Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 335/10975/19
провадження № 61-757св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,Погрібного С. О., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року у складі судді Рибалко Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою шляхом виселення.
Позов обґрунтовано тим, що у період перебування у шлюбі із ОСОБА_4 вони придбали у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті він набув право власності на вказану квартиру в порядку спадкування.
Із моменту придбання у спірній квартирі ніхто не проживав. У 2017 році помер пасинок позивача - ОСОБА_5, який також мав доступ до квартири. Після його смерті ОСОБА_1 намагався потрапити до квартири, проте виявив, що замки на вхідних дверях змінені. Позивач залишив записку з номером свого телефону та проханням зателефонувати.
Відповідач телефоном пояснила, що користується квартирою на праві оренди, що виникло на підставі договору, укладеного із ОСОБА_4 на довгостроковий термін. Із наведених підстав звільняти квартиру відмовилася.
На думку позивача, ОСОБА_2 самоправно зайняла квартиру, оскільки ані він, ані дружина наміру її відчужувати не мали. Також для укладення договору оренди необхідно було витребувати його згоду як співвласника. Будь-яких доказів законності перебування у спірній квартирі відповідач не пред`явила.
ОСОБА_1 неодноразово пропонував ОСОБА_2 добровільно звільнити квартиру, проте вона щоразу відмовлялася. Також позивач звертався до відділення поліції, яке за результатами перевірки констатувало відсутність ознак кримінального правопорушення і рекомендувало звернутися до суду.
З огляду на викладене, позивач просив суд усунути йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_2 .
У серпні 2020 року відповідач звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 лютого 2015 року ОСОБА_2 уклала із ОСОБА_4 договір оренди житлової квартири (з правом викупу). Отже, у квартирі вона перебуває на законних підставах.
Відповідно до цього договору ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_4 180 000,00 грн в рахунок авансування подальшого придбання квартири АДРЕСА_1 . Решту суми (70 000,00 грн) вона зобов`язувалася сплатити ОСОБА_4 до 15 лютого 2020 року. Після повного розрахунку сторони протягом одного тижня зобов`язувалися укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири.
Оскільки ОСОБА_4 померла, то ОСОБА_1, як її спадкоємець, повинен прийняти залишок суми за квартиру та укласти із відповідачем договір купівлі-продажу. Проте замість цього він звернувся до суду із позовом про її виселення, що свідчить про його небажання виконувати умови договору.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 і виплатити ОСОБА_1 70 000,00 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, суд першої інстанції виходив із того, що до зустрічного позову ОСОБА_2 додала примірник договору оренди спірної квартири, укладений у простій письмовій формі, доказів нотаріального посвідчення договору оренди житла з викупом вона не надала, що дає підстави для висновку про його нікчемність. За таких обставин, суд першої інстанції відхилив наданий ОСОБА_2 договір оренди житлової квартири (з правом викупу) від 15 лютого 2015 року як доказ законності проживання у спірній квартирі, оскільки він суперечить вимогам закону. У свою чергу аргументи ОСОБА_1 щодо укладення договору оренди без його згоди та невідповідності підпису ОСОБА_4 суд не розглядав, посилаючись на те, що уже констатував нікчемність договору з наведених підстав. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що право користування ОСОБА_1 на квартиру порушене ОСОБА_2 і підлягає судовому захисту шляхом її виселення з квартири.
Щодо зустрічного позову, то суд першої інстанції дійшов висновку про його безпідставність, оскільки ОСОБА_2 як на підставу виникнення у неї права власності на спірну квартиру посилалася на договір оренди від 15 лютого 2015 року, який є нікчемним, тому вимога про визнання права власності на його підставі, на думку суду першої інстанції, задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1, відповідач через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення щодо відмови у задоволенні позову.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року в частині, яка була предметом апеляційного оскарження, змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Зазначено, що в іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, погодився в цілому із висновками суду про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, нікчемність договору оренди житлової квартири (з правом викупу) від 15 лютого 2015 року, порушення відповідачем права користування позивача на спірну квартиру, що має бути захищено в судовому порядку.
Проте суд апеляційної інстанції у відповідь на аргументи апеляційної скарги звернув увагу на вимоги статті 182 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за змістом якої право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, та дійшов висновку, що право оренди на підставі письмового договору оренди від 15 лютого 2015 року ОСОБА_2 із попереднім власником ОСОБА_4 (найму) житла у вигляді відповідної квартири (нерухомості) підлягало державній реєстрації у 2015 році в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.Проте належні та допустимі докази такої державної реєстрації до матеріалів цієї справи ОСОБА_2 суду першої інстанції та апеляційному суду не надала.
На підставі зазначеного, апеляційний суд дійшов висновку, що навіть, якщо вважати значений договір сторін, на чому наполягає сторона апелянта, виключно договором оренди (найму житла) без права викупу (хоча це не узгоджується із назвою та змістом останнього), то такий договір вважається неукладеним його сторонами в силу вимог закону, та, відповідно, теж не дає законних підстав ОСОБА_2 для проживання у спірній квартирі з 01 січня 2019 року, коли одноособовим власником цієї квартири став первісний позивач ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У січні 2022 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв`язку подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, з пропуском строку на касаційне оскарження, встановленого статтею 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині розгляду первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга також містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Як на підставу касаційного оскарження сторона відповідача посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 926/3397/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник зазначає також, що суди, розглядаючи питання законності проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, вдалися до оцінювання законності укладеного договору оренди з правом викупу. Заявник, посилаючись на норми статті 203, частини першої статті 204, частини першої статті 217, частини першої статті 810, частини першої статті 811 ЦК України, вказує, що умови укладеного договору в частині оренди житла є чинними навіть за умови нікчемності частини цього правочину щодо права викупу майна. ОСОБА_2 належним чином виконує своєї обов`язки в частині оренди квартири шляхом своєчасної оплати вартості такої оренди. Враховуючи презумпцію правомірності правочину та той факт, що ОСОБА_1 не звертався з позовом про визнання договору оренди від 15 лютого 2015 року недійсним в частині оренди приміщення, первісний позов, на думку заявника, є безпідставним та не підлягав задоволенню.
