Постанова
іменем України
09 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 400/1498/18
провадження № 51-2993 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
потерпілої в режимі відеоконференції ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2021 року та вирок Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2022 року у кримінальному провадженні № 12018120000000087 від 19 травня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 на відшкодування моральної шкоди по 150 000 грн кожному.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 травня 2018 року приблизно о 01:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки "ВАЗ 2107", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Святковій в смт Петрове зі сторони м. Кривий Ріг у напрямку м. Олександрія Кіровоградської області, на відстані 82,7 км від будинку № 1, порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 2.9 (а), 12.1, 21.1 Правил дорожнього руху, проявив особисту неуважність до забезпечення елементарних вимог безпеки, чим позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати автомобілем, а також не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати можливість постійно контролювати рух транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобіля та допустив виїзд за межі проїзної частини, а саме на праве узбіччя щодо напрямку руху, де здійснив наїзд на перешкоду у вигляді дерева. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля марки "ВАЗ 2107", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та перебувають у причинно-наслідковому зв`язку зі смертю останнього. Крім того, пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними в момент заподіяння, пасажир ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажири ОСОБА_14 та ОСОБА_15 отримали легкі тілесні ушкодження.
Вироком Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, апеляційні скарги прокурора ОСОБА_16 та спільну апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і стягнення моральної шкоди скасовано та ухвалено новий вирок, за яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено повністю. Ухвалено стягнути з обвинуваченого на користь потерпілих на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн кожному.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що місцевим судом було допущено ряд істотних порушень, які апеляційний суд проігнорував, не надавши їм відповідної юридичної оцінки.
Аргументуючи свою позицію, захисник ОСОБА_6 зазначає, що судами попередніх інстанцій, в порушення вимог КПК України, було безпідставно відмовлено стороні захисту у дослідженні доказів, які мали істотне значення для прийняття законного і вмотивованого рішення. Зокрема, не навівши належного обґрунтування, місцевий і апеляційний суди відмовили стороні захисту у призначенні судово-імунологічної експертизи та повторному допиті свідка ОСОБА_17 . Також захисник наголошує, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки показанням обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_15 щодо обставин, які стали наслідком виникнення ДТП.
Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зауважує, що місцевим судом в основу вироку було покладено акти судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1808, 1809, 1810, що, на переконання сторони захисту, є неприпустимим, оскільки в силу вимог ст. 84 КПК України та згідно постанови Верховного Суду від 13 листопада 2018 року в справі № 697/1276/15-к акти судово-медичних досліджень не замінюють висновок експертизи, тому не можуть визнаватися доказами у кримінальному провадженні. При цьому, посилаючись на недопустимість наведених документів, захисник наголошує, що експерт, який проводив судово-медичні дослідження, не попереджався про кримінальну відповідальність, що є грубим порушенням вимог процесуального закону. Також захисник звертає увагу, що прокурором не було долучено до матеріалів справи процесуального рішення, яке стало підставою для проведення таких досліджень.
Одночасно захисник ОСОБА_6 посилається на недопустимість як доказу акту судово-медичного дослідження від 24 травня 2018 року № 1807, яким було встановлено факт перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, аргументуючи свою позицію тим, що зразок крові обвинуваченого було отримано з порушенням встановленого законом Порядку відбору від живих осіб зразків біологічного матеріалу, поводження з ними та організації проведення токсикологічних досліджень з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а сама кров, яку було відібрано у ОСОБА_7 19 травня 2018 року, не була визнана речовим доказом.
Також захисник вказує, що судами попередніх інстанцій безпідставно було визнано обставиною, яка обтяжує ОСОБА_7 покарання, вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, оскільки показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які були покладені в основу такого висновку суду, ґрунтуються на припущеннях. При цьому захисник зауважує, що відібрання зразків крові у обвинуваченого для проведення експертного дослідження на стан алкогольного сп`яніння було здійснено з порушенням встановленого законодавством порядку. Крім того, захисник, посилаючись на відповідь з КЗ "Петрівська ЦРЛ", надану на адвокатський запит, зазначає, що 19 травня 2018 року у приміщенні лікарні обстеження ОСОБА_7 на наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння не проводилось, тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що обвинувачений перебував у стані алкогольного сп`яніння не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Разом з тим у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 стверджує, що судами не було надано належної оцінки показанням свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 щодо обставин відібрання у ОСОБА_7 зразків крові та направлення їх на дослідження для встановлення наявності ознак алкогольного сп`яніння.
