Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
місто Київ
справа № 466/10577/20
провадження № 61-7513св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 серпня 2021 року, постановлене суддею Зубачик Н. Б., постанову Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., та на ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 липня 2022 року, постановлену колегією суддів у складі Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив:
- зобов`язати відповідача спростувати поширену нею недостовірну інформацію, а саме, що " ОСОБА_1 за місцем проживання дитини не з`являється, не бере участі у вихованні сина, фінансово не допомагає та місце його перебування невідоме"; "вихованням дитини займається тільки мати. Батько дитини, колишній чоловік, ОСОБА_1, в будинку не з`являється, дитиною не опікується, участі у вихованні дитини не бере. Його місцеперебування невідоме";
- стягнути з відповідачавідшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а матір`ю дитини є ОСОБА_4 .
Відповідач поширила про нього недостовірну інформацію щодо невиконання ним батьківських обов`язків, стверджуючи, що " ОСОБА_1 за місцем проживання дитини не з`являється, не бере участі у вихованні сина, фінансово не допомагає та місце його перебування невідоме".
Ця інформація подана відповідачем до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Галицька РДА), розглядалася як доказ невиконання позивачем батьківських обов`язків на комісії з питань захисту прав дитини Галицької РДА та слугувала однією з підстав для надання висновку щодо доцільності позбавлення його батьківських прав стосовно сина.
Позивач зазначав, що у такий спосіб відповідач поширила про нього неправдиві відомості, що порочать його честь, гідність і характеризують як непорядну, несумлінну та недобросовісну людину, яка не піклується про власного сина, і наслідком подання таких неправдивих відомостей стали рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Галицької РДА, а також висновок Галицької РДА про доцільність позбавлення батьківських прав.
На підставі цього висновку ОСОБА_4 подала до суду позов про позбавлення його батьківських прав стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час розгляду цієї справи відповідач подала до суду заяву, в якій також зазначила неправдиві відомості щодо невиконання ним батьківських обов`язків, а саме, що "вихованням дитини займається тільки мати. Батько дитини, колишній чоловік, ОСОБА_1, в будинку не з`являється, дитиною не опікується, участі у вихованні дитини не бере. Його місцеперебування невідоме".
Внаслідок таких неправомірних дій відповідача він зазнав сильних душевних страждань та вимушених змін у житті, оскільки повинен витрачати свій час та чимало зусиль для спростування поширеної відповідачем інформації та захисту своїх прав у судових процесах. З наведених підстав позивач вважав, що має право на відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 05 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, Галицький районний суд м. Львова відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не довів, що поширена інформація дискредитує його або призвела до негативних наслідків. Інформація, спростування якої вимагає позивач, є результатом надання відповідачем пояснень до Галицької РДА для складення висновку щодо доцільності позбавлення позивача батьківських прав, а також подання нею заяви до Долинського районного суду Івано-Франківської області у справі № 343/1119/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав. Поширена інформація не виходила за межі судового засідання та засідання комісії з питань захисту прав дитини, не була доступною для сторонніх осіб.
Суд апеляційної інстанції наголосив, що обставини, про які зазначає відповідач, входять у предмет доказування у справі про позбавлення батьківських прав і підлягають перевірці на їх достовірність, саме під час вирішенні питання щодо позбавлення позивача батьківських прав у спосіб дослідження доказів у справі, а не у спосіб звернення до суду з позовом про визнання недостовірною та спростування інформації на підставі статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою від 27 липня 2022 року Львівський апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовував ухвалу тим, що за наслідками розгляду справи апеляційним судом оскаржуване позивачем рішення суду першої інстанції, яким йому відмовлено в позові, залишено без змін, відтак немає визначених процесуальним законом підстав для вирішення судом питання розподілу судових витрат, понесених позивачем у цій справі.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ОСОБА_1 03 серпня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду ізкасаційними скаргами, в яких просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 серпня 2021 року, постанову Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року та ухвалу цього ж суду від 27 липня 2022 року, справу направити на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, щодо права на відшкодування моральної шкоди у будь-яких правовідносинах; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 та Верховного Суду від 24 грудня 2021 року у справі № 757/9133/18-ц, про те, що саме потрібно розуміти під поширенням інформації, та про розподіл тягаря доведення у такій категорії справ; у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14-ц, щодо застосування статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);
- суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правові висновки, викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 13 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц, щодо розподілу судових витрат;
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили письмові докази, зокрема, докази на підтвердження факту постійного проживання дитини з матір`ю за межами України; докази, які свідчать про негативні наслідки у зв`язку із поширенням недостовірної інформації; докази, які підтверджують наявність інших судових спорів, що свідчать про намір заявника поновити порушені права як батька дитини; докази на підтвердження понесення заявником судових витрат у значному розмірі;
- суд першої інстанції безпідставно розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження за наявності обґрунтованого клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні;
- суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотань про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та допит свідків.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надійшов.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2022 року справу № 466/10577/20 (провадження № 61-7513ск22) призначено судді-доповідачеві Усику Г. І.
