ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 640/22377/18
адміністративне провадження № К/9901/32912/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапа В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Нагірна 18/16"" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019 (головуючий Пилипенко О.Є., судді Бєлова Л.В., Беспалова О.О.) у справі № 640/22377/18 за позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Нагірна 18/16"" до Міністерства культури України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
1. У 2018 році Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Нагірна, 18/16"" (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури України (далі - відповідач), в якому просив:
визнати бездіяльність відповідача щодо непогодження історико-містобудівного обґрунтування, поданого за заявою позивача від 12.09.2018 за вихідним № 01-12/09-18, зареєстрованою відповідачем 19.09.2018 за вхідним № 2044/0/60-18 протиправною;
зобов`язати відповідача погодити вказане історико-містобудівне обґрунтування.
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2019 відкрито провадження у справі.
3. Також у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа № 640/20577/18 за позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Нагірна 18/16"" до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування припису від 23.02.2018 № 14/10/74-18.
4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2019 відкрито провадження у справі №640/20577/18.
5. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2019 об`єднано в одне провадження справу № 640/22377/18 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії зі справою № 640/20577/18 про визнання протиправним та скасування припису від 23.02.2018 № 14/10/74-18.
6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2019 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано припис Міністерства культури України від 23 лютого 2018 року №14/10/74-18 про припинення проведення робіт без погодження Міністерством культури України проектної документації Обслуговуючого кооперативу "Житлово - будівельний кооператив "Нагірна, 18/16".
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019 апеляційну скаргу відповідача задоволено:
рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2019 скасовано;
прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
8. 26.11.2019 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 15.11.2019, в якій скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019 і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2019.
9. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
10. Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем був отриманий дозвіл на виконання будівельних робіт Інспекції архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 15 вересня 2009 року №1595-Шв/р, який відповідно до пункту 8 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є чинним до завершення будівельних робіт.
12. Згідно з актом обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу міста Києва від 16 лютого 2018 року, складеним завідувачем сектору контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини Міністерства культури України Богдан Є.А., проведено візуальне обстеження та фотофіксацію містобудівної ситуації за адресою: місто Київ, вулиця Нагірна, 18/16 у Шевченківському районі міста Києва та встановлено таке.
13. На земельній ділянці за вказаною адресою зафіксовано облаштування будівельного майданчика, а саме: територія огороджена парканом та на вказаній території розташовано об`єкт незавершеного будівництва висотою 11 поверхів (продовжує будуватись), розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників і охорони, наявні ознаки проведення масштабних земляних робіт.
14. За результатом перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства культури України встановлено, що погоджень історико-містобудівних обґрунтувань, проектів будівництва, реконструкцій, дозволів на проведення земляних робіт по вулиці Нагірна, 18/16 у Шевченківському районі міста Києва Міністерством не видавалось.
15. У якості підтвердження виявлених порушень додатком до вказаного акта обстеження є матеріали фотофіксації містобудівної ситуації по вулиці Нагірна 18/16 у Шевченківському районі міста Києва.
16. На підставі акта обстеження містобудівної ситуації на території Центрального історичного ареалу міста Києва від 16 лютого 2018 року, Міністерством культури України 23 лютого 2018 року видано припис № 14/10/74-18, яким позивача зобов`язано негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті "Коригування проекту будівництва житлового будинку за адресою: вулиця Нагірна, 18/16 у Шевченківському районі міста Києва", які виконуються у межах історичного ареалу міста Києва (рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 "Про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони за період до 2020 року") з порушенням вимог частини 3 статті 32, статті 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини" без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культурної спадщини України). Вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.
17. 12 вересня 2018 року позивач звернувся до Міністерства культури України із заявою про погодження історико-містобудівного обґрунтування щодо коригування проекту будівництва житлового будинку за адресою: вулиця Нагірна, 18/16 у Шевченківському районі міста Києва, яке додано до заяви.
18. Листом від 22 листопада 2018 року № 1058/10-2/72-18 Міністерство культури України відмовило у погодженні історико-містобудівного обґрунтування та висловило готовність повернутись до його (історико-містобудівного обґрунтування) розгляду після доповнення матеріалів містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки.
19. Незгода позивача з приписом від 23 лютого 2018 року № 14/10/74-18 та бездіяльністю Міністерства культури України щодо погодження історико-містобудівного обґрунтування зумовила його звернення до суду з даними позовами.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
20. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ним було отримано дозвіл на виконання будівельних робіт Інспекції архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 15 вересня 2009 року №1595-Шв/р, який відповідно до пункту 8 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є чинним до завершення будівельних робіт.
21. Оскільки дію наказу Міністерства культури України від 21 жовтня 2010 року №912/0/16-11, яким затверджено науково-проектну документацію з визначення меж зон охорони пам`яток та історичних ареалів міста Києва як складову "Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони на період до 2025 року" зупинено, а історико-архітектурний опорний план міста Києва ще був не прийнятий, на думку позивача, відсутні підстави для погодження історико-містобудівного обґрунтування.
