Постанова
Іменем України
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 462/5781/14
провадження № 61-7212св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Львівського міського територіального округу Шахрай Світлана Омелянівна, Друга Львівська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського територіального округу (далі - ЛМТО) Шахрай С. О., Друга Львівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним заповіту.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 .
У встановленому законом порядку вона подала до Другої Львівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, де їй було повідомлено, що 02 лютого 2012 року її батько склав заповіт на користь ОСОБА_2 .
Стверджувала, що батько ще задовго до смерті хворів на психічне захворювання і з цього приводу тривалий час лікувався та перебував на обліку в психіатричному диспансері, що, на її переконання, свідчить про те, що він у момент складання спірного заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними.
Посилаючись на частину першу статті 225 та частину другу статті 1257 ЦК України, просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 від 02 лютого 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом ЛМТО Шахрай С.О.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 10 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 від 02 лютого 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С. О.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час складання заповіту за своїм психічним станом ОСОБА_3 не міг правильно сприймати обставини і наслідки вчиненого ним заповіту та не міг усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними, що у розумінні статті 225 ЦК України є підставою для визнання заповіту недійсним.
При цьому суд першої інстанції послався на висновок судово-психіатричного експерта № 445 від 01 серпня 2016 року, згідно якого ОСОБА_3 на момент укладання заповіту 02 лютого 2012 року страждав стійким хронічним психічним захворюванням у формі органічного маячного розладу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Суд першої інстанції вказав, що висновок експертизи узгоджується з іншим доказам по справі, зокрема відомостями історії хвороби із медичної картки ОСОБА_3, згідно яких померлий неодноразово звертався за допомогою до лікарів невропатолога, нейрохірурга, психіатра, скаржився на головні болі та проходив відповідне лікування, показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які пояснили, що поведінка ОСОБА_3 приблизно із 2000 року була неадекватною, він був агресивним, подекуди не впізнавав людей, був розсіяним.
Короткий зміст ухвали та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., призначено у справі № 462/5781/14-ц повторну судову-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров`я України (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 103). На вирішення експертів поставлено запитання: чи страждав ОСОБА_3, будь-яким психічним розладом на момент укладення ним заповіту, посвідченого 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С. О.? Якщо так, чи міг ОСОБА_3 за своїм психічним станом, в силу психічного захворювання, на які він страждав, усвідомлювати значення своїх дій та/або міг керувати ними та правильно сприймати обставини та наслідки підписання ним заповіту від 02 лютого 2012 року? Чи підтвердженою є абсолютна неспроможність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання ним заповіту, посвідченого 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С. О.?
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
представник ОСОБА_2 - адвокат Оприско М. В. через канцелярію суду подав клопотання, підтримане ним в судовому засіданні, про призначення повторної судової психіатричної експертизи, яке обґрунтовує тим, що у зазначеному висновку містяться розбіжності з матеріалами, які були об`єктом експертизи, експертом не досліджено можливість ремісії та інші, значущі для встановлення дійсних обставин справи, факти;
відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3, в момент вчинення заповіту на користь ОСОБА_2, який 02 лютого 2012 року посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С. О., страждав стійким хронічним психічним захворюванням у формі органічного маячного розладу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним. В основу таку висновку покладено висновок судово-психіатричного експерта № 445 від 01 серпня 2016 року, згідно з пунктом 23 якого, на момент укладення заповіту 02 лютого 2012 року ОСОБА_3 страждав стійким хронічним психічним захворюванням у формі органічного маячного розладу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Обґрунтовуючи висновок про такий психічний стан особи, експерти виходили з медичної документації, яка міститься в матеріалах справи, з якої вбачається, що у ОСОБА_3 було діагностовано арахноїдит, який є запаленням павутинної оболонки головного (церебральний арахноїдит) або спинного (спінальний арахноїдит) мозку. Ознаки церебрального арахноїдиту - локальний та дифузний головний біль, нудота, судомні припадки, паралічі, порушення чутливості, мови, знижується гострота зору (ураження основи мозку). Останні обстеження ОСОБА_3 лікарем (19 листопада 2007 року та 24 березня 2008 року) показали, що його стан нормальний, скарг не висловлено. Експертами у висновку зазначено, що об`єктивних медичних даних щодо подальшого перебігу та лікування виявлених психічних розладів у ОСОБА_3 в наданій медичній документації у період з 2008 року немає, в той же час експерти дійшли висновку про те, що хворобливий стан ОСОБА_3 маніфестував у хронічний маячний розлад особистості і на момент складання заповіту 02 лютого 2012 року у зв`язку з таким психічним захворюванням не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. На думку колегії суддів, такий висновок експертів ними не обґрунтовано, оскільки у висновку не зазначено, з яких міркувань експерти дійшли саме до такого висновку, зважаючи на те, що в медичній документації, наданій експертам для дослідження, відсутня інформація про проходження обстеження чи його лікування у психіатричному закладі після 2008 року;
крім цього, у висновку судово-психіатричної експертизи експертами не проаналізовано можливості коливання тимчасових періодів покращення та погіршення психічного стану ОСОБА_3, можливості входження його у стан ремісії та її вплив на можливість ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У висновку судово-психіатричної експертизи не надано оцінки можливостей ОСОБА_3 у стані, коли він на момент складання заповіту 02 лютого 2012 року страждав стійким хронічним психічним захворюванням у формі органічного маячного розладу, у зв`язку з чим не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому, що до смерті ОСОБА_3 працював, за місцем праці характеризувався позитивно, жодних зауважень чи застережень щодо його психічного стану та поведінки в роботодавця не виникало, тому, що ОСОБА_3 вів активний суспільний спосіб життя, проводив заняття у секціях з боксу, брав участь у судових засіданнях та у проведенні виконавчих дій;
у висновку судово-психіатричної експертизи також не надано оцінки тим обставинам, що ОСОБА_3 у стані, коли він на момент складання заповіту 02 лютого 2012 року страждав стійким хронічним психічним захворюванням у формі органічного маячного розладу, у зв`язку з чим не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, неодноразово видавалися нотаріально посвідчені доручення, під час посвідчення яких нотаріусами перевірялася його дієздатність;
крім цього, з пояснень судового експерта Гуль А. Л. в суді першої інстанції встановлено, що дійсно об`єктивних медичних даних щодо перебігу хвороби ОСОБА_3 починаючи із 2008 року в матеріалах справи немає. Останні два медичних огляди ОСОБА_3, які констатували покращення стану здоров`я, експертами до уваги не бралися, оскільки вони були проведені не фахівцем. Експерт зазначив, що за умови належного лікування ОСОБА_3 міг увійти в стан ремісії, що дозволяє усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, однак в матеріалах справи немає даних про проведення лікування. Експерт зазначив, що йому здаються дивними деякі обставини, зокрема наявність документів про те, що ОСОБА_3 після 2009 року працював, укладав договори, видавав довіреності тощо;
будучи допитаним судом першої інстанції в судовому засіданні 03 липня 2017 року експерт ОСОБА_7 пояснив, що з таким діагнозом, який згідно з висновком унеможливлює здатність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, останній не міг працювати охоронцем. Експерт не пояснив невідповідність його тверджень матеріалам справи, з яких вбачається, що ОСОБА_3 працював у ТОВ "Маркет-Крим", з ним був укладений договір про матеріальну відповідальність, він проводив активне життя, вчиняв правочини;
будучи допитаним судом першої інстанції в судовому засіданні 15 вересня 2017 року, експерт ОСОБА_8 пояснив, що дійсно в матеріалах справи відсутні об`єктивні медичні дані про стан ОСОБА_3 починаючи з 2008 року, однак, на думку експертів, його хвороба розвивалася по наростаючій. Сам експерт зазначив, що він не може стверджувати, яким ОСОБА_3 був станом на 2012 рік, чи в його стані вже була дименція. Експерт ОСОБА_8 заперечив твердження експерта Гуль А. Л. щодо можливої ремісії ОСОБА_3 за умови належного лікування, а також вказав, що при такому діагнозі ОСОБА_3 не міг працювати;
враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що висновок судово-психіатричного експерта від 01 серпня 2016 року № 445 містить суперечності, зазначені у ньому висновки суперечать іншим матеріалами справи, що відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України є підставою для призначення повторної експертизи.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Оприска М. В. задоволено.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 10 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- з квітня 2011 року ОСОБА_3 працював охоронником, старшим охоронником супермаркету ТОВ "Опт-Маркет-Крим", характеризувався позитивно, у характеристиці не вказано про наявність у нього ознак психічних розладів, у період з 2005-2013 років укладав договори доручення на представництво його інтересів, укладав правочини, при підписанні яких нотаріусами перевірялася його дієздатність, жодних сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_3, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, у нотаріуса не виникало; він укладав трудові договори, договори про повну матеріальну відповідальність і про нерозголошення комерційної інформації, звертався до правоохоронних органів, суду, органів державної виконавчої служби, до нотаріальної контори з приводу оформлення спадкових прав, до реєстраційних органів, приймав участь у судових засіданнях при розгляді судових справ. 