ПОСТАНОВА
02 лютого 2023 року
м. Київ
Справа № 735/1121/20
Провадження № 13-26кс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 , ОСОБА_16,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_17,
прокурора ОСОБА_18,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_19 в інтересах засудженого ОСОБА_20 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року щодо
ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Нехаївки Коропського району Чернігівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,
УСТАНОВИЛА:
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
1. За вироком суду першої інстанції, залишеним без зміни апеляційним судом, ОСОБА_20 засуджено: за статтею 195 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді арешту на строк 5 місяців; за частиною першою статті 350 КК - до покарання у виді арешту на строк 6 місяців. На підставі статті 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_20 остаточно визначено покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
2. За вироком ОСОБА_20 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
3. У ніч на 09 червня 2017 року та в ніч на 06 вересня 2017 року засуджений, бажаючи змінити у своїх інтересах характер діяльності службової особи - голови Коропської селищної ради ОСОБА_21, щоб домогтися звільнення з посади директора Коропської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Т. Г. Шевченка - ОСОБА_22, погрожував знищенням майна ОСОБА_21 загальнонебезпечним способом, підкинувши на подвір`я потерпілого на АДРЕСА_2 пляшку з бензином, спалену шину і записки з погрозами вчинити підпал, реальними для сприйняття потерпілого.
4. Крім цього, в ніч на 26 липня 2017 року та в ніч на 11 жовтня 2017 року ОСОБА_20, щоб домогтися припинення трудової діяльності на посаді директора школи ОСОБА_22, погрожував ОСОБА_23 і ОСОБА_24 фізичною розправою і знищенням їх майна загальнонебезпечним способом - шляхом підпалу, підкинувши на подвір`я потерпілих, що на АДРЕСА_3, пляшку з бензином і записки з погрозами відповідного змісту, реальними для сприйняття подружжя ОСОБА_25 .
Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_19, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вироку та ухвали і призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Мотивуючи свої вимоги, зазначає, що висунуте засудженому обвинувачення не доведене, а висновки суду про винуватість ОСОБА_20 у вчиненні кримінальних проступків ґрунтуються на недопустимих доказах.
Зокрема, у скарзі стверджується, що поданими сторонами й дослідженими в судовому засіданні доказами не підтверджено факту особистого підкидання ОСОБА_20 у домоволодіння потерпілих анонімних записок з погрозами і предметів для демонстрації їх реальності, тоді як саме лише можливе написання засудженим текстів записок не утворює складів кримінальних проступків, передбачених статтею 195 і частиною першою статті 350 КК.
Посилається захисник і на те, що використаний у вироку як джерело доказів висновок експерта № 3525/18-24 від 02 листопада 2018 року містить лише припущення про єдине авторство всіх п`яти досліджених у справі анонімних листів, й обґрунтування обвинувачення таким припущенням суперечить засаді презумпції невинуватості.
Адвокат вважає, що зміст записок, виявлених 06 вересня 2017 року й 11 жовтня 2017 року на подвір`ях ОСОБА_21 і подружжя ОСОБА_25 відповідно, не становить погроз знищення або пошкодження майна.
Покладені в основу вироку дані висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1607 від 14 грудня 2017 року про виконання рукописних написів в анонімних листах ОСОБА_20, на думку захисника, є недопустимими доказами, оскільки вільні зразки почерку для такої експертизи було отримано всупереч вимогам статей 160-166 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) без ухвали слідчого судді.
Автор скарги також наголошує, що на час ухвалення вироку сплинув строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за відповідні проступки, встановлений пунктом 1 частини першої статті 49 КК, а відтак суд безпідставно не застосував норми частини п`ятої статті 74 цього Кодексу про звільнення засудженого від покарання. На переконання адвоката, правовим наслідком ухилення ОСОБА_20 від суду і слідства та перебування у розшуку в період з 19 травня до 15 червня 2020 року є застосування не загального, а диференційованого строку давності, передбаченого частиною першою статті 49 КК (два роки з моменту вчинення проступку), подовженого на час ухилення. Крім цього, захисник вважає незаконним процесуальне рішення про оголошення ОСОБА_20 у розшук, оскільки відповідну постанову було винесено вже після спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 195 КК, а повістки про виклик до слідчого засудженому не надсилалися і не вручалися належним чином.
У доповненнях до касаційної скарги, які надійшли 07 грудня 2022 року, захисник ОСОБА_19 порушує питання про скасування судових рішень і закриття кримінального провадження на підставі пунктів 2 або 10 частини першої статті 284 КПК. В обґрунтування своєї позиції захисник посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, в тому числі направлення обвинувального акта до суду за межами строків досудового розслідування, вчинення процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень неуповноваженими службовими особами. Крім цього, адвокат вважає недопустимими всі покладені в основу вироку докази, одержані у справі до набрання чинності Законом України № 2617-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень", яким кримінальні правопорушення розмежовано на злочини та кримінальні проступки і встановлено спеціальну процедуру досудового розслідування кримінальних проступків.