Водночас захисник посилається на недопустимість як доказу довідки від 19 травня 2018 року, виданої КЗ "Петрівська ЦРЛ", про перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, обґрунтовуючи свої висновки тим, що у даному медичному документі відсутня вказівка на особу, яка встановила такий факт. Крім того, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про джерело та спосіб її отримання, при цьому, як убачається з показань свідка ОСОБА_17, який в день події був черговим лікарем, останній такої довідки не підписував та не видавав. Також захисник зазначає, що вказана довідка була складена до внесення відомостей в ЄРДР, а тому в силу ч. 3 ст. 214 КПК України, вона не може враховуватися судом як доказ.
Крім того, захисник ОСОБА_6 наголошує, що судами попередніх інстанцій було проігноровано його клопотання про недопустимість як доказів актів судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1808, 1809, 1810, довідки від 19 травня 2018 року, протоколу огляду трупа від 19 травня 2018 року та протоколу огляду місця ДТП від 19 травня 2018 року.
Також захисник вказує, що суди попередніх інстанцій, призначаючи ОСОБА_7 покарання, належним чином не врахували дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, є особою з інвалідністю другої групи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, частково відшкодував потерпілим моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. При цьому захисник стверджує, що судами було проігноровано і висновок органу пробації, згідно якого виправлення ОСОБА_7 можливе без позбавлення або обмеження волі.
Разом з тим у своїй касаційній скарзі захисник зауважує, що апеляційний суд, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, належним чином зазначені в ній доводи не перевірив та не спростував. Зокрема, на переконання захисника, поза увагою апеляційного суду залишились доводи щодо порушення медичними працівниками встановленої законом процедури відібрання крові, її зберігання та направлення на експертизу. Одночасно апеляційним судом було проігноровано посилання сторони захисту на упередженість головуючого судді ОСОБА_19, оскільки потерпіла ОСОБА_8 є працівником Петрівського районного суду Кіровоградської області та працює на посаді секретаря судді ОСОБА_20 .
При цьому захисник вказує, що в ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції стороною захисту в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України було заявлено клопотання про проведення судового слідства, повторного допиту свідка ОСОБА_17, призначення судово-імунологічної експертизи та надання оцінки письмовим доказам, однак суд, в порушення наведеної норми процесуального закону, проігнорував таке клопотання.
Також захисник не погоджується і з визначеним апеляційним судом розміром заподіяного потерпілим морального збитку, посилаючись на те, що останні не надали суду належного та вмотивованого обґрунтування заявленої суми позовних вимог.
Від учасників касаційного розгляду заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 та потерпіла ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги, просили вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 стверджує, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7, повною мірою не дослідили докази, які мали істотне значення для прийняття законного і обґрунтованого рішення. Зокрема, на переконання сторони захисту, судами не було надано належної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 щодо обставин відібрання у обвинуваченого зразків крові, а також показанням обвинуваченого ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_15 щодо обставин, які стали наслідками ДТП.
Однак колегія суддів вважає, що зазначена позиція захисника в даному випадку зводиться виключно до надання ним власної оцінки наявним в матеріалах кримінального провадження доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочину, тобто сторона захисту, оскаржуючи вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду, посилається на невідповідність їх висновків фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_7, потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_13 та свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцем яких вони були.
Заслухавши вказаних осіб, місцевий суд дійшов висновку, що їх показання є достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. При цьому суд критично поставився до показань обвинуваченого в частині того, що він в момент ДТП не перебував у стані алкогольного сп`яніння, обґрунтовуючи свої висновки тим, що така позиція ОСОБА_7 направлена на уникнення ним відповідальності за скоєний злочин, оскільки факт наявності такої обставини підтверджується дослідженими судом доказами. Також суд відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про повторний допит свідка ОСОБА_17, аргументуючи свою позицію тим, що вказаний свідок, який був викликаний за клопотанням сторони захисту, допитувався в суді першої інстанції та обвинувачений і його захисник не були позбавлені можливості задавати всі питання, які вважали за необхідне.
