Постанова
Іменем України
30 січня 2023 року
м. Київ
справа № 710/1678/18
провадження № 61-8345св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Гончар Н. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади, про визначення місця проживання малолітніх дітей із батьком.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням від 26 вересня 2018 року Шполянський районний суд Черкаської області шлюб між сторонами розірвав.
Від шлюбу позивач і відповідач мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом із матір`ю.
Сторони не можуть дійти згоди щодо визначення місця проживання дітей.
Позивач зазначав, що з метою визначення місця проживання дітей разом із ним звертався до Служби у справах дітей Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади. Проте вона рішенням від 17 жовтня 2018 року № 366 визначила місце проживання дітей із ОСОБА_2 .
Позивач із таким рішенням не згоден, вважав його суто рекомендаційним та упередженим. На його думку, комісія не врахувала всіх обставин, які мають істотне значення, вважав, що може забезпечити дітям належні умови для проживання, розвитку та навчання.
Зазначав, що мати дітей негативно впливає на них і не має можливості належно виховувати та утримувати дітей.
На підставі зазначеного, позивач просив визначити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, із батьком ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .
Рішенням від 15 вересня 2020 року Черкаський районний суд Черкаської області у позові відмовив.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення недоведеністю відсутності у відповідача доходу, достатнього для утримання дітей, зловживання нею спиртними напоями або наркотичними засобами, її аморальної поведінки, що може зашкодити розвитку дітей, чи про наявність у відповідача психічних захворювань. Місцевий суд не встановив негативного впливу з боку відповідача, зокрема психологічного характеру, на виховання та розвиток дітей, про який зазначав позивач. Поведінка та негативне ставлення ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 не сприятиме вихованню дітей і не породить у них почуття поваги та любові, зокрема до своїх батьків. Суд врахував, що у позивача також немає власного житла, що належало б йому на праві власності, а будинок на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 .
Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) не передбачає призначення діагностики психоемоційного стану особи, про що вказав позивач, а передбачає можливість призначення відповідної судової експертизи у разі наявності підстав для цього. Сторони не заявляли клопотання про призначення судово-психологічної експертизи.
Під час підготовчого засідання суд з`ясовував у сторін необхідність допиту неповнолітніх дітей у судовому засіданні з метою висловлення думки безпосередньо дітей про бажане місце проживання, особисту прихильність дитини до кожного з батьків. Між тим сторони, зокрема позивач, не заявили відповідних клопотань про допит неповнолітніх дітей. Позивач зазначив, що діти будуть допитані при проведенні діагностики психо-емоційного стану.
Доводи позивача про його ліпший матеріальний стан, порівняно з відповідачем, і краще ставлення до дітей, можливість розвитку дітей, наявність у позивача багатьох родичів, які можуть надати допомогу, суд першої інстанції вважав непереконливими.
Суди неодноразово розглядали цю справу в суді апеляційної інстанції.
Постановою від 28 квітня 2021 року Черкаський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2020 року змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових передумов для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, аргументовано зазначивши в рішенні, що визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_2 насамперед відповідатиме інтересам дітей, жодним чином не позбавляє батька можливості брати участь у вихованні дітей, підтримувати з ними регулярні стосунки, піклуватися про стан їх здоров`я, фізичний та моральний стан. Стосунки, які склалися між батьками, не повинні негативно позначатися на психологічному чи фізичному стані їхніх дітей. Враховуючи тривалість проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю, сталість взаємних соціальних зв`язків, добросовісне виконання відповідачем батьківських обов`язків, створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення їх усім необхідним, а також відсутність із боку матері перешкод у спілкуванні батька з дітьми та негативного впливу на їх виховання і розвиток, суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду про визначення місця проживання дітей разом із матір`ю ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції зазначив, що за встановлених судом обставин залишення дітей із відповідачем найбільш відповідає інтересам дітей, що має вирішальне значення у справі.
Проте суд першої інстанції розглянув справу за відсутності належним чином обґрунтованого висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей. Місцевий суд послався лише на рішення Виконавчого комітету Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області від 17 жовтня 2018 року за № 366, яке не відображає дійсні обставини та відомості на момент розгляду справи і не відповідає вимогам частини п`ятої статті 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Наявність висновку органу опіки та піклування є обов`язковою під час вирішення спорів зазначеної категорії. Зазначений висновок наданий на адресу Черкаського апеляційного суду на запит апеляційної інстанції лише 27 квітня 2021 року, а тому необхідно змінити рішення місцевого суду із викладенням його мотивувальної частини в редакції постанови суду апеляційної інстанції.
Постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд вказав, що місцевий суд, всупереч вимогам закону, не надав можливість дитині ОСОБА_6 висловити свою думку щодо згоди проживати з матір`ю. На зазначене звертав увагу заявник в апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції, у порушення положень статті 367 ЦПК України, не звернув уваги на необхідність безпосередньо заслухати думку дитини з приводу того, з ким з батьків вона згодна проживати. Справа містить відомості про те, що ОСОБА_7, якому виповнилося тринадцять років, заявляв органу опіки й піклування про бажання проживати разом із батьком. Орган опіки й піклування прийняв протилежне рішення. За таких обставин суд апеляційної інстанції мусив виконати позитивний обов`язок держави, визначений статтею 171 СК України, та безпосередньо заслухати думку неповнолітнього, що досяг 10-річного віку. Не заслухавши його безпосередньо і пославшись лише на висновок органу опіки та піклування, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку у справі щодо найкращих інтересів дітей.
Також Верховний Суд вказав, що клопотання про призначення діагностики психоемоційного стану дітей заявлено у зв`язку з незгодою позивача з рішенням органу опіки та піклування, яким надано висновок, щодо визначення місця проживання дітей із матір`ю. Між тим зазначене клопотання ані за статусом, ані за змістом, ані за порядком призначення і виконання не є тотожним клопотанню про призначення судової експертизи. При визначенні місця проживання дитини суди зобов`язані враховувати психологічний стан дитини, проте лише за умови призначення судово-психологічної експертизи у встановленому законом порядку у разі необхідності із урахуванням встановлених обставин справи. Наведеним також спростовуються доводи касаційної скарги про те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Окрім цього, Верховний Суд зазначив, що після передачі справи Черкаському районному суду Черкаської області адвокат Примак В. А., якого суд допустив до участі у справі, не надав належно оформленого ордеру для представництва інтересів ОСОБА_2 саме в Черкаському районному суді Черкаської області, на що суд апеляційної інстанції також уваги не звернув.
У підсумку суд касаційної інстанції встановив, що під час нового розгляду справи суд має розглянути справу у межах доводів позовної заяви, апеляційної скарги, ретельно встановити обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що відповідатиме якнайкращим інтересам дітей, врахувати думку дітей, надавши їй оцінку, звернути увагу на зміст положення статті 9 Конвенції про права дитини, відповідно до якої держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч її бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі комплексної психолого-психіатричної експертизи дітей.
Оскаржуваною постановою від 28 липня 2022 року Черкаський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2020 року змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Апеляційний суд виходив із того, що на момент перегляду апеляційним судом дочці сторін, ОСОБА_8, виповнилось повних дев`ять років. З урахуванням віку дитини, у сукупності з доказами, що містяться у справі, зокрема, з висновком органу опіки й піклування від 27 квітня 2021 року, враховуючи також, що вона частіше проживає із матір`ю, що не заперечується сторонами, апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про доцільність визначення місця проживання дівчинки разом із матір`ю. Таке рішення, на думку суду, буде найбільше відповідати інтересам дитини. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено і не заперечується сторонами, що діти періодично проживають то у одного, то у іншого з батьків. Фактично спору про місце проживання дітей не існує, існують лише особисті амбіції та бажання батька, не пов`язані з інтересами дітей, добитися позитивного для себе рішення суду у цьому спорі. Що стосується сина ОСОБА_6, то у справі, що переглядається, місцевий суд, всупереч вимогам закону, не надав можливість дитині висловити свою думку щодо згоди проживати з матір`ю. Разом з тим на даний час ОСОБА_9 виповнилося повних 14 років і він вправі сам визначати місце проживання. Отже, на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відпала необхідність заслухання думки сина ОСОБА_6 про місце його проживання, як і не настала необхідність отримання згоди на визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_10 . З наведених підстав у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання сина ОСОБА_6 апеляційний суд вирішив відмовити.