Оскільки матеріалами справи встановлено та сторонами не оспорюється факт оплати оренди, тобто виконання орендарем своїх обов`язків, та факт надання приміщення в оренду, тобто виконання орендодавцем своїх обов`язків за договором, то такий договір не можна кваліфікувати як неукладений, неправильного висновку про що, на переконання заявника, дійшов суд апеляційної інстанції.
Окрім цього, посилання апеляційного суду на незаконність проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі саме з 01 січня 2019 року, коли одноособовим власником став позивач, є незрозумілим та необґрунтованим. З такого висновку можна зрозуміти, що до цього часу проживання було законним.
Заявник зазначає у касаційній скарзі, що не оспорює висновки суду про нікчемність частини правочину щодо права викупу орендованого приміщення, але зауважує, що частина договору щодо оренди приміщення є законною та обов`язковою до виконання відповідно до чинного законодавства. Отже, оскільки договір оренди є дійсним, то ОСОБА_2 має всі законні підстави проживання у спірній квартирі, відповідно, на переконання заявника, позовні вимоги щодо виселення є незаконними.
У січні 2022 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшла заява про зупинення виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі.
У лютому 2022 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшла повторна заява про зупинення виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі.
У травні 2022 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, вказує, що вона не підлягає задоволенню.
У липні 2022 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшла повторна заява про зупинення виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 01 лютого 2022 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема надання доказів на підтвердження дати отримання копії постанови Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року) задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про поновлення строку на касаційне оскарження, поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи № 335/10975/19, відмовлено у задоволенні заяв представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2022 року матеріали справи № 335/10975/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2022 року заяву представникаОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишено без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
З огляду на межі апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції та зміст касаційної скарги, перегляд цієї справи в порядку касаційного провадження здійснюється Верховним Судом лише в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою шляхом виселення, а в частині вирішення зустрічного позову справа судом касаційної інстанції не переглядається.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г. М. 24 грудня 2009 року за реєстровим № 3817, ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 9 вказаного договору цей правочин здійснюється за згодою чоловіка покупця, ОСОБА_1, про що свідчить заява, підпис на якій засвідчений ОСОБА_7, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 24 грудня 2009 року за реєстровим № 3816.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 26 березня 2015 року, актовий запис № 2323.
25 лютого 2017 року о 19 год 20 хв ОСОБА_1 намагався відкрити квартиру АДРЕСА_1 власними ключами, проте не зміг цього зробити через замки. Після цього ОСОБА_1 стукав у двері, проте їх ніхто не відчинив. ОСОБА_1 залишив у дверях записку з проханням передзвонити. Після виходу з під`їзду ОСОБА_1 помітив, що у кухні зазначеної квартири горить світло. Указане підтверджується актом про недоступ до квартири від 25 лютого 2017 року. Акт підписаний ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Згідно з рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя у справі № 335/7454/18 від 21 листопада 2018 року, що набрало законної сили 11 січня 2019 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
Відповідно до акта про недоступ до квартири від 15 грудня 2018 року ОСОБА_1 у цей день прийшов до квартири АДРЕСА_1 повідомити особі, яка проживала у квартирі, визнання за ним права власності на квартиру на підставі рішення суду. Проте двері ніхто не відчинив, ключі, які були в ОСОБА_1, не підійшли. Акт підписаний ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Право власності на квартиру за ОСОБА_1 зареєстроване 01 лютого 2019 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності номер 155216395, виданим Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради 06 лютого 2019 року, номер запису про право власності 30162054.
Згідно з листом Вознесенівського ВП від 21 березня 2019 року № 2605/46/01/02-2019 установлено, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 склалися цивільно-правові відносини, що вирішуються при індивідуальному зверненні до суду.
Відповідно до пункту 1.1 договору оренди житлової квартири (з правом викупу), укладеного між ОСОБА_4 (орендодавцем) і ОСОБА_2 (орендарем), орендодавець надає орендареві й членам його родини в довгострокове користування (не менше ніж на 15 років) однокімнатну квартиру загальною площею 27,81 кв. м, житловою площею 14,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2, з правом викупу, у разі виконання умов даного договору щодо розрахунку в обумовленому розмірі та в обумовлений строк.
Згідно з пунктом 1.3 цього договору сторони домовилися, що орендар в момент підписання цього договору сплачує 180 000,00 грн в рахунок авансування подальшого придбання квартири за обумовленою ціною.
Пунктами 1.5, 1.6 договору передбачено, що вартість, за яку орендар має право купити у орендодавця квартиру, сторони погодили у розмірі 250 000,00 грн. У разі, якщо орендар до 15 лютого 2020 року сплатить 70 000,00 грн до повного розрахунку за квартиру, орендодавець зобов`язується протягом одного тижня з моменту перерахування 70 000,00 грн укласти з орендарем договір купівлі-продажу квартири.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.