Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606?XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV)(у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.