Щодо повноважень адвоката відповідача, то апеляційний суд зазначив, що помилка Черкаського районного суду Черкаської області та адвоката Примака В. А., яка полягала у ненаданні ордеру саме в Черкаський районний суд Черкаської області, не потягла за собою істотних порушень процесуальних норм, оскільки адвокат Примак В. А. не заявляв від імені відповідача заяв та клопотань, а лише заперечував проти заявлених клопотань позивачем, на результат вирішення спору по факту таке порушення, на думку апеляційного суду, не впливає.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року, в якій, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, отриманої електронною поштою у вересні 2022 року на виконання ухвали Верховного Суду від 08 вересня 2022 року, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року разом із ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17, від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає про рівність прав батьків, яку суди порушили, проявивши дискримінаційну упередженість, надавши перевагу іншій стороні, застосувавши очевидну презумпцію "на користь матері"; ОСОБА_6, починаючи з 01 вересня 2018 року, постійно проживає разом із батьком, що відповідачем не оспорюється, і зміна місця проживання дитини наразі не відповідає його інтересам, менша дочка ОСОБА_11 всі зимові свята проводить разом з ними, з початку 2020 року вона постійно, по декілька місяців, проживає з ними, проте періодично їде до матері, бо скучає за нею; період, коли відповідач забирає дочку до себе, є надзвичайно психологічно складним для обох дітей, які звикли один до одного; апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи дітей та обох батьків, клопотання про заслуховування думки старшого сина; суд не врахував додані докази щодо психоемоційного стану ОСОБА_6, рекомендації фахівців не змінювати місце проживання хлопчика, з урахуванням його тривожного стану; суд не захотів почути думку дочки ОСОБА_12, яка досягла 9-річного віку та яка в своєму віці усвідомлює і дуже тяжко переживає сімейні обставини, хоча суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділити цій думці належну увагу; суди не врахували якнайкращі інтереси обох дітей.
У листопаді 2022 року від Служби у справах дітей Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади до Верховного Суду надійшли пояснення на касаційну скаргуОСОБА_1, в яких третя особа зазначає, що оскаржувані постанова та ухвала суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, такими, що забезпечують найкращі інтереси дітей, та просить закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У листопаді 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані постанову та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
У листопаді 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, клопотання про призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи, в якій позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 дочці ОСОБА_12 виповнилося 10 років, вона отримала право висловити свою думку, яка має бути почута судом, та її батьками, зазначає, що заявлені в касаційній скарзі вимоги підтримує в повному обсязі, відзив відповідача на його касаційну скаргу та пояснення третьої особи носять формальний характер та не спростовують доводів касаційної скарги, а також просить суд призначити комплексну психолого-психіатричну експертизу, проведення якої доручити державній установі "Науково-дослідний інститут психіатрії судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗУ, юридична адреса: вул. Кирилівська, 103, м. Київ, відповідно до клопотання до Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року.
Щодо клопотання про призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи, то воно не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження обмежені правилами глави 2 розділу ЦПК України "Касаційне провадження".
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Вирішення питання про призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи правилами вищезазначеної глави ЦПК України не передбачене та до компетенції Верховного Суду не належить.
Отже, відповідно до визначених процесуальним законом повноважень та функцій, Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи на цій стадії розгляду справи.
Тому клопотання ОСОБА_1 про призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи задоволенню не підлягає.
До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою-п`ятою статті 178 ЦПК України.
У свою чергу згідно з частиною четвертою статті 178 ЦПК України копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
Частиною четвертою статті 183 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Оскільки "скріншот надіслання відзиву на електронну адресу відповідача", на що посилається позивач, не є належним та допустимим доказом підтвердження надіслання цього документу відповідачу та третій особі, до відповіді на відзив ОСОБА_1 не додав інші докази надсилання його копій іншим учасникам справи, у зв`язку з цим Верховний Суд залишає цю відповідь на відзив без розгляду.
Окрім цього, в силу положень статті 400 ЦПК України, згідно з якою суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, Верховний Суд не бере до уваги додані позивачем до його відповіді на відзив письмові докази у справі на підтвердження його доводів та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 08 вересня 2022 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема уточнення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог ЦПК України) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 710/1678/18 із Черкаського районного суду Черкаської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2022 року матеріали справи № 710/1678/18 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що сторони є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сторони перебували у шлюбі з 15 січня 2008 року до 26 вересня 2018 року, що підтверджується рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2019 року у справі № 710/927/18.
Наразі діти проживають то з матір`ю, то з батьком.
Син ОСОБА_6 частіше проживає з батьком, періодично - у матері.
Дочка ОСОБА_13 частіше проживає із матір`ю, іноді - у батька.
Рішенням від 17 жовтня 2018 року № 366 Виконавчий комітет Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області визначив місце проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_2 .
Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області, ретельно проаналізувавши в сукупності отримані дані на кожну дитину, характеристики на обох батьків з місця їх роботи та проживання, акт обстеження умов проживання матері, відомості про отриманий матір`ю дітей дохід, провівши індивідуальні бесіди із дітьми, отримавши інші відомості, наявність яких є обов`язковою при підготовці зазначеного висновку, а також заслухавши на засіданні комісії з питань захисту прав дитини матір неповнолітніх дітей ОСОБА_2, дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_15 разом із матір`ю ОСОБА_2 (висновок від 27 квітня 2021 року № 247).
Нормативно-правове обґрунтування
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.