Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 693/1063/21
провадження № 61-10265св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 09 червня 2022 року в складі судді Шимчик Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Нерушак Л. В., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації речового права.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,4099 га, кадастровий номер 7120981000:02:001:0463, яка знаходиться в адміністративних межах Безпечнівської сільської ради Жашківського району Черкаської області.
Згідно з отриманою нею інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, їй стало відомо, що відповідач на підставі укладеного між власником земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (емфітевт) договору про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року, зареєстрований у реєстрі під № 3894741, користується належною їй земельною ділянкою.
Проте вона, як власник земельної ділянки, договір про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року та акт прийому-передачі земельної ділянки не підписувала.
У лютому 2020 року вона зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року та скасування його державної реєстрації.
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 11 червня 2021 року в справі № 693/107/20, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, в задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про встановлення емфітевзису відмовлено з підстав обрання нею неефективного способу захисту порушених прав. При цьому вказаними рішеннями встановлено, що вона, як власник земельної ділянки, договір про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року та акт приймання-передачі земельної ділянки не підписувала, підпис від її імені у вказаних документах вчинений іншою особою.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що договір про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а тому належна їй земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без встановлених законом підстав.
Враховуючи наведене, позивач просила ухвалити рішення про витребування належної їй земельної ділянки загальною площею 3,4099 га, кадастровий номер 7120981000:02:001:0463, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Безпечнівської сільської ради Жашківського району, Черкаської області із чужого незаконного володіння, тобто від відповідача ОСОБА_2, та скасувати державну реєстрацію речового права, яке було зареєстроване на підставі договору про встановлення емфітевзису, якого вона не підписувала.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 09 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано із незаконного володіння від ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 3,4099 га, кадастровий номер 7120981000:02:001:0463, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Безпечнівської сільської ради Жашківського району Черкаської області та передано її власнику ОСОБА_1 .
Скасовано державну реєстрацію речового права на користування земельною ділянкою від 17 грудня 2013 року, номер запису про інше речове право 3894751 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9157591), зареєстроване державним реєстратором Сліпачук Т. С. у Жашківському районному управлінні юстиції Черкаської області на підставі договору про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року (справа № 145/2047/16-ц), виходив із того, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Встановивши, що позивачка не підписувала з відповідачем договір про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року, тобто належна їй земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без встановлених законом підстав, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах є витребування спірного майна та повернення її власнику з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України, а також скасування державної реєстрації речового права на користування земельною ділянкою.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року апеляційну каргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 09 червня 2022 року скасоване та ухвалено нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації речового права задоволено.
Витребувано із незаконного володіння від ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 3,4099 га, кадастровий номер 7120981000:02:001:0463, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і розташована на території Безпечнівської сільської ради Жашківського району Черкаської області та передано її власнику ОСОБА_1 .
Скасовано державну реєстрацію речового права на користування земельною ділянкою від 17 грудня 2013 року, номер запису про інше речове право 3894751 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9157591), зареєстроване державним реєстратором Сліпачук Т. С. у Жашківському районному управлінні юстиції Черкаської області на підставі договору про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд входив із того, що місцевий суд розглянув справу за відсутності відповідача, щодо якого не було відомостей про вручення йому судової повістки, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Разом із тим, встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивачки без її волі, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення заявлених вимог про витребування спірного майна та повернення її власнику з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України, посилаючись на те, що такий спосіб захист прав позивача є ефективним.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації речового права на користування земельною ділянкою за незаконним володільцем, апеляційний суд виходив із того, що реєстрація неукладеного між сторонами договору про встановлення емфітевзису порушує права та законні інтереси позивачки на розпорядження власністю - земельною ділянкою з кадастровим номером 7120981000:02:001:0463, а скасування такої реєстрації є необхідним для відновлення її права.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
17 жовтня 2022 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 09 червня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми частин першої-третьої, п`ятої, шостої статті 203 ЦК України, частину третю статті 215 ЦК України, статті 2, 12, частину третю статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статтю 16 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права, заявник зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги частини третьої статті 53 ЦПК України та безпідставно не залучив до участі у справі, як третю особу, державного реєстратора Жашківського районного управління юстиції Черкаської області Сліпачук Т. С.
Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги, що звертаючись до суду з позовною вимогою майнового характеру позивачка не надала доказів вартості спірного майна, та, як наслідок, судовий збір сплатила не в повному обсязі.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У листопада 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, яким та скасовано рішення місцевого суду, залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,4099 га, кадастровий номер 7120981000:02:001:0463, яка знаходиться в адміністративних межах Беспечнівської сільської ради, Жашківського району Черкаської області на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-ЧР №042002 від 21 січня 2003 року.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 17 грудня 2013 року державним реєстратором Сліпачук Т. С. зареєстровано договір про встановлення емфітевзису на користування належною позивачу земельною ділянкою (індексний номер 9157591 від 17 грудня 2013 року), строк дії - 49 років. Правокористувач - ОСОБА_2 .
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 11 червня 2021 року у справі № 693/107/20 ОСОБА_1 відмовлено у задоволені її позову до ОСОБА_2 про визнання договору про право користування земельною ділянкою (договір емфітевзису) недійсним та скасування його державної реєстрації.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання договору про право користування земельною ділянкою (договір емфітевзису) недійсним, суд виходив із підстав обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав.
У задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації договору про встановлення емфітевзису відмовлено з підстав пропуску позивачкою позовної давності.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 11 червня 2021 року змінено в частині мотивів відхилення позовних вимог про скасування державної реєстрації, які викладено в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відхилення позовних вимог про скасування державної реєстрації, апеляційний суд виходив із того, що така вимога є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, у задоволенні якої відмовлено.
У зазначених судових рішеннях (справа № 693/107/20) встановлено, що ОСОБА_1 не підписувала договір про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року на земельну ділянку загальною площею 3,4099 га, кадастровий номер 7120981000:02:001:0463, що розташована на території Беспечнівської сільської ради, Жашківського району Черкаської області, яка їй належить на праві власності. Згідно з висновком проведеної у справі № 693/107/20 судової почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 в акті прийому-передачі земельної ділянки виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину
є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або
в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України, тут і далі у редакції, чинній на час укладення спірного договору).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження
№ 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, провадження № 12-173гс18).