22. Також зазначив, що оскаржуваний припис від 23 лютого 2018 року №14/10/74-18 винесено за відсутності передбачених законодавством підстав, з порушенням прав позивача на участь у проведенні перевірки (обстеження) та участь при розгляді справи про порушення законодавства про охорону культурної спадщини.
23. Водночас позивач вказує, що ним відповідно до вимог діючого законодавства розроблено історико-містобудівне обґрунтування будівництва об`єкту забудови за адресою: вулиця Нагірна, 18/16 у місті Києві та направлено до Міністерства культури України для відповідного погодження.
24. Проте за позицією позивача, відповідачем в порушення Законів України "Про охорону культурної спадщини", "Про адміністративні послуги" надано відповідь про відсутність правових підстав для погодження науково-проектної роботи та запропоновано позивачу надати разом з історико-містобудівним обґрунтуванням містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.
25. Позивач стверджує, що у відповідача відсутні правові підстави для витребування будь-яких додаткових документів для погодження історико-містобудівного обґрунтування будівництва.
26. Відповідач проти позову заперечував і зазначив, що твердження про бездіяльність Міністерства культури України безпідставне, оскільки відповідач за результатом розгляду поданих позивачем матеріалів прийняв рішення про відмову у погодженні поданого позивачем історико-містобудівного обґрунтування від 22 листопада 2018 року № 1058/10-2/72-18.
27. Водночас, у зв`язку із набуттям чинності з 01 січня 2019 року постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 92, до повноважень Міністерства культури України не належить погодження історико-містобудівного обґрунтування.
28. Відповідач стверджував, що земельна ділянка за адресою: вулиця Нагірна,18/16 у місті Києві згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу "Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року", затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, розташовується в Центральному історичному ареалі міста Києва.
29. За позицією відповідача, підставою для винесення припису від 23 лютого 2018 року № 14/10/74-18 про припинення проведення робіт стала відсутність у позивача погодженого Міністерством культури України історико-містобудівного обґрунтування та проектної документації на об`єкт будівництва за вказаною адресою.
30. У якості нормативного обґрунтування відповідач посилався на вимоги пунктів 16, 18 частини 2 статті 5, частини 3 статті 32, статті 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини", Положення про Міністерство культури України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2015 року № 495.
31. Також представник відповідача зазначив, що відповідачем було здійснено охоронюваний захід (візуальне обстеження), пов`язаний із перевіркою стану збереження історичного ареалу та на предмет додержання вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини в межах повноважень, визначних Законом України "Про охорону культурної спадщини" та Положенням про Міністерство культури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2015 року № 495, а не захід державного нагляду у сфері господарської діяльності позивача, а тому на спірні правовідносини не повинна поширюватися дія Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
32. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що дії Міністерства культури України щодо здійснення заходів контролю у вигляді обстеження містобудівної ситуації за адресою: вулиця Нагірна, 18/16 у Шевченківському районі міста Києва вчинені не на підставі та не у спосіб, встановлені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", а тому, виходячи із правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27 січня 2015 року у справі № 21-425а14, не створюють правових наслідків, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування припису від 23 лютого 2018 року №14/10/74-18.
33. Водночас суд першої інстанції на підставі принципу мовчазної згоди дійшов висновку, що Міністерством культури України не було дотримано строку погодження історико-містобудівного обґрунтування та станом на 22 листопада 2018 року (дату прийняття рішення Міністерством культури України щодо погодження історико-містобудівного обґрунтування) вже було погоджено за принципом мовчазної згоди.
34. Також, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що при здійсненні заходів контролю, органи охорони культурної спадщини мають дотримуватись вимог законодавства, яким регламентовано порядок здійснення перевірок і застосування до суб`єкта господарювання, який допустив порушення вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини, таких заходів реагування, як внесення на його адресу припису про усунення таких порушень та накладення штрафних санкцій, дотримуватись, у тому числі, вимог Закону України "Про основні засади Державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
35. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позовних вимог, дійшов висновку, що земельна ділянка, яка розташована в історичному ареалі, перебуває у приватній власності позивача, який є юридичною особою.
36. З урахуванням вимог статей 316-319 ЦК України суд апеляційної інстанції зазначив, що у спірних правовідносинах товариство виступає не як суб`єкт господарювання, а як власник. За таких умов, суд апеляційної інстанції, вказав, що незалежно від суб`єкта права власності на культурні цінності, особливості його використання встановлюються Законом України "Про охорону культурної спадщини".
37. Апеляційний суд вважає, що немає значення, який вид господарської діяльності здійснює товариство та чи здійснює діяльність взагалі. Визначальним є наявність у його власності земельної ділянки, яка розташована в історичному ареалі м. Києва.
38. Відповідач, у цьому випадку, виступає як орган охорони культурної спадщини, який в силу статті 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини", зобов`язаний заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
39. Водночас із посиланням на Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", з урахуванням роз`яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, викладених в листі від 25.07.2016 № 3632-06/23151-06, державної регуляторної служби України, зазначених у листі від 20.05.2016 року № 3200/0/20-16, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, що Міністерство культури України, у межах спірних правовідносин, повинно керуватись законодавством про державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності.
