Постанова
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 302/234/16
провадження № 61-10741св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2020 року у складі судді Гайдур А. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Фазикош Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що 30 червня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладенийкредитний договір, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 20 000,00 дол. США строком до 30 червня 2021 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановленому кредитним договором. Виконання зобов`язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_2 .
Унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань станом на 17 грудня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 9 685,38 дол. США, з яких: 8 803,30 дол. США - заборгованість за кредитом; 640,83 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 198,59 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 42,66 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань.
Просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 685,38 дол. США, що еквівалентно 227 703,28 грн.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ ПриватБанк" про захист прав споживачів, встановлення факту припинення зобов`язання позичальника за кредитним договором та стягнення безпідставно списаних грошових коштів.
Позов обґрунтований тим, що він виконав зобов`язання за кредитним договором, повністю сплативши заборгованість 01 березня 2007 року, що підтверджується виписками з рахунків № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 .
Просив встановити факт, що зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005 припинено в повному обсязі виконанням, проведеним належним чином.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Міжгірського районного суду від 31 жовтня 2019 року зустрічний позов об`єднано в одне провадження із первісним позовом.
Рішенням Міжгірського районного суду від 16 січня 2020 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, позов задоволено частково. Стягнено зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005 у розмірі 9 685, 85 дол. США, з яких 8 803,30 дол. США - заборгованість за кредитом; 640,83 дол. США - заборгованість за процентами; 198,59 дол. США - заборгованість з комісії; 42,66 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Відмовлено в частині позовних вимог до ОСОБА_2 . У зустрічному позові відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольнивши частково первісний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк належними та допустимим доказами довів наявність заборгованості у позичальника, а ОСОБА_1 жодними належними та допустимим доказами не довів відсутність заборгованості. У частині солідарного стягнення заборгованості суд відмовив, оскільки рішенням Міжгірського районного суду від 20 грудня 2016 року у справі № 302/552/16-ц, яке набрало законної сили 31 грудня 2016 року, визнано недійсним договір поруки від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005/1, згідно з яким поручителем була вказана ОСОБА_2, яка договору поруки не підписувала, тому вимоги до неї безпідставні.
Відмовивши у зустрічному позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 належними доказами не доведені, грунтуються на припущеннях, спростовуються доказами, наданими банком, зокрема, копією кредитного договору, розрахунком заборгованості, копією паспорта відповідача, випискою за рахунком, меморіальним ордером.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, просив їх скасувати в частині задоволених вимог первісного позову та відмови в зустрічному позові, ухвалити нове рішення про відмову в первісному позові та задовольнити зустрічний позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Зобов`язання позичальника за кредитним договором щодо повного погашення заборгованості виконане належним чином 01 березня 2007 року, що підтверджується виписками з рахунків № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 . Банк без його згоди провів перерахування коштів з кредитного рахунка на сплату страхових платежів.
Банк не має права вимоги до нього за спірним кредитним договором, оскільки відступив його іноземній компанії "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс" 19 лютого 2007 року. Саме вказана компанія є іпотекодержателем майна, переданого в іпотеку на забезпечення виконання кредиту. Крім того, у судовому засіданні 23 липня 2020 року представник банку визнала факт відступлення права вимоги до ОСОБА_1 на користь компанії "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс".
Будь-яких клопотань про заміну сторони у справі банк не заявляв, отже, суди розглянули справу з неналежним позивачем.
Суд апеляційної інстанції безпідставно, без належного мотивування та постановлення окремої ухвали відмовив йому в задоволенні клопотання про витребування договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги.
У постановах від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15-ц, провадження № 61-16401св18, від 12 грудня 2018 року у справі № 1111/6765/12, провадження № 61-13248св18, від 18 липня 2019 року у справі № 623/488/17, провадження № 61-25295св18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 161/10757/15, провадження № 61-15827св18, за результатом розгляду подібних справ Верховний Суд встановив, що компанія "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс" не є резидентом України, не має банківської ліцензії та не може здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України; на час подання позову банку не належало право вимоги за спірним кредитом, яке відступлене компанії "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс".
Отже, нарахування банком процентом, комісії, пені за кредитним договором після 19 лютого 2007 року є незаконним, а розрахунок заборгованості, який наданий банком та на який послалися суди, є недопустимим та недостовірним доказом.
Зазначений у кредитному договорі обов`язок позичальника сплачувати, крім відсотків за користування кредитом, додаткову комісію у вигляді щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,21 % суми виданого кредиту суперечить нормам законодавства, оскільки є несправедливою умовою договору щодо споживача фінансових послуг за договором споживчого кредитування; така умова кредитного договору є нікчемною, і відповідно, банк неправомірно протягом тривалого часу списував з рахунка, відкритого на ім`я позичальника, грошові кошти на обслуговування цієї комісії.
Заочним рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року у справі № 302/946/17, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, у позові ОСОБА_1 про визнання частково недійсним кредитного договору відмовлено за необґрунтованістю.
Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року змінено мотивувальні частини рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, зазначено, що положення пункту 1.1 спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку винагороди щомісяця в період сплати у розмірі 0,21 % суми виданого кредиту є нікчемними, томув задоволенні позовних вимог про визнання недійсною умови кредитного договору від 30 червня 2006 року№ MKMWGK00000005 про сплату позичальником на користь банку винагороди щомісяця у розмірі 0,21 % суми виданого кредиту відмовлено, тому що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Належним способом захисту в такому випадку є застосування наслідків нікчемного правочину. Відповідні правові висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18.
Умова кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту нікчемна, оскільки є несправедливою. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, провадження № 61-43940св18, від 15 січня 2020 року у справі № 363/940/16-ц, провадження № 61-19224ск18, від 27 лютого 2019 року у справі № 201/4087/17, провадження № 61-43276св18, від 20 березня 2019 року у справі № 486/1882/15-ц, провадження № 61-10481св18, від 27 березня 2019 року у справі № 712/5696/14-ц, провадження № 61-14144св18, від 03 квітня 2019 року у справі № 193/2092/16, провадження № 61-23762св18, від 07 серпня 2019 року у справі № 591/7129/16-ц, провадження № 61-12965св18, від 28 серпня 2019 року у справі № 486/241/17, провадження № 61-3866св19, від 18 вересня 2019 року у справі № 606/2619/15-ц, провадження № 61-17737св18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 140/2589/15-ц, провадження № 61-16847св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 569/1405/16, провадження № 61-29765св18. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 викладено правовий висновок про те, що пункти кредитного договору, згідно з якими передбачено сплату комісії за надання фінансового інструменту, є нікчемними.
З урахуваннямпостанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 року наданий банком розрахунок підлягав перерахунку, оскільки складений без урахування положень про нікчемність окремих умов пункту 1.1 спірного кредитного договору.
Представник ОСОБА_1 надавав альтернативний розрахунок заборгованості без щомісячної комсії у розмірі 0,21 %.
Суд першої інстанції не надав цим обставинам жодної правової оцінки, а суд апеляційної інстанції, пославшись на постанову Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в частині відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності, не мотивував постанову від 15 квітня 2021 року в частині зустрічного позову наслідками пропуску позовної давності.
Суд першої інстанції, пославшись на виписки за рахунками, їх фактично не досліджував. У судовому засіданні 16 січня 2020 року представник ОСОБА_1 просив їх дослідити і врахувати його зауваження щодо них, проте суд першої інстанції відмовився їх досліджувати у зв`язку з їх нечитабельністю. Отже, посилання суду на докази, які не досліджувалися, є порушенням статей 229, 235 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції вказані порушення не усунув. Клопотання представника ОСОБА_1 про дослідження цих виписок безпідставно відхилив, пославшись на те, що оцінка цим доказам надана в нарадчій кімнаті.
Надані банком докази не були досліджені в судовому засіданні та не можуть братися до уваги.
У справі немає доказів про отримання ним грошових коштів у розмірі 20 000,00 дол. США, зокрема немає заяви про видачу готівки.
Він не підписував з банком кредитний договір від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005, оскільки між сторонами підписувався кредитний договір з аналогічним номером, але від 29 червня 2006 року. Він не підписував першу та третю сторінки кредитного договору, не був ознайомлений з умовами кредитного договору, які були викладені на цих сторінках, тому не прийняв на себе зобов`язання, які випливають із цих умов.
Суди не звернули уваги, що після 01 березня 2007 року кредитна заборгованість обліковувалася банком на невідомих рахунках.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, провадження № 12-17гс19, викладено правовий висновок про те, що належне підтвердження факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не може обґрунтовуватися виключно розрахунком такої заборгованості без оцінки судом доказів на підтвердження укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів. Суди в цій справі зробили висновки про укладення договору й наявність боргу тільки на підставі розрахунку заборгованості.
Із позичальника стягнено пеню в доларах США, проте пунктами 4.1, 4.2 кредитного договору передбачено, що пеня могла стягуватися виключно в гривні.
Суди залишили без уваги заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності до позовних вимог банку про стягнення пені та процентів, не врахували в цій частині висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.
Суди не дослідили виписки за рахунками, відмовили у задоволенні клопотання про витребування оригіналу кредитної справи, чим порушили норми процесуального права.
Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судової економічної експертизи та допит свідків, які знали обставини укладення кредитного договору, без постановлення ухвали та належного мотивування відмови.
Суд вийшов за межі позову, банк просив стягнути борг у розмірі 9 685, 38 дол. США, а суд стягнув 9 685, 85 дол. США (на 0,47 дол. США більше).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність і повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.
У цій справі суди неналежними чином дослідили обставини.