11 лютого 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 зареєстровано шлюб. З урахуванням викладеного, а також висновків судово-психіатричного експерта від 10 вересня 2019 року № 8, колегія суддів не знайшла підстав ставити під сумнів психічний стан ОСОБА_3 в момент складання ним оспорюваного заповіту, а тому суд першої інстанції помилково задовольнив позов на підставі частини першої статті 225 ЦК України;
- безспірних доказів того, що ОСОБА_3 виявляв психічні розлади і розлади поведінки, які б перешкоджали йому усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивачка всупереч вимогам статті 81 ЦПК України суду не надала, висновки судово-психіатричного експерта від 10 вересня 2019 року № 8 не спростувала;
- хоча висновок експертизи у справі про визнання недійсним правочину з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, є одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, на думку колегії суддів, показання свідків у цій справі про стан здоров`я ОСОБА_3 після перенесеної черепно-мозгової травми в 2000 році, його неадекватну поведінку, обмежену можливість спілкування, агресивність, мають лише побічне значення для встановлення того, чи був він здатним у конкретний момент, а саме в момент складання і підписання оспорюваного заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними;
- звертаючись до суду з позовом, як на підставу визнання недійсним оспорюваного заповіту, позивачка посилалась на частину першу статті 225 ЦК України, тобто з підстав дефекту волі. Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що волевиявлення ОСОБА_3 на момент складання та посвідчення оспорюваного позивачем заповіту було вільним і відповідало його внутрішній волі, що є однією із вимог, додержання якої є необхідною для чинності правочину відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України. Встановивши зазначені обставини, дослідивши зібрані докази у їх сукупності та виходячи з презумпції психічного здоров`я фізичної особи, а також ураховуючи висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 10 вересня 2019 року № 8, які підтверджують те, що ОСОБА_3 виявляв ознаки психічних розладів, а саме "розладів особистості та поведінки, зумовлених травмою головного мозку", проте такі психічні розлади не носили тяжкого характеру і не позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та можливості керувати ними, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки позивачка не довела, що ОСОБА_3 під час складання оспорюваного заповіту не усвідомлював значення своїх дій та або не міг керувати ними.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У серпні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
- відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не врахував висновку судово-психіатричної експертизи КЗ "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" від 01 серпня 2016 року № 445 про те, що на момент складення заповіту ОСОБА_3 мав стійке хронічне захворювання у формі органічного маячного розладу, у зв`язку з чим він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У судовому засіданні суду першої інстанції судово-психіатричний експерт ОСОБА_7 підтримав указаний висновок, зазначивши, що психічне захворювання мало стійкий і хронічний перебіг та згодом маніфестувало в органічні маячні розлади, що свідчить про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Аналогічні пояснення дали члени експертної комісії, які проводили судово-психіатричну експертизу. Інші належні та допустимі докази у справі свідчать про наявність у ОСОБА_3 тяжкого психічного захворювання;
- у постанові від 07 жовтня 2019 року у справі № 183/6027/14 Верховний Суд взяв до уваги висновок посмертної судово-психіатричної комісійної експертизи, згідно з яким особа, правочин якої оспорювався, виявляла ознаки хронічного стійкого психічного розладу в формі органічного маячного розладу, що свідчить про її абсолютну неспроможність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент вчинення правочину та прийшов до висновку про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 225 ЦК України. Апеляційний суд не врахував, що висновок судово-психіатричної експертизи КЗ "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" від 01 серпня 2016 року № 445 узгоджується з іншим доказами, які були дослідженні судом першої інстанції;