Ухвалою від 15 серпня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року та відкрив касаційне провадження у справі.
У цій ухвалі Верховний Суд зазначив, що не враховує під час відкриття касаційного провадження довід касаційної скарги про те, що розгляд справи відбувся за відсутності відповідача та доказів на підтвердження належного його повідомлення про час та місце розгляду справи (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України), оскільки посилатися на таку підставу касаційного оскарження судових рішень може той учасник справи, за відсутності якого розглянута справа. Відповідно не враховує правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц, у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 02 червня 2020 року у справі № 910/17792/17, від 12 квітня 2021 року у справі № 216/3765/16-ц, в яких зроблено висновок, що розгляд справи за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення.
Також Верховний Суд наголосив, що не враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 523/15202/18, щодо застосування статті 141 ЦПК України, оскільки у зазначеній справі суд касаційної інстанції, скасовуючи судове рішення апеляційного суду та направляючи справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, зробив висновок, що у наведеній ситуації розподіл судових витрат не здійснюється.
Розпорядженням від 24 січня 2023 року № 110/о/226-23 Верховний Суд призначив повторний автоматизований розподіл судової
справи № 61-7513св22 у зв`язку з відрядженням судді Усика Г. І. до Вищої ради правосуддя.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2023 року справу № 466/10577/20
(провадження № 61-7513св22) призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О. та 26 січня 2023 року справу передано судді-доповідачеві.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційних скарг правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням від 29 вересня 2015 року Галицький районний суд м. Львова розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, зареєстрований 15 квітня 2011 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 429.
08 лютого 2018 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Галицької РДА розглядалося питання надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
12 серпня 2018 року Галицька РДА надала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому зазначено, що ОСОБА_2 надала свідчення про те, що " ОСОБА_1 по місцю проживання дитини не з`являється, не бере участі у вихованні сина, фінансово не допомагає та місце його перебування їй не відоме".
Також ОСОБА_2 16 березня 2018 року подала до Долинського районного суду Івано-Франківської області по справі № 343/1119/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав заяву, в якій "засвідчила той факт, що вихованням дитини займається тільки мати. Батько дитини, колишній чоловік, ОСОБА_1, в будинку не з`являється, дитиною не опікується, участі у вихованні дитини не бере. Його місцеперебування невідоме".
Право, що підлягає застосуванню до спірних відносин
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Водночас відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У статті 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації потрібно розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є демонстрація в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, а так само поширення за допомогою електронних засобів, що за своїм змістом або формою ганьблять гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі на судові рішення, ухвалені за наслідками вирішення спору по суті
За змістом частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права
Суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що позивач просить визнати недостовірною та спростувати інформацію, яка викладена відповідачем у заяві, поданій до органу опіки та піклування у формі письмових свідчень про невиконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків з виховання малолітнього сина для вирішення питання, порушеного за заявою ОСОБА_4 щодо надання висновку про доцільність позбавлення позивача батьківських прав. Ця інформація міститься у висновку Галицької РДА про доцільність позбавлення позивача батьківських прав стосовно свого сина, який став підставою для звернення до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. Крім того, така інформація викладена відповідачем у заяві, адресованій суду, під час розгляду справи № 343/1119/18 про позбавлення батьківських прав.
У порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 332/293/17.
Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, стосовно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалася судом при ухваленні судового рішення, оскільки правилами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Така вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2019 року у справі № 464/4433/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
У справі, що переглядається, інформація, яку позивач вважав недостовірною та просив зобов`язати відповідача спростувати враховувалася органом опіки та піклування під час підготовки і надання висновку про позбавлення батьківських прав, а також під час подання ОСОБА_4 позову до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав у справі № 343/1119/18. Заяви відповідача, в яких викладена оспорювана інформація, фактично є повідомленням ОСОБА_2, адресованим органу опіки та піклування і суду, про відомі їй обставини із власними судженнями щодо обставин виконання позивачем батьківських обов`язків. Крім того, ухвалою від 28 листопада 2018 року у справі № 343/1119/18 Долинський районний суд
Івано-Франківської області залишив без розгляду позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.