Окрема думка
суддів К. М. Пількова, Ю. Л. Власова, М. І. Гриціва, Ж. М. Єленіної, О. Б. Прокопенка та І. В. Ткача до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19
Велика Палата Верховного Суду постановою від 19.01.2023 у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Волинській області, ГУ ДКСУ у Волинській області про стягнення заборгованості частково задовольнила касаційну скаргу ГУ ДФС у Волинській області, скасувала рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019, направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів, якими було задоволено позов про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, Велика Палата виходила з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, а під час нового розгляду суду належить з`ясувати поважність причин пропуску, якщо відповідна заява буде подана позивачем.
Висловлюємо незгоду із цим рішенням, нижче подаємо мотиви незгоди.
І. Обставини справи
У позивача за періоди декларування: з листопада 2007 року до червня 2010 року виникло від`ємне значення ПДВ та право на отримання бюджетного відшкодування.
Позивач у низці адміністративних справ у 2011-2014 роках домігся остаточних судових рішень про скасування податкових повідомлень-рішень, якими фіскальний орган зменшував йому суму бюджетного відшкодування.
У грудні 2017 року ГУ ДФС у Волинській області листом повідомило позивача, що інформацію щодо обсягів бюджетного відшкодування ПДВ на його користь направлено до ДФС для відображення зазначених сум у Тимчасовому реєстрі заяв на повернення сум бюджетного відшкодування.
Усправі № 803/1149/18 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Луцької ОДПІ, ГУ ДКСУ у Волинській області про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову від 25.04.2019, у якій констатував, що судовими рішеннями, прийнятими в період 2012-2014 років, установлено неправомірність рішень контролюючого органу щодо відмови позивачу у бюджетному відшкодуванні та обґрунтованість декларування позивачем ПДВ на загальну суму 3 753 558 грн, а отже, позивач має беззаперечне право на отримання такого відшкодування. Разом із цим суд установив, що на час розгляду справи № 803/1149/18 контролюючий орган не склав висновок про суму бюджетного відшкодування для його надання органу Казначейства (до 01.04.2017), не вніс дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ (з 01.04.2017). При цьому вказаним рішенням суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Луцької ОДПІ внести до вказаного Реєстру необхідні дані щодо відшкодування на користь ФОП ОСОБА_1 сум ПДВ, оскільки таким правом, за висновком суду, наділена ДФС, а не Луцька ОДПІ.
У травні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі.
ІІ. Мотиви незгоди з рішенням
1. Велика Палата дійшла помилкового висновку, що позивач пропустив шестимісячний строк на звернення до суду, і при цьому не вказала, з якого моменту відраховувала цей строк.
Пославшись на те, що "[д]ля звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів" (§ 90 постанови), Велика Палата однак не вказала, з якого моменту вона обчислювала цей строк у цій справі.
Велика Палата визнала, що держава не встановила граничний строк вчинення дій з реалізації механізму бюджетного відшкодування (§ 66).
Жодна із редакцій ПК України та підзаконних нормативних актів не передбачала алгоритму, за яким платник податків, який домігся в судовому або адміністративному порядку офіційного підтвердження заявлених до відшкодування сум ПДВ, був би зобов`язаний вживати будь-які подальші активні дії чи заходи з метою їх фактичного отримання. Подальші дії зобов`язального характеру передбачені лише з боку держави в особі її уповноважених органів. Таким чином, усі зазначені фактори, від яких залежить ефективне поновлення прав позивача, перебувають у межах контролю держави.
Однак ці висновки не перешкодили Великій Палаті суперечливо виснувати про те, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, і при цьому не вказати, з якого ж моменту Велика Палата відраховувала цей строк, тобто з якого моменту позивач дізнався або мав дізнатися про порушення свого права.
Висновок про пропущення при зверненні із цим позовом у травні 2019 року шестимісячного строку видається тим більше непослідовним з огляду на інші висновки Великої Палати, а саме про те, що Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.04.2019 у справі № 803/1149/18 "констатував дійсну заборгованість бюджету перед позивачем уже після описаної вище зміни порядку бюджетного відшкодування, що є визнанням з боку держави відповідних зобов`язань перед позивачем".
Натомість із викладеного у § 66 висновку про відсутність граничного строку вчинення дій з реалізації механізму бюджетного відшкодування органічно випливало, що платнику податків забезпечується можливість ефективного захисту свого права від протиправної бездіяльності [1] держави, яка протягом розумного строку не виконує свого обов`язку. У таких умовах строк звернення платника податків до суду з вимогою про стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування з ПДВ не є пропущеним, оскільки спершу від оцінки платника податків залежить, чи вважає він, що держава протягом нерозумно тривалого часу бездіяльна у виконанні свого обов`язку перед ним.
Такий підхід не свідчить про встановлення якогось привілею для платника податків у вигляді необмеженого строком права звернутись до суду.
Платник податків, якому держава вчасно не відшкодовує ПДВ, зазнає втрат від знецінення утримуваних державою коштів і зацікавлений якнайшвидше ефективно захистити своє право.
Єдиний компенсаційний механізм, спрямований на захист платника податків від знецінення утримуваних державою коштів, - це механізм стягнення пені.
У § 69 постанови Велика Палата вказала, що "[з] метою запровадження дієвого механізму контролю за повним та своєчасним виконанням державними органами комплексу дій, спрямованих на повернення платнику сум бюджетного відшкодування, законодавцем було закріплено на рівні закону (пунктом 200.23 статті 200 ПК України) єдиний забезпечувальний засіб - нарахування пені за кожен день прострочення зобов`язання протягом усього строку існування заборгованості бюджету. Одночасно цей інструмент є істотною мірою майнової відповідальності держави в разі невиконання означеного комплексу дій та запобіжником від можливих зловживань. Разом з тим вчинення конкретних дій на різних стадіях виконання цього обов`язку покладено на різні органи державної влади, а затримка у виконанні своєї частини обов`язку будь-ким з них спричиняє істотне навантаження на державний бюджет у вигляді пені".
У постанові від 14.03.2019 у справі № 822/553/17 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду зробив правовий висновок про те, що "позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого ПДВ може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів".