Постанова
Іменем України
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 501/488/21
провадження № 61-11187св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Ананьївської міської ради Подільського району Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Балтського районного суду Одеської області, в складі судді Ільніцької О. М., від 28 жовтня 2021 року, рішення Балтського районного суду Одеської області, в складі судді Ільніцької О. М., від 09 лютого 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М.,
Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., від 04 жовтня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та вимог заяви про забезпечення позову
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини, повернення її за попереднім місцем проживання та визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Позов мотивований тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вказувала, що після розірвання шлюбу син залишився проживати з нею, але продовжував спілкуватись із батьком, періодично його відвідував.
24 грудня 2020 року ОСОБА_2 забрав сина, переховує його та змінив місце свого проживання.
ОСОБА_1 зазначала, що її намагання вирішити з відповідачем спір в телефонному режимі, через засоби електронного зв`язку, а також звернення до правоохоронних органів виявились безрезультатними, внаслідок чого вона протягом тривалого часу позбавлена можливості спілкуватись з дитиною, бути обізнаною про стан її здоров`я та розвитку.
Посилаючись на те, що може забезпечити нормальні умови проживання та виховання дитини, працює, отримує дохід, ОСОБА_1 просила суд:
- відібрати малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у батька ОСОБА_2 та повернути дитину за попереднім місцем проживання до матері ОСОБА_1 ;
- визначити місце проживання дитини ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_1 .
Крім того, у жовтні 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якої діяла адвокат
Латій О. В., подала заяву про забезпечення позову, у якій посилалась на те, що 24 грудня 2020 року ОСОБА_2 самочинно змінив місце проживання дитини, забравши малолітнього сина ОСОБА_4 , та не повернув його до теперішнього часу.
Вжиті позивачем заходи з метою встановлення місця знаходження дитини результатів не дали, у зв`язку з чим мати вже десять місяців не володіє будь-якою інформацією про сина.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- заборонити змінювати місце перебування дитини ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_3 до вступу в законну силу рішення суду у справі, яка переглядається;
- визначити тимчасовий порядок спілкування матері ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати спілкуванню та надати ОСОБА_1 зустрічі по дві години на день за місцем фактичного проживання ОСОБА_2 і малолітнього сина ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, до набрання законної сили рішенням суду.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 28 жовтня
2021 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 04 жовтня 2022 року, заяву представника ОСОБА_1 - адвоката
Латій О. В. про забезпечення позову задоволено.
Заборонено змінювати місце перебування дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: 4-та дільниця, м. Ананьїв, Одеська область, 66401 до вступу в законну силу рішення суду у справі, яка переглядається.
Визначено тимчасовий порядок спілкування матері ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати спілкуванню та надати ОСОБА_1 зустрічі по дві години на день за місцем фактичного проживання ОСОБА_2 і малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до набрання законної сили рішенням суду.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що малолітній син сторін ОСОБА_4, з грудня 2020 року проживає з відповідачем, у зв`язку з чим позивач не має можливості спілкуватися з дитиною, що призводить до втрати зв`язку між матір`ю і дитиною.
Невжиття заходів забезпечення позову у вигляді надання дозволу матері на спілкування з дитиною та заборони змінювати місця перебування дитини до вирішення справи по суті в майбутньому може істотно ускладнити поновлення порушених прав та інтересів ОСОБА_1, за захистом яких вона звернулася, оскільки втрата зв`язку між матір`ю і дитиною на тривалий проміжок часу призведе до завдання психологічних травм дитині.
Проаналізувавши норми матеріального права, правові висновки Верховного Суду, а також застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про наявність підстав для забезпечення позову у спосіб, який забезпечить збалансованість інтересів сторін, та є співмірним із заявленими позовними вимогами.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 09 лютого
2022 року, залишеним без з змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року, позов задоволено.
Відібрано малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та повернуто дитину за попереднім місцем проживання до матері ОСОБА_1 .
Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_1 .
Рішення суду в частині відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживанням до матері допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги в частині відібрання дитини від батька та повернення її матері, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач самовільно, без згоди позивача змінив місце проживання малолітньої дитини, при цьому фактів жорстокого поводження з дитиною, її експлуатації, тримання в умовах, небезпечних для життя і здоров`я дитини з боку позивача не довів; матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоров`ю дитини або негативно впливатиме на її розвиток.
Вирішуючи питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, суди попередніх інстанцій врахували, що відповідач самовільно змінив місце проживання дитини, перешкоджає матері у спілкуванні з малолітнім сином, позбавляючи його материнського піклування та виховання, що призводить до руйнування зв`язків дитини з матір`ю, суперечить сімейним цінностям та найкращим інтересам дитини.
При цьому мати має задовільні умови для проживання, добрі стосунки в родині, працює та отримує дохід.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та рішення суду першої інстанції, а також постанови апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11 листопада 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2021 року, рішення Балтського районного суду Одеської області від 09 лютого 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У січні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду
від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 521/16839/18, у постанові Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі № 6-58цс14 (пункт 1 частини другої статті
Вказує, що малолітній ОСОБА_3 від народження проживав з ним.
29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 самовільно забрала дитину проживати в орендоване помешкання, а 24 грудня 2020 року він лише повернув сина додому, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, які суди попередніх інстанцій залишили поза увагою.
Вважає, що матеріали справи містять докази неналежного виконання позивачем своїх обов`язків щодо дитини та вчинення насильства в сім`ї.
Відхиляючи долучений до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції висновок експерта-психолога, апеляційний суд порушив вимоги статті 161 СК України та Конвенцію про права дитини, при цьому не врахував, що дитина прижилася у своєму звичному середовищі, не надав оцінку встановленим фактам та наявним доказам виходячи з інтересів дитини.
Зазначає, що ухвала про забезпечення позову постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, нехтуючи кращими інтересами дитини та об`єктивними обставинами справи.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи встановлені судами
Із 19 квітня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого, ІНФОРМАЦІЯ_3, народився ОСОБА_3 .
Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 24 вересня
2020 року шлюб між сторонами розірвано.
У довідці Саратської селищної ради від 04 жовтня 2016 року № 776-02-14 зазначено, що ОСОБА_3 у період 03 жовтня 2016 року по теперішній час зареєстрований на АДРЕСА_1, де також зареєстрована ОСОБА_1 .
Згідно з висновком виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 18 серпня 2020 року № 1-17-447 наданого під час розгляду цивільної справи № 501/1765/20 за позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, орган опіки та піклування вважав за недоцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 .
Згідно з актом від 14 грудня 2020 року, підписаним сусідами ОСОБА_1, затвердженим начальником ЖЕК, остання з 01 вересня 2016 року по теперішній час фактично постійно проживає зі своїми чотирма дітьми та вітчимом в квартирі АДРЕСА_2 . Характеризується позитивно.
ОСОБА_1 має задовільні умови проживання, має добрі стосунки в сім`ї, що підтверджено актом обстеження умов її проживання від 15 вересня
2021 року.
Згідно із висновком органу опіки та піклування Ананьївської міської ради Одеської області від 04 листопада 2021 року відсутня можливість обстежити умови проживання малолітнього ОСОБА_3 та його батька ОСОБА_2, оскільки за місцем реєстрації в м. Анаьїв ОСОБА_2 не проживає, житловий будинок є нежилим, перебуває в занедбаному стані.
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатами заяви про забезпечення позову, після її перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Щодо оскарження ухвали Балтського районного суду Одеської області
від 28 жовтня 2021 року про забезпечення позову та постанови Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року за результатами її апеляційного перегляду
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.