Постанова
Іменем України
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 491/57/22
провадження № 61-12367св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 19 травня 2022 року у складі судді Мясківської І. М. та постанову Одеського апеляційного суду
від 20 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П.,
Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.
ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що вона є власником 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого на АДРЕСА_1, який вона придбала 14 травня 2012 року. Після реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, а саме
09 червня 2012 року, останній вселився до її частини будинку як член сім`ї, та був зареєстрований у ньому 07 грудня 2012 року.
Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 09 грудня
2021 року їх шлюб розірвано. ОСОБА_2 на час звернення до суду із цим позовом проживає у її домоволодінні, вчиняє відносно неї та її неповнолітнього сина психологічне насилля, псує майно. ОСОБА_2 зберігає у її будинку зареєстроване місце проживання, чим чинить перешкоди у реалізації права власності, вільному користуванні і розпорядженні майном, порушує право на повагу до особистого приватного та сімейного життя. Добровільно знятися з реєстраційного обліку та виселитися із будинку ОСОБА_2 відмовляється, що змушує її звернутися до суду.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням -
1/2 частиною домоволодіння на АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності
ОСОБА_1, шляхом припинення сервітуту на право користування чужим житлом та виселити ОСОБА_2 з вказаної частини домоволодіння без надання іншого житлового приміщення;
скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою:
АДРЕСА_1, у зв`язку із втратою права користування житлом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 19 травня
2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні житловим приміщення - 1/2 частиною домоволодіння на АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1, шляхом припинення сервітуту на право користування чужим житлом.
Виселено ОСОБА_2 із вказаної частини домоволодіння без надання іншого житлового приміщення.
Скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою:
АДРЕСА_1, у зв`язку із втратою права користування житлом.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач як колишній член сім`ї позивача втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім`ї, тобто підстави, якій були підставою для встановлення сервітуту припинились, а також у контексті частини другої
статті 406 ЦК України право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі припинення сервітуту.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 19 травня 2022 року змінено. Виключено з рішення абзац 3 резолютивної частини рішення Балтського районного суду Одеської області від 19 травня 2022 року.
У решті рішення Балтського районного суду Одеської області від 19 травня 2022 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у цій справі припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні відносини, відповідач систематично створює конфліктні ситуації, що впливає на психологічний та моральний стан позивача та її неповнолітнього сина, чим порушує правила співжиття. Зазначене підтверджується поясненнями свідків, доказами щодо звернень як позивачки так і відповідача до правоохоронних органів щодо порушення їхніх прав.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, а тому висновки суду першої інстанції про необхідність усунути перешкоди у користуванні житловим приміщення і виселення відповідача є законними та обґрунтованими.
Вимоги позову про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у зв`язку з втратою права користування житлом, є такими, які не підлягають задоволенню, оскільки суд є правозастосовчим органом та не може підміняти інший державний орган, приймати замість нього рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У жовтні 2022 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 -
ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Балтського районного суду Одеської області від 19 травня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц, від 13 жовтня
2020 року у справі № 447/455/17, від 20 січня 2021 року у справі
№ 214/3899/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 501/2010/18, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що припинення сімейних відносин не є підставою для втрати користування житловим приміщенням. Заявник вказує, що вони з позивачкою прожили разом майже 12 років і жодного разу його не було притягнуто до адміністративної відповідальності за будь-які неправомірні дії щодо членів сім`ї. Також на розгляді у Ширяївському районного суді Одеської області перебуває справа № 491/52/22 про поділ майна подружжя, де заявник просить визнати за ним право власності на частику спірного будинку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 є власником 1/2 частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 0,0285 га, що підтверджується копією договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 14 травня 2012 року, копією витягу про Державну реєстрацію правочинів № 11317169 від 14 травня 2012 року, копією витягу про Державну реєстрацію прав
№ 34205616 від 21 травня 2012 року, копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 травня 2012 року, копією витягу про Державну реєстрацію правочинів № 11317248 від 14 лютого 2012 року, копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 404208 (а. с. 17-18, 19, 20, 21-22, 23, 24).
Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 09 грудня
2021 року розірвано шлюб, зареєстрований 09 червня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ананьївського районного управління юстиції Одеської області між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а. с. 16).
Згідно із довідкою Ананьївської міської ради Одеської області від 25 січня 2022 року № 114, в домогосподарстві, розташованому за адресою:
АДРЕСА_1, зареєстровані:
ОСОБА_1 (власник домоволодіння), дата реєстрації 09 серпня 2006 року, ОСОБА_6 (син власника домоволодіння) дата реєстрації 26 серпня 2021 року, ОСОБА_2 (без родинних відносин) дата реєстрації 07 грудня 2012 року (а. с. 66).
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що вона є сусідкою позивачки. 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, придбала мати позивачки за домашньою угодою у 2006 році, з тих пір позивачка в ньому і проживає. Неодноразово ставала свідком образ зі сторони ОСОБА_2 відносно його дружини ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що вона є тіткою позивачки. Мати позивачки у 2006 році придбала
1/2 спірного житлового будинку. З тих пір позивачка проживає в цьому будинку, офіційно будинок не оформлювався. Лише у травні 2007 року договір купівлі-продажу будинку був оформлений офіційно. Після одруження ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проживали в будинку разом. Згодом ОСОБА_10 став зловживати спиртними напоями. Дитина позивачки від першого шлюбу - син ОСОБА_11, реагував нервово на те, що ОСОБА_10 випиває, вчиняє сварки та починає битися.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що він є сином позивачки від першого шлюбу. За час проживання матері та ОСОБА_2 у шлюбі, останній часто випивав, після чого влаштовував сварки.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що він проживає по сусідству із позивачкою у іншій 1/2 частині житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Сварок між позивачем та відповідачем вони з дружиною не чули, та у стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_2 не бачив. 1/2 частину житлового будинку, в якому проживає ОСОБА_1, купила мати позивачки років 10 тому.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що вона є сусідкою позивачки та відповідача. Сварок в їхній сім`ї не чула та відповідача у стані алкогольного сп`яніння ніколи не бачила. ОСОБА_9 почала проживати в 1/2 частині житлового будинку років 15 тому, а років 10 як проживає ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2, подана представником - ОСОБА_3, задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У цій справі ОСОБА_1 подала позов про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку.
Спірні правовідносини виникли з приводу користування квартирою іншим з подружжя - ОСОБА_2, який вселився до спірного домоволодіння як член сім`ї власника і продовжує нею користуватися після розірвання шлюбу та припинення сімейних відносин із ОСОБА_1, якій домоволодіння належить на праві особистої власності на підставі договору купівлі-продажу частини жилого будинку.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що відповідач після розірвання шлюбу як колишній член сім`ї користується житлом на підставі сервітуту, який на її вимогу повинен бути припинений.
Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Разом з тим, глава 32 ЦК України містить положення, якими регулюються питання користування чужим майном. Зокрема, до видів користування чужим майном віднесено сервітут як право обмеженого користування чужою нерухомістю, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
У цій справі встановлено, що відповідач вселився у спірне домоволодіння як член сім`ї власника житлового будинку і таким чином набув права користуванням його (чужим) майном, тобто виникло право сервітуту.
Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене у тому числі щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Статтею 405 ЦК України визначені права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом як окремий вид права користування чужим майном.
У цій статті зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім`ї власника житла безумовно втрачає право на користування цим житлом лише в одному випадку - у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Отже, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, і для членів сім`ї власника безумовне припинення користування житлом можливе лише на підставі частини другої статті 405 ЦК України (член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом).
Це свідчить про те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім`ї права користування займаним приміщенням, а спір щодо користування повинен вирішуватися з урахуванням балансу інтересів обох сторін та обставин, які мають істотне значення.
Всі інші підстави, передбачені для втрати членом сім`ї власника житла, який проживає разом з ним, права користування цим житлом, мають розглядатись з урахуванням загальних принципів регулювання відносин щодо припинення сервітуту, які унормовуються статтею 406 ЦК України.