40. За позицією суду апеляційної інстанції, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування припису Міністерства культури України є необґрунтованими, адже останній винесений контролюючим органом в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства.
41. Також суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідач не допустив бездіяльності щодо непогодження історико-містобудівного обґрунтування, поданого позивачем за вихідним номером 01-12/09-18 від 12 вересня 2018 року, оскільки листом від 22 листопада 2018 року відмовив позивачу у погодженні історико-містобудівного обґрунтування.
42. Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання погодити історико-містобудівне обґрунтування від 12 вересня 2018 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з 01 січня 2019 року, у зв`язку із набуттям чинності постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 92, до повноважень відповідача не належить відповідне погодження.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
43. Скаржник стверджує, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята, з порушенням вимог процесуального права, зокрема: статей 7, 8, 9, 72, 77, 90, 132, 242, 296, 317, 322 КАС України.
44. Також, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції невірно застосував норми матеріального права, зокрема: статтю 19 Конституції України; статтю 319 ЦК України; статті 1, 5, 6-1, 30, 32, 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини"; статті 1, 3, 6, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"; статті 1, 4, 10 Закону України "Про адміністративні послуги", пункти 2, 4 Положення про Міністерство культури України, пункти 4, 5, 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318, наказ Міністерства культури України "Про затвердження інформаційних та технологічних карток з видачі Мінкультури адміністративних послуг у сфері охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення та повернення культурних цінностей" від 17.07.2014 № 562; пунктів 3-16 Методичних рекомендацій щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань, затверджених наказом Міністерства культури України від 17.02.2012 № 122 чинних на момент виникнення спірних відносин.
45. За позицією скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про перебування земельної ділянки за адресою: вул. Нагірна, 18/16 в м. Києві у приватній власності товариства, оскільки земельну ділянку передано Кооперативу в оренду - для завершення будівництва житлового будинку, а тому вважає помилковими твердження суду про те, що товариство у спірних правовідносинах виступає не як суб`єкт господарювання, а як власник.
46. 02.01.2020 відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому навів обґрунтування своєї позиції та доводи, які на його думку спростовують положення касаційної скарги. Просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019.
47. 20.01.2020 позивач подав письмові пояснення на відзив відповідача, у яких навів доводи на підтвердження касаційної скарги та спростування позиції відповідача.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
48. Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права та встановив таке.
49. За приписами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
50. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
51. Також судом касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
52. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
53. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
54. Ключовими для вирішення справи є такі питання:
1) чи є погодження історико-містобудівного обґрунтування адміністративною послугою Міністерства культури України та підстави його надання;
2) чи було погоджено Міністерством культури України історико-містобудівне обґрунтування позивача за принципом мовчазної згоди та його наслідки;
3) правомірність проведення перевірки та винесення припису.
55. Щодо погодження історико-містобудівного обґрунтування та віднесення цього погодження до адміністративних послуг Суд зазначає таке.
56. Закон України 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон 3038-VI) визначає правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
57. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3038-VI містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
58. Згідно з пунктом 8 частини 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
59. Відповідно до статті 2 цього Закону планування і забудова територій це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає у тому числі (…) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів, встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності.
60. Також Закон України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI "Про адміністративні послуги" (далі також Закон № 5203-VI) визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг.
61. Згідно із статтею 1 цього Закону адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону;
суб`єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг;
суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.
62. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 затверджений Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі Порядок № 318).
63. Пунктом 9 Порядку № 318 передбачено, що уразі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.
64. Отже, цим пунктом передбачені випадки у яких виникає необхідність розробки історико-містобудівного обґрунтування (далі - ІМО), а також визначено, що опрацюванню проектної документації на будівництво, реконструкцію будівель і споруд у межах історичних ареалів повинно передувати розроблення історико-містобудівних обґрунтувань.
65. У подальшому із посиланням на Порядок № 318, наказом Міністерства культури України від 17.02.2012 № 122 затверджені Методичні рекомендації щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань (далі Наказ № 122).
66. За приписами пункту 1 Наказу № 122 методичні рекомендації розроблені відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою впорядкування та аргументованого вирішення питань будівництва, реконструкції будівель і споруд у межах історичних ареалів населених місць України.
67. Згідно із пунктом 3 цього наказу Історико-містобудівне обґрунтування (ІМО) - це науково-проектна документація, яка визначає наукову концепцію врахування пам`яток, об`єктів культурної спадщини, традиційного характеру середовища як містоформувальних чинників при проектуванні будівель і споруд.
68. Відповідно до пункту 4 Наказу № 122 Історико-містобудівне обґрунтування повинне визначати принципову можливість будівництва, реконструкції будівель і споруд на відповідній земельній ділянці, а також граничні параметри цих будівель і споруд (тут і далі Закони та нормативні акти, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).