ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 280/3353/19
касаційне провадження № К/9901/20693/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року (головуючий суддя - Конишева О.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Семененко Я.В., судді - Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.)
у справі № 280/3353/19
за позовом Дочірнього підприємства "Запорізький Облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2019 року Дочірнє підприємство "Запорізький Облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Запорізький Облавтодор"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 березня 2019 року № 0004801306 та від 25 березня 2019 року № 0004811306.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 04 листопада 2019 року позовну заяву задовольнив.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 03 березня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ГУ ДПС у Запорізькій області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на правомірності застосування до платника штрафних санкцій та нарахування пені згідно з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.
Верховний Суд ухвалою від 01 жовтня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Запорізькій області.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
08 листопада 2021 року ГУ ДПС у Запорізькій області заявлено клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а тому, враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спори за позовами боржника до податкового органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підвідомчі господарському суду у справі про банкрутство цього боржника.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку філії "Запорізька дорожньо-експлуатаційна дільниця" ДП "Запорізький Облавтодор" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2018 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2018 року, за результатами якої складено акт від 23 листопада 2018 року № 730/08-01-14-03/26183668.
За її наслідками ГУ ДПС у Запорізькій області дійшло висновку про порушення позивачем вимог підпункту "е" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівників у сумі 2088962,84 грн, у тому числі: за 2016 рік - 593050,14 грн; за 2017 рік - 988010,50 грн; за 2018 рік - 507902,20 грн, а також з військового збору з доходів у вигляді заробітної плати в сумі 174425,27 грн, у тому числі: за 2016 рік - 49880,94 грн; за 2017 рік - 94389,11 грн; за 2018 рік - 30155,22 грн.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 25 березня 2019 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0004801306, згідно з яким платнику визначено штраф у сумі 346253,15 грн та пеню в розмірі 72470,68 грн; № 0004811306, згідно з яким платнику визначено штраф у сумі 28681,88 грн та пеню в розмірі 5217,47 грн.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі Суд зазначає, що питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Отже, положення абзацу другого частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення Європейського суду з прав людини є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
У практиці Європейського суду з прав людини проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме "принцип правової впевненості", "легітимні сподівання" та "правовий пуризм".
Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі "Проценко проти Росії", заява № 13151/04, п. 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник проти Росії", зава № 8269/02, п. 38).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому Європейський суд з прав людини установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.
Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов`язок держави. Складовою цього обов`язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.