Постанова
Іменем України
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 522/18070/18
провадження № 61-13968св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортов Ігор Олександрович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" (далі - КП "Реєстраційна служба Одеської області") Махортова І. О., Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект") про визнання протиправним та скасування рішення, усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання звільнити приміщення, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня 2015 року № 931, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М. Л., вона придбала в ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та зареєструвала право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 04 квітня 2018 року державний реєстратор КП "Реєстраційна служба Одеської області" Махортов І. О. провів державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ "Кей-Колект", після чого вона вимушена була звільнити це житлове приміщення. Отже, щодо квартири АДРЕСА_1 з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 642484551101 вчинено записи про державну реєстрацію права власності за різними особами, а саме за нею та за ТОВ "Кей-Колект", що суперечить вимогам Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV). За даним фактом вона звернулася до Приморського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, де було складено протокол про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення. Вважає, що державний реєстратор зобов`язаний був відмовити ТОВ "Кей-Колект" в державній реєстрації права власності, оскільки на момент прийняття 04 квітня 2018 року оспорюваного рішення договір купівлі-продажу від 04 серпня 2015 року № 931 був чинним і не визнавався недійсним. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова І. О. від 04 квітня 2018 року № 40492046 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект"; усунути їй перешкоди у здійсненні права користування і розпоряджання своїм майном шляхом зобов`язання ТОВ "Кей-Колект" звільнити та повернути їй згадану квартиру.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2018 року у складі судді Бойчука А. Ю. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова І. О. від 04 квітня 2018 року № 40492046 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект". Усунуто перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання Карою А. С. своїм майном шляхом зобов`язання ТОВ "Кей-Колект" звільнити приміщення квартири АДРЕСА_1 та повернути цю квартиру ОСОБА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект" відбулася з порушенням положень Закону №1952-IV та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127). Так, згідно з пунктами 11 та 11-1 Порядку № 1127 у разі, коли після формування та реєстрації заяви до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса звернувся інший заявник щодо того самого майна, державний реєстратор, уповноважена особа приймає відповідні документи, формує та реєструє заяву, про подання якої невідкладно за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву. Однак державний реєстратор КП "Реєстраційна служба Одеської області" Махортов І. О. не виконав зазначених вимог, не повідомив ОСОБА_1 про наявність відповідної заяви ТОВ "Кей-Колект".
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 грудня 2018 року змінено, викладено резолютивну частину в редакції цієї постанови апеляційного суду, а в решті - залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру відбулася з порушенням закону. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 04 квітня 2018 року державний реєстратор Махортов І. О. вніс запис про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект", підставою виникнення такого права зазначив договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором. При цьому на час вказаної реєстрації власником спірної квартири була ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 04 серпня 2015 року, а попереднім власником - ОСОБА_2 на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 липня 2015 року у справі № 522/11820/15. На момент здійснення оспорюваних реєстраційних дій щодо зміни власника квартири ОСОБА_1 не була стороною іпотечного договору, щодо якого відбулося відступлення права вимоги, відсутні відомості про скасування її права на майно, набуте за цивільно-правовим договором, у зв`язку з чим у державного реєстратора мали виникнути сумніви щодо безспірності підстав для реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект". Таким чином, за наявності суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно реєстратор зобов`язаний був відмовити товариству у здійсненні державної реєстрації права власності на спірну квартиру відповідно до пункту 5 частини першої, частини другої статті 24 Закону №1952-IV. Місцевий суд правильно вважав позов обґрунтованим, однак свої висновки достатньо не мотивував, тому судове рішення підлягає зміні в його мотивувальній частині, а в решті - залишенню без змін.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У серпні 2021 року ТОВ "Кей-Колект" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20). Під час розгляду справи суди не застосували положення статті 23 Закону України "Про іпотеку" та не дали оцінки обставинам, які ґрунтуються на іпотечних правовідносинах ТОВ "Кей-Колект", ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . В разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки в момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником. Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Отже, в даному випадку всі обов`язки іпотекодавця перейшли до ОСОБА_1 в момент переходу до неї права власності на спірну квартиру, і при цьому не має значення, чи була вона обізнана з тим, що вказане майно обтяжене. Апеляційний суд порушив принцип змагальності сторін, надавши перевагу поданим позивачем доказам, не врахував аргументи та докази відповідача. ТОВ "Кей-Колект" як правонаступник Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") реалізувало своє право та задовольнило вимоги іпотекодержателя щодо майна, яке є предметом іпотеки, відповідно до договору іпотеки від 27 квітня 2006 року, укладеного між банком та ОСОБА_3 . При цьому на час державної реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект" відповідно до відомостей з реєстру власником спірної квартири була ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 04 серпня 2015 року, а попереднім власником - ОСОБА_2 на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 липня 2015 року у справі №522/11820/15, на яке послався апеляційний суд та яке в подальшому було скасоване ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2016 року із залишенням без розгляду позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки та визнання права власності на квартиру.
У вересні 2021 року представник ОСОБА_4 - адвокат Кравченко О. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.від 08 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.
30 вересня 2021 року справа № 522/18070/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А. від 24 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. (головуючий), Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач) від 02 листопада 2021 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/235/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) за позовом Приватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра" до Акціонерного товариства "Мегабанк", приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Лідії Миколаївни про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності у межах справи № 914/235/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський завод РЕМА" до Приватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра" про банкрутство.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 20 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаної з вагітністю і пологами, призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року матеріали справи № 522/18070/18 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М., Ігнатенко В. М., Карпенко С. О., Сердюк В. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року поновлено провадження в цій справі.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що 04 серпня 2015 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Право власності на вказану квартиру було зареєстроване за продавцем ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 липня 2015 року у справі № 522/11820/15 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Кей-Колект" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки та визнання права власності.
В цей же день, 04 серпня 2015 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване за ОСОБА_1, реєстровий номер 41713707.
Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що 04 квітня 2018 року державний реєстратор КП "Реєстраційна служба Одеської області" Махортов І. О. прийняв рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень № 40492046 та зареєстрував за ТОВ "Кей-Колект" право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Підстава: договір іпотеки від 27 квітня 2006 року; договір відступлення права вимоги від 13 лютого 2012 року.
Також з відомостей із вищевказаного реєстру встановлено, що на час прийняття 04 квітня 2018 року державним реєстратором Махортовим І. О. оспорюваного рішення власником квартири АДРЕСА_1 була зазначена ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 04 серпня 2015 року, а попереднім володільцем цього майна - ОСОБА_2 на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 липня 2015 року у справі № 522/11820/15.
09 квітня 2018 року працівники Приморського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області зареєстрували заяву ОСОБА_1 про вчинене щодо неї кримінальне правопорушення - самовільне зайняття 05 квітня 2018 року квартири АДРЕСА_1 представниками ТОВ "Кей-Колект", про що свідчить талон-повідомлення № 009609.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц,провадження № 14-651цс18).
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/235/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), до розгляду якої було зупинено провадження в цій справі, викладені такі правові висновки.
В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.
Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.
Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом).
Процедура вчинення дій державним реєстратором на підставі судового рішення
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення Закону № 1952-IV регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.
Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.
Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV встановлює, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
Чинне нині положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.
Щодо неналежності приватного нотаріуса (державного реєстратора) як відповідача у спірних правовідносинах
Позивач зазначив одним зі співвідповідачів у справі приватного нотаріуса (державного реєстратора). З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 14 ГПК України).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 162 ГПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування (стаття 4 та частина перша статті 45 ГПК України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер спірних правовідносин, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме з банком чи іншою особою-набувачем майна, що було у заставі (іпотеці) банку, а не з приватним нотаріусом, який виконував функції державного реєстратора.
Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).
З огляду на те, що приватний нотаріус (державний реєстратор) є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього слід відмовити саме із цієї підстави.
Щодо відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
Обов`язок суду скасовувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав (обтяжень) слід розуміти як обов`язок суду вирішити наявний спір про право.
Отже, на момент подання позову та прийняття відповідного рішення судом першої інстанції задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 30 грудня 2019 року поновить права позивача та не призведе до стану правової невизначеності щодо спірного нерухомого майна.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).
На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами шостою, сьомою статті 3Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об`єктів проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 4 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частини перша-третя статті 24 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.