ОКРЕМА ДУМКА (СПІЛЬНА)
суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 (справа № 735/1121/20, провадження № 13-26кс22)
За вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2021 року, залишеним без змін 28 липня 2021 року Чернігівським апеляційним судом, ОСОБА_5 було засуджено за ст. 195, ч. 1 ст. 350 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
Згадані рішення сторона захисту оскаржила в касаційному порядку.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд, колегія суддів) 10 травня 2022 року передав кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) на підставі ч. 5 ст. 4341 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки вважав, що справа містить виключну правову проблему.
У своїй ухвалі колегія суддів поставила під сумнів висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладений у постанові від 5 квітня 2021 року (справа № 328/1109/19, провадження № 51-5464кмо20), відповідно до якого у разі ухилення винного від правосуддя диференційовані строки давності, визначені в ч. 1 ст. 49 КК, до уваги не беруться, а застосовуються строки, зазначені в третьому реченні ч. 2 ст. 49 цього Кодексу, тобто 15 років із часу вчинення злочину та 5 років із часу вчинення кримінального проступку. На думку колегії суддів, такий підхід суперечить точному змісту положень ст. 49 КК, загальній конструкції інституту давності у кримінальному праві, а також дійсній волі законодавця. За змістом ухвали в ч. 2 ст. 49 КК є елементи невизначеності, а третє речення цієї норми встановлює преклюзивний (припиняльний) термін, який застосовується у разі, коли застосування першого та другого речення цього положення призводить до того, що сукупна тривалість строку давності перевищує 15 років для злочину чи 5 років для кримінального проступку.
За наслідками касаційного розгляду справи 2 лютого 2023 року Велика Палата, частково задовольнивши касаційну скаргу захисника ОСОБА_6, скасувала ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року щодо ОСОБА_5 через її постановлення з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Велика Палата у своїй постанові також сформулювала висновок щодо правозастосування спірних положень закону України про кримінальну відповідальність.
Як зазначила Велика Палата, у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК, подовженого на період ухилення; закінчення загальних строків, установлених ч. 2 цієї статті (15 років з моменту вчинення злочину і 5 років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.
Погоджуючись із рішенням Великої Палати про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_5 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, водночас не поділяємо застосованого в постанові юридичного підходу до тлумачення положень ст. 49 КК з огляду на таке.
Під давністю притягнення до кримінальної відповідальності розуміють закінчення встановленого КК строку з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили, після чого виключається кримінальне переслідування особи й застосування заходу примусу.
Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (крім юридичної особи, уповноважена особа якої вчинила кримінальне правопорушення, зазначене в ст. 963 КК, та осіб, котрі вчинили правопорушення у віці до 18 років) визначені у ч. 1 ст. 49 КК та диференційовані залежно від тяжкості суспільно небезпечного винного діяння й розміру передбаченого за нього покарання.
Особливості застосування давності - зупинення, переривання, відтермінування початку її перебігу, заборона застосування у разі вчинення певних кримінальних правопорушень та можливість незастосування у справах про злочини, за які передбачено довічне позбавлення волі, - викладені в інших частинах цієї статті.
Юридичні наслідки ухилення особи від кримінального переслідування відображено в ч. 2 ст. 49 КК у редакції Закону України від 16 травня 2013 року № 245-VII (щодо узгодження термінології з КПК 2012 року) та Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII (щодо запровадження інституту кримінальних проступків).
Вказана норма у чинній редакції сформульована законодавцем так: "Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років".
Слід зазначити, що до прийняття КК 2001 року наслідком ухилення особи від слідства або суду, що призвело до зупинення та/або відновлення перебігу давності, було передбачено заборону притягнення її до кримінальної відповідальності, якщо від часу вчинення злочину минуло 15 років і давність не була перервана вчиненням нового злочину (ст. 48 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року)). Водночас правило про зупинення перебігу давності на період ухилення особи, котра намагається уникнути кримінального переслідування, є спільним для обох указаних кодексів.
Разом із цим, на відміну від положень КК 1960 року, буквальний нормативний зміст ч. 2 ст. 49 КК зводиться до того, що встановлення факту ухилення від кримінального переслідування є обставиною, яка унеможливлює застосування диференційованих строків, визначених у ч. 1 ст. 49 КК. Адже попри поєднання у ч. 2 ст. 49 КК приписів про зупинення та відновлення перебігу давності в разі ухилення особи від заходів кримінально-правового характеру конструкція третього речення цієї частини вказує на позитивний обов?язок держави звільнити ухилянта від кримінальної відповідальності, коли з часу вчинення злочину мине 15 років, а проступку - 5 років (за умови, що давність застосовується до цих кримінальних правопорушень (частини 4, 5 ст. 49 КК), початок її перебігу не відтерміновано (ч. 6 ст. 49 КК) та особа не вчинила новий злочин відповідної тяжкості (ч. 3 ст. 49 КК)).