- ухвала апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року про призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи обґрунтована виключно доказами, які не можуть вважатись допустимими. Апеляційний суд порушив вимоги частини другої статті 113 ЦПК України, згідно з якою повторна експертиза може бути призначена судом лише якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності. Тому відсутні підстави для призначення повторної експертизи на стадії апеляційного розгляду справи. Апеляційний суд не навів аргументів, які є обов`язковими для призначення повторної експертизи. Призначення повторної експертизи лише для перевірки первинного висновку експерта не відповідає вимогам закону. В ухвалі відсутня мотивація, чому суд вважає, що висновок посмертної комплексної судово-психіатричної експертизи від 01 серпня 2016 року № 455 є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи. Апеляційний суд не перевірив відповідність експертного висновку та його взаємозв`язок з іншими матеріалами справи;
- апеляційний суд не поставив на обговорення учасників справи та не погодив зі стороною позивача проведення експертизи саме в цьому експертному закладі. Висновок суду про те, що первинний висновок експертизи містить розбіжності з матеріалами справи, з яких вбачається, що в ОСОБА_3 діагностовано лише неврологічне захворювання - запалення оболонки головного мозку - "арахноїдит", яке не впливає на можливість особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, є безпідставним та не відповідає доказам у справі. Апеляційний суд помилково зазначив в ухвалі, що останні обстеження ОСОБА_3, проведені 19 листопада 2007 року та 24 березня 2008 року лікарем-психіатром, показали, що його стан нормальний, скарг ним не висловлено. Викладені обставини спростовуються поясненнями експертів у судовому засіданні суду першої інстанції, які пояснили, що зазвичай хворих, які перебувають на психіатричному обліку, періодично відвідує медична сестра психіатричного диспансеру. Записи в медичній книжці ОСОБА_3 19 листопада 2007 року та 24 березня 2008 року виконані не лікарем психіатром внаслідок детальних обстежень, а саме медичною сестрою та записані нею зі слів хворого;
- обґрунтовуючи ухвалу про призначення повторної експертизи, суд послався на докази, які були визнані судом першої інстанції недопустимими та які були прийняті апеляційним судом у порушення вимог статті 367 ЦПК України, зокрема, копія характеристики, виданої ТОВ "Опт-Маркет-Крим" (м. Севастополь) від 23 вересня 2014 року, а також копія трудового договору, згідно якого ОСОБА_3 працював в ТОВ "Опт-Маркет-Крим". У суді першої інстанції представником відповідача заявлене клопотання від 11 листопада 2015 року про долучення доказів, оригінали яких не були надані.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 183/6027/14, від 05 червня 2019 року у справі № 665/1935/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 190/1711/14-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 359/4622/18, судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_3, який є батьком позивачки, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 64 роки (т. 1, а. с. 5).
02 лютого 2012 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склав оспорюваний заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Шахрай С. О., яким усе своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, все те майно, що належатиме йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 50).
Відповідно до матеріалів спадкової справи № 122/2014 після смерті ОСОБА_3 залишилось таке спадкове майно: квартира АДРЕСА_1 ; 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 ; 1/9 частина житлового будинку АДРЕСА_3 з відповідною частиною господарських будівель та споруд на АДРЕСА_4, грошові вклади з відповідними відсотками в АТ КБ "ПриватБанк".
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 01 серпня 2016 року № 445 на момент укладення заповіту 02 лютого 2012 року
ОСОБА_3 страждав стійким хронічним психічним захворюванням у формі органічного маячного розладу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року у справі призначено повторну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: 1. Чи страждав ОСОБА_3 будь-яким психічним розладом на момент укладення ним заповіту, посвідченого 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом ЛМНО Шахрай С.О.? 2. Чи ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій та/або міг керувати ними та правильно сприймати обставини та наслідки підписання ним заповіту від 02 лютого 2012 року? 3. Чи підтвердженою є абсолютна неспроможність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент укладення ним заповіту, посвідченого 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом ЛМНО Шахрай С. О.?
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта Державної установи "Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України" від 10 вересня 2019 року № 8 (т. 3, а. с. 103-115) ОСОБА_3 на момент укладення заповіту, посвідченого 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом ЛМНО Шахрай С. О., виявляв ознаки психічних розладів, а саме "розладів особистості та поведінки, зумовлених травмою головного мозку". За своїм психічним станом ОСОБА_3 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання ним заповіту від 02 лютого 2012 року. ОСОБА_3 на момент складення заповіту 02 лютого 2012 року виявляв ознаки "розладів особистості та поведінки, зумовлених травмою головного мозку", проте такі психічні розлади не носили тяжкого характеру і не позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та можливості керувати ними.