Підстави розгляду кримінального провадження Великою Палатою Верховного Суду
6. 10 травня 2022 року колегія судів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - Колегія суддів, Касаційний кримінальний суд, ККС) на підставі частини п`ятої статті 434 КПК ухвалила передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата).
7. Як виключну правову проблему Касаційний кримінальний суд окреслив необхідність вирішення питання: в разі ухилення особи від досудового розслідування або суду застосуванню підлягають диференційовані строки давності, визначені у частині першій статті 49 КК, подовжені на час ухилення, чи передбачені частиною другою цієї статті загальні строки - п`ять років з дня вчинення проступку і п`ятнадцять років з дня вчинення злочину, у випадках, коли на час прийняття судом рішення зазначені загальні строки не сплинули.
8. Колегія суддів не погоджується з викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду (далі - Об`єднана палата) від 05 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19 тлумаченням змісту частини другої статті 49 КК, відповідно до якого в разі ухилення підозрюваного, обвинуваченого від досудового розслідування або суду встановлені частиною першою цієї статті диференційовані строки нівелюються й особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності за давністю лише після спливу загальних строків. Зазначений підхід суперечить змісту використаних у тексті частини другої статті 49 КК формулювань, відповідно до яких строк давності зупиняється в разі ухилення особи від досудового розслідування або суду і відновлюється з дня з`явлення її з зізнанням або її затримання. Колегія суддів ККС вважає, що (1) поняття "зупиняється" і "відновлюється" стосуються диференційованих строків, відображають поступальні зміни перебігу одного й того самого терміну і не передбачають заміни одного строку іншим; (2) правова позиція, викладена в зазначеній вище постанові Об`єднаної палати, позбавляє практичного сенсу законодавчу вимогу встановлювати день з`явлення чи затримання особи й відновлювати строк із цього часу; (3) нівелювання диференційованих строків давності з огляду на сам лише факт ухилення від суду і розслідування підозрюваного, обвинуваченого є несумісним із принципами пропорційності, співмірності й індивідуалізації відповідальності, оскільки такий підхід передбачає застосування одних і тих самих найнесприятливіших для особи правових наслідків незалежно від тривалості ухилення, а також ставить людину, котра перебувала в розшуку, у гірше становище порівняно з особою, котра впродовж строку давності вчинила нові злочини певної категорії.
9. На переконання колегії суддів, передбачені в частині другій статті 49 КК загальні строки виконують іншу функцію, ніж їм надана у правовому висновку Об`єднаної палати. Ці строки, як зазначено в ухвалі, є преклюзивними (припиняльними), покликані не допустити засудження особи, котра ухилялася від кримінальної відповідальності, через нерозумно тривалі строки і підлягають застосуванню лише в разі, якщо минуло більш як п`ять років після вчинення кримінального проступку і понад п`ятнадцять років з дня скоєння злочину.
Позиції учасників судового провадження
10. Прокурор у судовому засіданні, а також потерпілі ОСОБА_23 та ОСОБА_24 у поданих до суду заявах висловили позиції про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без зміни.
Позиція Великої Палати
11. За змістом положень пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 6 статті 31, статті 4341 КПК у разі передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати вона розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах заявлених касаційних вимог і доводів на їх обґрунтування, а також вирішує питання, що становить виключну правову проблему і стало підставою для такої передачі.
12. У силу статей 434, 438 КПК у їх взаємозв`язку, при здійсненні перегляду суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права, правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, оцінювати їх з точки зору достовірності, ревізувати оскаржені рішення на предмет повноти судового розгляду та відповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені питання належать до компетенціїапеляційного суду, який по суті є останньою інстанцією, що має процесуальну можливість провести судове слідство і перевірити відповідні доводи сторін. Таке є реалізацією гарантії забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
13. Згідно з приписами статей 370, 419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Отже, при здійсненні апеляційної процедури згаданий суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
14. Недодержання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що в силу статті 438 КПК є безумовною підставою для скасування оспорюваного рішення.
15. Апеляційний суд не врахував наведеного і прийняв рішення, яке не відповідає статтям 370, 419 КПК.
