Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 308/7880/16-ц
провадження № 61-29св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Ужгородська районна рада Закарпатської області, ОСОБА_2,
треті особи: Оноківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", Ужгородська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційні скарги ОСОБА_1, подані представником ОСОБА_3, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 вересня 2020 року, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року у складі судді Данко В. Й. та постанови Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Ужгородської районної ради Закарпатської області, ОСОБА_4, треті особи: Оноківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області (далі - Оноківська сільська рада), Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), Ужгородська міська рада, про визнання недійсним рішення районної ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, витребування земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26 грудня 1990 року № 245 ОСОБА_1 виділено під індивідуальне житлове будівництво мрн "Шахта" земельну ділянку, площею 0,048 га, позиція 304. Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26 квітня 1995 року № 58 передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,048 га, на АДРЕСА_1 . Надалі на підставі цього рішення Ужгородська міська рада 03 жовтня 1995 року видала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 915-0077. Крім цього, позивачка у встановленому порядку отримала викопіювання з місця розташування земельної ділянки, уклала з міською радою договір про забудову земельної ділянки, отримала паспорт на забудову земельної ділянки, а також отримала дозвіл на виконання будівельних робіт. У державному акті на право власності зазначається, що по сусідству з позивачем є ОСОБА_4
ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка на території мрн "Шахта" Ужгородської районної ради на підставі державного акта серії І-ЗК № 000305, виданого Ужгородською районною радою 31 липня 2000 року. В описі меж відомості про суміжного користувача (власника) земельної ділянки ОСОБА_1 відсутні. Підставою для видачі ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0,10 га, на території мрн "Шахта" Ужгородської районної ради є рішення 11 сесії 23 скликання Ужгородської ради від 21 липня 2000 року.
Проте як свідчить архівна копія рішення 12 сесії Ужгородської районної ради від 21 липня 2000 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва в мрн " Шахта", площею 0,09 га. Таким чином, у ОСОБА_4 є більша площа земельної ділянки, ніж йому виділялася.
У державному акті міститься посилання на рішення 11 сесії 23 скликання від 21 липня 2000 року. Розбіжності у рішенні та державному акті ОСОБА_4 встановлено у акті перевірки від 14 жовтня 2008 року.
ОСОБА_4 вперше отримав земельну ділянку, площею 0,048 га, на АДРЕСА_2 по сусідству з ОСОБА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28 грудня 1990 року № 245. Надалі ним також отриманий акт відводу земельної ділянки. Зі схеми розміщення земельних ділянок, земельні ділянки є суміжними і межують одна з одною. Тобто ще у 1990 році відповідач знав чия по сусідству з ним є земельна ділянка. Проте, чинний на той момент ЗК України не передбачав виділення земельних ділянок одній і тій же особі для одного і того ж виду користування двічі. Отже, рішення Ужгородської районної ради від 12 липня 2000 року та виданий на ім`я ОСОБА_4 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки виділена відповідачу земельна ділянка накладається на належну їй земельну ділянку.
Враховуючи викладене, позивачка просила визнати недійсним рішення 12 сесії 23 скликання Ужгородської районної ради від 21 липня 2000 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0,09 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибна земельна ділянка) на території мікрорайон "Шахта" Ужгородської районної ради; визнати недійсним державний акт серії І - ЗК № 000305 на право власності на земельну ділянку, площею 0,010 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибна земельні ділянка) на території мікрорайон " Шахта" Ужгородської районної ради ( АДРЕСА_3 ), виданий Ужгородською районною радою 31 липня 2000 року ОСОБА_4, що реєстрований за № 351; витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,048 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, що належить їй на підставі державного акта на право власності серії ЗК № 915-0077, виданого Ужгородською міською радою 03 жовтня 1995 року.
ОСОБА_4 помер, у зв`язку з чим 07 березня 2020 року ухвалою суду залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника померлого.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що фактичне збільшення земельної ділянки ОСОБА_4 до площі 0,09 га відбулося за рахунок видачі розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 28 квітня 2000 року № 191, на виконання рішення XIV сесії ХХІ скликання Ужгородської районної ради народних депутатів від 17 вересня 1993 року про виділ земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,04 га, та як наслідок ухвалення рішення Ужгородської районної ради від 21 липня 2000 року 12 сесії ХХІІІ.
Висновок судового земельно-технічного дослідження від 19 серпня 2020 року № Д0033/2020 є неналежним та недопустимим доказом щодо предмета спору, оскільки він складений без безпосереднього дослідження його об`єкта, висновок складений на підставі матеріалів, наданих стороною позивача, без виходу на земельну ділянку ОСОБА_1 з метою її безпосереднього дослідження, що дає підстави встановити факт накладення земельної ділянки ОСОБА_4 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_2 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 080,00 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування відповідачці витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду справи ОСОБА_2 здійснено витрати на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 5 080,00 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 02 березня 2020 року, рахунком від 28 вересня 2020 року № 000330, актом виконаних робіт від 28 вересня 2020 року № 000330, детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідним для надання правничої допомоги від 28 вересня 2020 року та платіжними документами про оплату вартості отриманої відповідачем правничої допомоги.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 згідно з оскарженими рішенням та державним актом на право приватної власності на землю надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га за адресою: мкрн "Шахта" Ужгородської районної ради. В той час, як ОСОБА_1 згідно з рішеннями Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26 грудня 1990 року та від 26 квітня 1995 року та державного акта на право приватної власності від 03 жовтня 1995 року виділено у власність земельну ділянку із іншою площею - 0,048 га на АДРЕСА_1 . Підстав вважати, що відповідні земельні ділянки накладаються не має.
Експертний висновок складено без безпосереднього дослідження його об`єкта, на підставі матеріалів, наданих стороною позивача, без виходу експертом на земельні ділянки і їх безпосереднього дослідження, без дослідження технічної документації на ці земельні ділянки.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року залишено без змін.
Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 є процесуальним правонаступником померлого ОСОБА_4, і згідно з частиною другою статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив, а тому для ОСОБА_2, як процесуального правонаступника ОСОБА_4 не було передбачено на момент подання заперечення проти позову від 07 листопада 2016 року обов`язку попередньо визначати судові витрати.
Додатковою постановою Закарпатського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 9 786,67грн.
Послуги, які надані адвокатом відповідачки у суді апеляційної інстанції, затрачена на них кількість годин та їхня вартість, узгоджуються з матеріалами справи та процесуальними діями, які вчинялись під час апеляційного провадження у цій справі, вони відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) і розумності, та є обґрунтованими.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 вересня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що суди ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 925/180/18, від 14 липня 2020 року у справі № 487/10132/14-ц та у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15.
Також заявник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, та не надали їм належної правової оцінки, а також встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів. Крім того, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового судового рішення щодо витрат на правничу допомогу.
Заявник зазначає, що судові рішення суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 504/2755/16-ц, від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 760/27331/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
У лютому 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав відзиви на касаційні скарги, у яких зазначив, що згідно з випискою з копії Генерального плану забудови території Оноківської сільської ради за межами населеного пункту, мкрн "Підлипники", земельні ділянки, належні сторонам у справі не накладаються.
Висновок експерта є неналежним доказом, оскільки експерт не здійснював фактичних обмірів спірних земельних ділянок на місцевості.
Померлий ОСОБА_4, набуваючи спірну земельну ділянку у власність на підставі рішення органу місцевого самоврядування, діяв добросовісно, а тому така земельна ділянка не може бути витребуваною.
Крім того, ОСОБА_1 звернулася до суду із пропуском строку давності.
Редакція ЦПК України, що діяла до 15 грудня 2017 року, необхідність здійснення попереднього визначення суми судових витрат та подання стороною разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла або які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, не передбачала.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Частиною третьою статті 411 ЦПК Українипередбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.
Обставини, встановлені судами
Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів рішенням від 26 грудня 1990 року № 245 ОСОБА_1 виділено земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво у мікрорайоні "Шахта", площею 0,048 га, поз. 304.
Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 26 квітня 1995 року № 58 ОСОБА_1 надано у приватну власність раніше виділену земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,048 га на АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 виданий державний акт про право приватної власності на землю, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності № 773. Згідно з цим актом, власниками суміжних земельних ділянок є ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Відповідно до Генерального плану зовнішніх меж земельної ділянки позивачки, земельна ділянка площею 0,048 га, межі якої ширина 16,0 х 16,0 м та довжиною 30,0 х 30,0 м. Фактична площа земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 на АДРЕСА_1, складає 0,048 га.
Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28 грудня 1990 року № 245 ОСОБА_4 виділено земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво у мікрорайоні " Шахта" площею 0,048 га, поз. 315.
Відповідно до Генерального плану забудови земельної ділянки на АДРЕСА_3, виділеній ОСОБА_4, земельні ділянка, площею 0,048 га, межі якої складають ширина 16,0 х 16,0 м, довжина 30,0 х 30,0 м.
Згідно з копією Акта про відведення червоних ліній, земельна ділянка на АДРЕСА_3, знаходиться в мікрорайоні " Шахта".
Рішенням XIV сесії ХХІ скликання Ужгородської районної ради народних депутатів від 17 вересня 1993 року на підставі пункту 1 статті 27 ЗК України вилучено в землі запасу району із землекористувань, а саме радгосп - заводу "Ужгородський" земельну ділянку загальною площею 80,4 га, у тому числі: посовищ 60,3 га, лісів 4,4 га, чагарників 3,0 га, господарського двору 0,4 га, під польовими шляхами 4,7 га, під ставком 0,6 га, під ярами 7,3 га в мікрорайоні " Шахта".
Пунктом 2 цього рішення Ужгородська районна рада народних депутатів ухвалила виділити земельні ділянки загальною площею 68,1 га в мікрорайоні " Шахта" із земель запасу району під будівництво індивідуальних житлових будинків та об`єктів інфраструктури та пунктом 4 рішення передано повноваження районній державній адміністрації провести надання земельних ділянок громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків в мікрорайоні " Шахта".
Розпорядженням голови Ужгородської районної державної адміністрації від 28 квітня 2000 року № 191 Андрусь М. І., користуючись повноваженнями, наданими рішенням XIV сесії ХХІ скликання Ужгородської районної ради народних депутатів від 17 вересня 1993 року, громадянину ОСОБА_4 виділено також земельну ділянку площею 0,04 га в мікрорайоні " Шахта" та надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку з необхідними господарськими будівлями та спорудами.
Рішенням 12 сесії ХХІІІ скликання Ужгородської районної ради від 21 липня 2000 року ухвалено припинити право власності громадян на земельні ділянки, згідно з додатком № 1 та надати у приватну власність громадянам земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва в мікрорайонах "Східний", " Електродвигун", " Шахта", "Лазський берег" згідно з додатками 2 - 6.
Так, згідно з додатком № 4 до рішення 12 сесії ХХІІІ скликання Ужгородської районної ради від 21 липня 2000 року ОСОБА_4 надано у приватну власність земельну ділянку для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку в мікрорайоні " Шахта" площею 0,09 га.
На підставі рішення 11 сесії ХХІІІ скликання Ужгородської районної ради народних депутатів від 21 липня 2000 року ОСОБА_4 надано у приватну власність земельну ділянку у мікрорайоні " Шахта", про що видано державний акт серії І - ЗК № 000305, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 351.
Відповідно до Генерального плану зовнішніх меж земельної ділянки на АДРЕСА_3, виділеній ОСОБА_4 на підставі рішення від 21 липня 2000 року, земельна ділянка, площею 0,10 га, межі якої складають: ширина 16,0 х 16,0 м, довжина 60,0 х 60,0 м.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Правове обґрунтування
Стаття 152 ЗК України визначає способи захисту прав на земельні ділянки та при цьому встановлює, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
За змістом статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.
Згідно зі статтею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 189 ЦПК Українизавданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
Верховний Суд вважає, що особа, яка подає позовну заяву, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом із можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.
Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист, зокрема звернення з позовною заявою до суду відповідно до приписів частини першої статті 4 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи, не маючи на меті захист суспільних інтересів.
Так, з метою доведення своїх позовних вимог щодо накладення земельної ділянки належної ОСОБА_4 на земельну ділянку позивачки, ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про призначення судової земельно-технічної експертизи.