ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 904/868/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивачів: Філімонова О.М. (в режимі відеоконференції),
відповідача-1: Риженко М.С. (в режимі відеоконференції),
відповідача-2: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал-Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Сіті"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2022
у справі № 904/868/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квартал-Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Сіті"
до:
1. Дніпровської міської ради;
2. Військової частини НОМЕР_1 в особі Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсним актів про примусове відчуження майна,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Квартал-Груп" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Естейт Сіті" звернулись до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради, в якому просили: 1) визнати незаконним та скасувати наказ від 11.03.2022 №11аг "Про примусове відчуження майна на користь підрозділів військової частини", виданий військовою частиною НОМЕР_1 за погодженням Дніпровської міської ради №7/10-469 від 11.03.2022; 2) визнати недійсним Акт про примусове відчуження або вилучення майна, складений та підписаний військовою частиною НОМЕР_1 та Дніпровською міською радою щодо нерухомого майна, належного ТОВ "Квартал-Груп", розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 35 та складається: літ. Л-1, нежитлова будівля, загальною площею 280,7 кв.м; літ. В-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. М-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. Н- вагончик (тимчасовий), загальною площею 16,5 кв.м; літ. П - ТП (тимчасовий), загальною площею 7,6 кв.м; літ. Р- бесідка (тимчасова), загальною площею 10,9 кв.м; №1 - ворота, площею 8,8 кв.м; №2 - огорожа, площею. 581,3 кв.м; № 3 - хвіртка, площею 2,0, кв.м; №4 огорожа, площею 38,3 кв.м; №5 - ворота, площею 9,1 кв.м; №6- хвіртка, площею 2,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 19560431201; 3) визнати недійним акт про примусове відчуження або вилучення майна, складений та підписаний військовою частиною НОМЕР_1 та Дніпровською міською радою щодо нерухомого майна належного ТОВ "Естейт Сіті", розташованого за адресою: м. Дніпро, вулиця Січеславська Набережна, 47А, а саме нежитлової одноповерхневої споруди Виставкового центру літ. А-1, навіси літ. Аʼ, Aʼʼ, Aʼʼʼ, огорожі № 1,2,3, І - мостіння, загальною площею 2700 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3040294112101.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі незаконно відчужили належне позивачам майно.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2022 залучено військову частину НОМЕР_1 в особі Міністерства оборони України в якості співвідповідача та передано справу № 904/868/22 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 (суддя Кирилюк Т.Ю.), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 (колегія суддів у складі: Корсак В.А., Попікова О.В., Євсіков О.О.), відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв`язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Суди обох інстанцій дійшли висновків, що предметом спору у поданій суду заяві є визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсним актів про примусове відчуження майна. Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, майно позивачів було вилучено рішенням командира військової частини під час дії воєнного стану. З умов п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" вбачається, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Оскільки командир військової частини, що видав оскаржений позивачами наказ, діяв як суб`єкт владних повноважень у правовому режимі воєнного стану, що у даній справі не охоплюється положеннями ст. 20 ГПК України, суд дійшов висновку, що даний спір не підвідомчий господарському суду та є публічно-правовим, у зв`язку з чим вирішення питання правомірності або неправомірності дій командира військової частини в умовах воєнного стану належить до юрисдикції адміністративних судів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погоджуючись з постановою апеляційного та ухвалою місцевого господарських судів, позивачі звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять їх скасувати, а справу направити до місцевого господарського суду для продовження розгляду.
В обґрунтування своїх вимог скаржники посилаються на те, що Господарським судом міста Києва та Північним апеляційним господарським судом під час постановлений оскаржуваних судових рішень в порушення ч. 4 ст. 236 ГПК України не враховано правові висновки Верховного Суду щодо розмежування приватноправових та публічно-правових спорів, внаслідок чого судом неправильно застосовано норми ст. 20 ГПК України та ст.ст. 3, 4, 5, 8,19 КАС України. В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо в результаті прийняття рішення особа набуває чи втрачає речове право на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.
Скаржниками вмотивовано подання касаційної скарги на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.11.2022 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 04.11.2022.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.11.2022 від Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів апеляційної та першої інстанцій, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарських судів - без змін. Також відповідач зазначає, що позивачами подано позову заяву з аналогічними вимогами до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (справа № 160/14258/22).
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.11.2022 від Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів апеляційної та першої інстанцій, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарських судів - без змін.
У зв`язку з тривалою повітряною тривогою 15.11.2022 розгляд справи № 904/868/22 не відбувся. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2022 призначено розгляд касаційної скарги на 29.11.2022.
29.11.2022 розгляд справи № 904/868/22 також не відбувся, у зв`язку з чим ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 призначено розгляд касаційної скарги на 31.01.2023.
У судовому засіданні 31.01.2023 оголошено перерву у справі до 07.02.2023.
У судовому засіданні 07.02.2023 оголошено перерву у справі до 14.02.2023.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
В основу визначення підвідомчості покладено три критерії: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірного правовідношення.
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 ГПК України.
Відповідно до п. 6, п. 13 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п.6 ст.20 ГПК України; справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (п.13 ст.20 ГПК України).