16. Як убачається з матеріалів справи, не погодившись із обвинувальним вироком, ОСОБА_20 та його захисник ОСОБА_19 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати це рішення, а кримінальне провадження закрити на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК. Мотивуючи свою позицію, скаржники наводили аналогічні викладеним у касаційній скарзі конкретні доводи про недоведеність винуватості ОСОБА_20 у вчиненні кримінальних проступків; серед іншого, категорично заперечували ухилення останнім від досудового розслідування та стверджували, що місцевий суд був зобов`язаний звільнити засудженого від покарання на підставі статті 49, частини 5 статті 74 КК у зв`язку з закінченням строків давності.
17. Суд апеляційної інстанції, відобразивши в ухвалі численні доводи скаржників, їх по суті не розглянув, адже у своєму рішенні не навів переконливих правових аргументів на їх спростування. Попри заперечення стороною захисту відповідності висновків у вироку фактичним обставинам справи, це питання залишилось без перевірки. Також не було проаналізовано й оцінено в аспекті статті 94 КПК доказів обвинувачення,хоча сторона захисту їх оспорювала, у тому числі окремі з них із точку зору достовірності. Замість наведення докладних мотивів відхилення заявлених апеляційних вимог, згаданий суд обмежився формальними судженнями про свою згоду з наданою у вироку оцінкою доказів та про доведеність вини обвинуваченого, а на підтвердження ухилення ОСОБА_26 від досудового розслідування - вказівкою на факт оголошення його у розшук. Доводи скаржників про відсутність підстав для вказаного заходу та закінчення строків давності не отримали належної відповіді. В ухвалі не зазначено, у чому саме полягають умисні дії ОСОБА_26, спрямовані на уникнення від притягнення до відповідальності. Між тим,з`ясування обставин, які би з урахуванням вимог статті 281 КПК, безспірно доводили законність прийняття процесуального рішення про розшук особи, має значення для правильного застосування статті 49 КК, зокрема тих її положень, якими встановлено диференційовані та загальні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.
18. Таким чином, суд апеляційної інстанції всупереч приписам статті 2 КПК формально здійснив провадження, порушивши право ОСОБА_20 на об`єктивний та неупереджений перегляд справи щодо нього в порядку апеляційної процедури.
19. З огляду на викладене ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Тому це рішення підлягає скасуванню на підставі пункту 1 частини 1 статті 438 КПК, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Отже, касаційну скаргу захисника ОСОБА_19 слід задовольнити частково.
20. Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Великої Палати (зокрема, постанови від 16 січня 2019 року, 17 листопада 2021 року, 31 серпня 2022 року, провадження № 13-37кс18, 13-138сво21, 13-3кс22 відповідно).
21. При новому розгляді суд апеляційної інстанції повинен здійснити провадження з додержанням вимог глави 31 КПК й ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме статті 370 цього Кодексу.
Мотиви, з яких виходила Велика Палата, щодо застосування норми права
22. Визначені у статті 49 КК строки давності за змістом становлять проміжки часу, у разі спливу яких з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили особа звільняється від кримінальної відповідальності. Передбачаючи в цих випадках відмову держави від застосування заходів кримінальної репресії, законодавець виходить із того, що з плином часу вчинене в далекому минулому діяння перестає бути показником соціальної небезпечності особи, а тривала законослухняна поведінка людини в подальшому свідчить про її виправлення. В цьому разі притягнення особи до кримінальної відповідальності не узгоджується з принципом гуманізму та є недоцільним.
23. Частиною першою статті 49 КК встановлено диференційовані строки давності, тривалість яких є пропорційною тяжкості кримінального правопорушення й суворості покарання.
24. Частина друга зазначеної статті містить нормативні приписи такого змісту: "Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років" (еталонний текст з Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів -https://www.reestrnpa.gov.ua/REESTR/RNAweb.nsf/wpage/RnaAbout?OpenDocument).
25. Друге речення наведеної вище частини статті не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватись після відновлення їх перебігу. Недостатня визначеність формулювання частини другої статті 49 КК зумовлює суперечливе розуміння змісту правової норми і викликає питання - розглядати наведені у третьому реченні загальні строки як: 1) такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у частині першій статті 49 КК диференційованих строків в усіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду і наступного з`явлення її з зізнанням або затримання; 2) альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках.
26. Наведені два можливі підходи до співвідношення диференційованих і загальних строків давності зумовлюють два варіанти конкретизації кримінально-правового змісту частини другої статті 49 КК.
У першому варіанті терміни, передбачені частиною першою цієї статті, безумовно нівелюються в разі ухилення підозрюваного, обвинуваченого від суду або розслідування, і така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності виключно після спливу п`яти років з дня вчинення кримінального проступку і п`ятнадцяти років - злочину.
Другий варіант передбачає пріоритетність вибору того різновиду строків, який є сприятливішим для особи під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.