Суди не застосували правових висновків, викладених у подібних правовідносинах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, провадження № 12-17гс19, Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, провадження № 61-43940св18, від 15 січня 2020 року у справі № 363/940/16-ц, провадження № 61-19224ск18, від 27 лютого 2019 року у справі № 201/4087/17, провадження № 61-43276св18, від 20 березня 2019 року у справі № 486/1882/15-ц, провадження № 61-10481св18, від 27 березня 2019 року у справі № 712/5696/14-ц, провадження № 61-14144св18, від 03 квітня 2019 року у справі № 193/2092/16, провадження № 61-23762св18, від 07 серпня 2019 року у справі № 591/7129/16-ц, провадження № 61-12965св18, від 28 серпня 2019 року у справі № 486/241/17, провадження № 61-3866св19, від 18 вересня 2019 року у справі № 606/2619/15-ц, провадження № 61-17737св18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 140/2589/15-ц, провадження № 61-16847св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 569/1405/16, провадження № 61-29765св18, від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18, від 12 грудня 2018 року у справі № 1111/6765/12, провадження № 61-13248св18, від 18 липня 2019 року у справі № 623/488/17, провадження № 61-25295св18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 161/10757/15, провадження № 61-15827св18, від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15-ц, провадження № 61-16401св18, Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16,
Аргументи інших учасників справи
У поясненнях на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що стягнення судом суми в розмірі 9 685,85 дол. США є опискою, оскільки в мотивувальній частині сума, яка підлягала стягненню, зазначена правильно.
Відповідач не надав іншого кредитного договору, який би спростовував умови кредитування, викладені у договорі, який надав банк.
Щодо посилання в касаційній скарзі на непідписання ним деяких сторінок кредитного договору, то закон не встановлює вимоги щодо підписання позичальником кожної сторінки кредитного договору як умову його дійсності.
Факт укладення кредитного договору від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005 підтверджено преюдиційним рішенням Міжгірського районного суду від 06 липня 2017 року у справі № 302/27/17. Цим рішенням встановлено й факт отримання грошових коштів за кредитом. Додатково отримання коштів підтверджується й заявою про видачу готівки від 30 червня 2006 року, де в графі "підпис отримувача" зазначено підпис ОСОБА_1 .
У виписках, на які посилається ОСОБА_1 як на підтвердження погашення заборгованості, щодо операції від 01 березня 2007 року на суму 19 410,55 дол. США вказано призначення платежу - згідно з договором від 19 лютого 2007 року, проте 28 лютого 2007 року ОСОБА_1, сплативши 300,00 дол. США, вказав, що кошти внесені на погашення заборгованості згідно з договором від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005.
ОСОБА_1 не надав квитанції від 01 березня 2007 року на суму 19 410,55 дол. США, яка була б підтвердженням погашенням ним боргу за кредитним договором.
01 березня 2007 року не відбулося дострокового погашення кредиту позичальником. Банк правомірно здійснював списання з кредитного рахунка коштів, необхідних для сплати страхових платежів. Умова договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є дійсною. Позовна давність банком не пропущена, оскільки строк кредитування встановлено до 30 червня 2021 року.
Твердження ОСОБА_1, що він поповнював власний поточний банківський рахунок, але не погашав заборгованість за кредитом, не відповідають дійсності, оскільки рахунок відноситься до рахунків за операціями з клієнтами банку і не може використовуватися як поточний банківський рахунок фізичної особи, тому банк правомірно здійснював списання коштів з кредитного рахунка для сплати страхових платежів.
Посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, якою рішення попередніх інстанцій про відмову в позові залишено без змін, проте змінено мотиви такої відмови, а саме зазначено про нікчемність пункту 1.1 спірного кредитного договору, тому ця норма договору є чинною.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1, подану через адвоката Рішка С. І., про зупинення виконання рішення задоволено. Зупинено виконання рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи (зупинено в частині вирішення первісного позову з огляду на зміст заяви).
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, пояснення на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 30червня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № MKMWGK00000005, згідно з якимбанк надавпозичальнику кредит у розмірі 20 000,00дол. США на термін до 30 червня 2021 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до пункту 1.1 кредитногодоговору погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 мав здійснювати щомісяцяплатежем у сумі 284,18 дол.США, у тому числі заборгованістьза кредитом, відсотки, винагороду, комісію.
Згідно з умовами договору у випадку порушення зобов`язань ОСОБА_1 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми не погашеної в строк заборгованості за кредитом.
ОСОБА_1 погодився на умови договору, про що свідчать його підписи.
Унаслідок неналежного виконання позичальником зобов`язань станом на 17 грудня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 9 685,38 дол. США, з яких: 8 803,30 дол. США - заборгованість за кредитом; 640,83 дол. США - заборгованість за процентами; 198,59 дол. США - заборгованість за комісією; 42,66 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань.
На обґрунтування своїх вимог банк надав копію кредитного договору, розрахунок заборгованості, копію паспорта ОСОБА_1, виписку з рахунка, меморіальний ордер про видачу коштів, рішення Міжгірського районного суду від 06 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2017 року, які набрали законної сили та якими ОСОБА_1 відмовлено у визнанні недійсним кредитного договору від 30 червня 2006 року № MKMWGK00000005, укладеного між ним і банком.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 звертався із позовом до банку про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним в частині стягнення щомісячної комісії у розмірі 0,21 % (42,00 дол. США).
Заочним рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року у справі № 302/946/17, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року змінено мотивувальні частини рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2017 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, зазначено, що суд першої інстанції провів заочний розгляд справи, а банк заявив про застосування позовної давності у відзиві на апеляційну скаргу, тому у позові необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки позов поданий 06 листопада 2017 року.