ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2023 року
м. Київ
Справа № 522/15144/19
Провадження № 51-2088 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000660, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Біляївського районного суду Одеської області
від 11 березня 2010 року за ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 187, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки та звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки; вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2012 року за ч. 2 ст. 186, ч. 2, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 190, ст. 70, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років шість місяців з конфіскацією майна,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік і покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Одеський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у частині призначення покарання та 08 червня 2022 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк три роки.У решті вирок суду залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 10 січня 2019 року о 12 год 00 хв, 13 січня 2019 року о 18 год 00 хв, 14 січня 2019 року о 18 год 00 хв, 15 січня 2019 року о 18 год 00 хв, перебуваючи в квартирі
АДРЕСА_2 здійснив крадіжку майна потерпілого ОСОБА_7 на 6 787 грн, 3 314 грн, 4 179,94 грн, 4 819,96 грн, відповідно, з викраденим майном з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_7 матеріальної шкоди.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить вирок апеляційного суду змінити в частині призначення йому покарання. Вважає, що призначене йому покарання повинно бути більш м`яким та із застосуванням положень, передбачених ст. 75 КК. Зазначає, що в судове засідання він не з`являвся, оскільки судові повістки йому направлялись на адресу, де він не проживав. При цьому стверджує, що за період розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій він жодних правопорушень не вчиняв. Крім того вказує, що апеляційним судом не було взято до уваги й те, що його мати ОСОБА_8 є інвалідом та потребує його допомоги й опіки.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, та кваліфікація його дійу касаційній скарзі засудженим не оспорюються та не заперечуються.
Доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання внаслідок суворості є безпідставними.
Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Статтями 50 і 65 ККпередбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винної.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.