Постанова
Іменем України
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 756/13193/21
провадження № 61-12561св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - державне підприємство "Національна атомна енергокеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Управління справами",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Вербової І. М., Нежури Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") в особі відокремленого підрозділу "Управління справами" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення.
Позовну заяву мотивовано тим, що у власності підприємства перебувала трикімнатна квартира АДРЕСА_1, яка обліковувалася на балансі відокремленого підрозділу "Управління справами".
Позивач зазначав, що у вказаній квартирі проживали за відсутності законних підстав ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які не перебували з підприємством у трудових відносинах, договору оренду з підприємством не укладали, добровільно звільнити жиле приміщення відмовлялися.
На думку позивача, оскільки ДП "НАЕК "Енергоатом" є єдиним спірної власником квартири, проживання відповідачів порушує його право на користування та розпорядженням належним майном.
Ураховуючи викладене, ДП "НАЕК "Енергоатом" просило суд виселити всіх мешканців квартири АДРЕСА_1, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позов ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Управління справами" про виселення задоволено. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 право викупу квартири за час перебування у трудових правовідносинах із ДП "НАЕК "Енергоатом" реалізовано не було, а ДП "НАЕК "Енергоатом" додержано узгоджену сторонами процедуру виселення відповідачів у випадку розірвання трудового договору шляхом попередження за один місяць. При цьому, суд урахував, що відповідачі мають інше постійне місце проживання у межах міста Києва.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів правильно встановлено, що ОСОБА_1 разом із членами своєї родини ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселився до спірної квартири під час перебування у трудових правовідносинах із ДП "НАЕК "Енергоатом", яке є власником спірної квартири.
Під час перебування у трудовий відносинах з ДП "НАЕК "Енергоатом", 01 серпня 2006 року спільним рішенням ДП "НАЕК "Енергоатом" та профспілкового комітету цього державного підприємства № 593 ОСОБА_1 було надано згоду на отримання цільової безвідсоткової позики для викупу вказаної квартири.
Проте, ОСОБА_1 за час перебування у трудових відносинах з позивачем, а саме до 01 листопада 2006 року, вказане право реалізовано не було. Даних про те, що вказана квартира була надана йому як військовослужбовцю для постійного проживання в матеріалах справи немає.
Також, суд апеляційної інстанції виходив із того, що посилання скаржника на неможливість реалізувати право викупу квартири через накладення на неї судових арештів не спростовують обґрунтованості позовних вимог власника. При цьому, ОСОБА_1 не надано було будь-яких доказів на підтвердження того, що ним вчинялись дії щодо отримання позики, щодо укладення договору купівлі-продажу квартири або попереднього договору купівлі-продажу, або, що він звертався до роботодавця з питанням неможливості реалізувати право на викуп. У будь-якому випадку таке право ОСОБА_1 втратив внаслідок розірвання трудових відносин з ДП "НАЕК "Енергоатом".
При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції звернула увагу на те, що спільне рішення ДП "НАЕК "Енергоатом" та профспілкового комітету не може вважатись попереднім договором купівлі-продажу квартири, на підставі якого можуть виникати майнові права на квартиру.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 та від 27 липня 2022 року у справі № 759/11501/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення рішення у справі № 761/10067/21 за позовом ОСОБА_1 до ДП "НАЕК "Енергоатом" про визнання неправомірним та скасування спільного рішення роботодавця та профспілкового комітету ППО ДП "НАЕК "Енергоатом" від 25 травня 2022 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Оболонського районного суду міста Києва.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року призначено справу до розгляду.
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить ДП "НАЕК "Енергоатом", обліковується на балансі відокремленого підрозділу "Управління справами" ДП "НАЕК "Енергоатом" (а. с. 12-14).
26 квітня 2004 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ДП "НАЕК "Енергоатом" на посаду радника президента з питань економічної та ядерної безпеки (а. с. 87, т. 1).
Згідно із змістом підпункту 4 пункту 1 спільного рішення ДП "НАЕК "Енергоатом" та профспілкового комітету цього державного підприємства від 01 серпня 2006 року № 593 ОСОБА_1 надано згоду на продаж квартири, яка перебувала на балансі відокремленого підрозділу "Управління справами" ДП "НАЕК "Енергоатом" і розташована за адресою: квартира АДРЕСА_1, з подальшою заміною боргу за договором купівлі-продажу квартир на позикове зобов`язання відповідно до статті 1053 ЦК України (а. с. 81, 82, т. 1).
01 листопада 2006 року ОСОБА_1 звільнено з посади радника президента з питань економічної та ядерної безпеки ДП "НАЕК "Енергоатом" (а. с. 87-89, т. 1).
30 липня 2018 року між ДП "НАЕК "Енергоатом" та ОСОБА_1 укладено договір про відшкодування витрат, відповідно до змісту пунктів 1.1 та 1.2 яких ОСОБА_1 використовує житло для свого поживання разом із членами родини та відшкодовує ДП "НАЕК "Енергоатом" витрати щодо отриманих житлово-комунальних послуг займаної площі квартири у розмірі 97,8 кв. м за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а. с. 15, 16, т. 1).
Згідно із пунктом 2.2 цього договору ДП "НАЕК "Енергоатом" має право виселення ОСОБА_1, попередивши за один місяць у наступних випадках: розірвання трудового договору з ДП "НАЕК "Енергоатом"; заборгованості з відшкодування житлово-комунальних послуг більше ніж за 2 місяця; порушення санітарних, протипожежних та інших норм використання кімнати; прийняття підприємством рішення щодо продажу квартири.
Пунктом 4.1. вказаного договору передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання і поширює свою дію на правовідносини які виникають між сторонами з 01 серпня 2006 року та діє до настання обставин зазначених у пункті 2.2., але ж у будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов`язань або за згодою сторін.
ОСОБА_1 несе витрати з оплати житлово-комунальних послуг за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а. с. 94-136, т. 1).
Відповідно до акта приймання-передачі від 30 липня 2018 року, складеного на підставі спільного рішення роботодавця та профспілкового комітету ДП "НАЕК "Енергоатом" від 01 серпня 2006 року № 593, ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано приміщення за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а. с. 17, т. 1).
Листами ДП "НАЕК "Енергоатом" від 29 липня 2020 року № 25/750 та від 29 березня 2021 року № 25/527 мешканці квартири АДРЕСА_1 повідомлялись про необхідність звільнення цієї квартири (а. с. 22-24, т. 1).
Станом на 04 серпня 2021 року в квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований (а. с. 18, т. 1).
Місце проживання ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 05 лютого 2015 року зареєстроване за адресою: квартира АДРЕСА_2 (а. с. 47-49, т. 1).
ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 3/4 частини квартири АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 20, 21, т. 1).
Листом ДП "НАЕК "Енергоатом" від 10 серпня 2021 року № 25/1433 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність звільнення займаної квартири у строк до 20 серпня 2021 року та проведення остаточного розрахунку за користування комунальними послугами, цей лист вручено ОСОБА_1 (а. с. 25, 26, т. 1).
Спільним рішенням роботодавця та профспілкового комітету ППО ДП "НАЕК "Енергоатом" від 25 травня 2022 року № 222505/3 скасовано спільне рішення представника власника та профспілкового комітету від 01 серпня 2006 року № 593 (а. с. 194, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Згідно із частинами першою та другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.