Постанова
Іменем України
16 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 452/18/20
провадження № 51-3537 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у кримінальному провадженні № 12019140290000927 за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ст. 287 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2022 року ОСОБА_9 засуджено за ст. 287 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 383 867,65 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він 21 березня 2019 року приблизно о 19:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 від 19 квітня 2018 року будучи власником автомобіля "Ford Focus" д.н.з. НОМЕР_2, тобто особою, відповідальною за експлуатацію цього транспортного засобу, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_10 не має права керування транспортними засобами, оскільки не має посвідчення водія, та перебуває у стані алкогольного сп`яніння, добровільно допустив останнього до керування належного йому автомобіля. У подальшому, ОСОБА_10 21 березня 2019 року приблизно о 19:45 на автодорозі Нижанковичі-Самбір-Дрогобич-Стрий на ділянці між с. Дубрівка та м. Самбір Львівської області допустив зіткнення керованого ним автомобіля "Ford Focus" д.н.з. НОМЕР_2, в салоні якого у якості пасажира перебував ОСОБА_9, із автомобілем "Mercedes-Benz Sprinter", д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_7 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_9 задоволено, апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задоволено частково.
Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2022 року в частині призначеного ОСОБА_9 покарання змінено.
Виключено з резолютивної частини вироку посилання суду на застосування щодо ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.
Постановлено вважати ОСОБА_9 засудженим за ст. 287 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов`язків, визначених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах, які є аналогічними за своїми доводами, прокурор ОСОБА_6 та представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 не погоджуються з ухвалою апеляційного суду, ставлять питання про її скасування і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_9 та кваліфікації його дій, стверджують, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про можливість звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням. На обґрунтування своїх вимог зазначають, що, застосовуючи до ОСОБА_9 положення ст. 75 КК України, апеляційний суд безпідставно врахував як обставину, що пом`якшує покарання засудженому, його щире каяття, оскільки ОСОБА_9 не висловлював жодних доводів, міркувань та висновків щодо критичної оцінки своєї протиправної поведінки, заходів для відшкодування завданих злочином збитків не вживав. Крім того, обґрунтовуючи свої висновки про можливість звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання, суд апеляційної інстанції не достатньо врахував тяжкість вчиненого злочину, його наслідки, а також наявність обставини, що обтяжує покарання засудженому, а саме вчинення ним злочину в стані алкогольного сп`яніння. Вважають, що апеляційний суд безпідставно врахував факт перебування на утриманні ОСОБА_9 бабусі похилого віку, матері інваліда ІІІ групи та дружини, оскільки останні мають самостійний дохід, тоді як ОСОБА_9 ніде не працевлаштований. Більше того, на час апеляційного розгляду ОСОБА_9 був розлучений, що підтверджується матеріалами кримінального провадження. Крім того, звертають увагу, що апеляційний суд необґрунтовано врахував стан здоров`я засудженого, оскільки ОСОБА_9 лікується від травм, отриманих саме під час дорожньо-транспортної пригоди, тобто від наслідків вчиненого ним кримінального правопорушення, що не є переконливим аргументом для його звільнення від відбування покарання з випробуванням. Також поза увагою апеляційного суду залишився факт притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП. При цьому звертають увагу, що апеляційний суд, вказуючи про можливість виправлення ОСОБА_9 без реального відбування покарання, тобто, дійшовши протилежного висновку ніж суд першої інстанції, безпосередньо не досліджував доказів на підтвердження зазначених обставин, чим порушив вимоги статей 23, 404 КПК України. З огляду на викладене, вважають, що ухвала апеляційного суду постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, а тому така ухвала підлягає скасуванню.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_12 просили таку скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційні скарги прокурора та представника потерпілого, просила ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 287 КК України, й правильність кваліфікації його дій, а також висновки суду щодо вирішення цивільного позову у касаційних скаргах не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі прокурор та представник потерпілого вказують, що, звільняючи ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням, апеляційний суд належним чином не врахував характер та тяжкість вчиненого ним злочину, а також його особу.
Зокрема, прокурор та представник потерпілого зазначають про відсутність у засудженого щирого каяття, оскільки він не вжив заходів для відшкодування заподіяної злочином шкоди. Зауважують, що перебування на утриманні ОСОБА_9 бабусі, матері та дружини не підтверджується матеріалами кримінального провадження, а на час апеляційного розгляду ОСОБА_9 був розлучений.
Крім того, звертають увагу, що ОСОБА_9 раніше притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, а незадовільний стан його здоров`я пов`язаний з лікуванням від наслідків вчиненого ним кримінального правопорушення.
До того ж зауважують, що апеляційний суд, вказуючи про наявність підстав для звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, дійшов протилежного висновку ніж суд першої інстанції, при цьому безпосередньо доказів у судовому засіданні не досліджував.
З огляду на викладене стверджують, що висновки апеляційного суду про можливість виправлення ОСОБА_9 без ізоляції його від суспільства не відповідають тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
Такі доводи прокурора та представника потерпілого, що викладені в касаційних скаргах, колегія суддів вважає слушними з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_9 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, судом визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Обставин, які б пом`якшували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.
З огляду на викладене, а також враховуючи позицію потерпілого щодо призначення ОСОБА_9 реального покарання, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд погодився із зазначеними висновками місцевого суду та вказав, що за вказаних обставин призначене покарання ОСОБА_9 за ст. 287 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки є обґрунтованим.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів, та вважає, що призначене засудженому ОСОБА_9 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. З огляду на вимоги ст. 50 КК України покарання узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.