П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2023 року
м. Київ
Справа № 990/92/22
Провадження № 11-131заі22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Пількова К. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Штелик С. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та скасування Постанови Верховної Ради України від 31 травня 2022 року № 2294-ІХ "Про висловлення недовіри Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини ОСОБА_1." (далі - Постанова № 2294-ІХ), зобов`язання поновити на посаді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року (судді Юрченко В. П., Олендер І. Я., Гончарова І. А., Бившева Л. І., Ханова Р. Ф.),
УСТАНОВИЛА:
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправною та скасувати Постанову № 2294-ІХ;
- зобов`язати Верховну Раду України поновити ОСОБА_1 на посаді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
- стягнути з Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за період з 1 червня 2022 року (наступний день після звільнення) по день прийняття судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) із зазначенням конкретної суми стягнення та розрахунку такої суми;
- звернути до негайного виконання рішення суду;
- звернутися до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень частини четвертої статті 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VІІІ "Про правовий режим воєнного стану" у редакції Закону України від 12 травня 2022 року № 2259-ІХ.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 жовтня 2022 року задовольнив клопотання Верховної Ради України та закрив провадження у справі, оскільки викладені в позовній заяві вимоги не підлягають судовому розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доводи позивачки зводяться до обґрунтування неконституційності і, як наслідок, незаконності Постанови № 2294-ІХу вирішенні питання висловлення недовіри Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація правових підстав позову ґрунтується виключно на конституційних положеннях. З огляду на підстави, які позивачка зазначила на обґрунтування позовних вимог, і наведене правове регулювання цих правовідносин суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки викладені в позовній заяві вимоги не підлягають судовому розгляду за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 насамперед оскаржує Постанову № 2294-ІХ з підстав її невідповідності приписам Конституції України та порушення регламентної процедури її прийняття (законодавча процедура), то перевірка цієї Постанови не може бути здійснена в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, суд першої інстанції роз`яснив позивачці, що розгляд спору щодо визнання протиправною та скасування Постанови № 2294-ІХвіднесений до юрисдикції Конституційного Суду України.
До того ж від вирішення питання конституційності Постанови № 2294-ІХ залежить і вирішення в позасудовому або судовому порядку похідних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначила про помилковість висновків суду першої інстанції щодо доводів її позовної заяви про неконституційність Постанови № 2294-ІХ. ОСОБА_1 наголошує, що оскаржувана Постанова № 2294-ІХ є актом індивідуальної дії, а тому не може бути предметом конституційного розгляду, а підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
ОСОБА_1 зазначила, що, обґрунтовуючи неконституційність частини четвертої статті 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану", просила суд першої інстанції не застосовувати до спірних правовідносин вказану законодавчу норму, а застосувати норми Конституції України як норми прямої дії та після винесення рішення у цій справі звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності такої законодавчої норми, як це передбачено частиною четвертою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Натомість суд першої інстанції проігнорував та не дослідив доводи ОСОБА_1 про можливість звернення суду першої інстанції до Верховного Суду (Пленуму Верховного Суду) для винесення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності положенням Конституції України (конституційності) частини четвертої статті 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану", відповідно до якої було прийнято оскаржувану Постанову № 2294-ІХ, яка є актом індивідуальної дії. Водночас суд, неправильно потрактувавши вимоги позовної заяви, закрив провадження у справі, зазначив, що цей спір належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Крім того, скаржниця вважає, що суд першої інстанції, закривши провадження у справі, фактично позбавив її доступу до правосуддя для захисту порушених прав.
У відзиві на апеляційну скаргу Верховна Рада України зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги, вважає їх такими, що не спростовують обґрунтованості та законності ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з приписами пунктів 1, 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження, а також спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
У частині першій статті 22 КАС передбачено, що місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.