В ході перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що допит обвинуваченого, свідків та потерпілих було проведено з дотриманням положень статей 351, 352, 353 КПК України.
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_7 фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду місця ДТП від 19 травня 2018 року; у протоколі огляду трупа від 19 травня 2018 року; у актах судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1809, № 1808, № 1810; у висновках судово-медичних експертиз від 21 червня 2018 року № 189, від 03 жовтня 2018 року № 160, від 05 листопада 2018 року № 159; у висновку інженерно-транспортної експертизи від 10 вересня 2018 року № 3585/18-27; у довідці КЗ "Петрівська ЦРЛ" від 19 травня 2018 року; у листі КЗ "Кіровоградського обласного бюро судово-медичної експертизи" від 15 липня 2019 року № 1831; у листі КЗ "Петрівська ЦРЛ" від 16 липня 2019 року № 898 та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку.
Що стосується доводів сторони захисту про недопустимість покладених місцевим судом в основу вироку доказів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає, що акти судово-медичних досліджень, на які у вироку посилається суд першої інстанції, в силу положень ст. 84 КПК України та згідно постанови Верховного Суду від 13 листопада 2018 року в справі № 697/1276/15-к не є доказами у кримінальному провадженні, оскільки вони не замінюють висновок експертизи, а тому не можуть бути враховані судом під час постановлення рішення.
Частиною 2 ст. 242 КПК України встановлено, що слідчий або прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи щодо: 1) встановлення причин смерті; 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень; 3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності; 4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості; 6) визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що диспозиція вказаної норми кримінального процесуального закону не містить імперативних посилань на необхідність проведення експертизи з метою встановлення перебування особи у стані алкогольного сп`яніння.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18 (провадження № 51-10433 кмо 18), обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями (що є загальною підставою проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч. 1 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII); по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 цієї норми.
Системне тлумачення норм кримінального процесуального закону, а також позиції об`єднаної палати Верховного Суду в частині вирішення питання обов`язковості проведення експертизи з подальшим складенням відповідного висновку експерта свідчить про те, що суд, обґрунтовуючи свою позицію щодо перебування особи у стані алкогольного сп`яніння, вправі досліджувати та посилатись не лише на висновок експертизи, а й на інші докази, зокрема, і медичні документи, які підтверджують такий факт (акти судово-медичних досліджень, довідки, видані медичними установами тощо).
Як убачається з матеріалів провадження, місцевим судом в основу вироку було покладено акти судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1808, № 1809, № 1810, згідно яких у обвинуваченого ОСОБА_7, а також у ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_24 у крові було виявлено етиловий спирт. При цьому зазначені дослідження були проведені на підставі направлення лікаря КЗ "Петрівська ЦРЛ" ОСОБА_17, судовим експертом-токсикологом відділення судово-медичної токсикології, який має кваліфікаційний клас судового експерта.
При цьому факт того, що експерт, який проводив судово-медичні дослідження, не попереджався про кримінальну відповідальність, у даному випадку не вказує на недопустимість їх як доказів, оскільки, як убачається із досліджених місцевим судом доказів, а саме відповіді на адвокатський запит з КЗ "Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи" від 15 липня 2019 року № 1831, відповідно до Форми № 171/0, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 серпня 1999 року № 197, під час складення акту судово-медичного дослідження не передбачено попередження експерта про кримінальну відповідальність. Наведене також повністю узгоджується з положеннями ст. 102 КПК України, відповідно до якої саме у висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про допущення місцевим судом істотних порушень вимог КПК України в частині дослідження та врахування актів судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1809, № 1808, № 1810, оскільки, в силу вищенаведеного, такі документи можуть бути враховані судом для підтвердження факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння.