ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 922/153/13-г
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
на ухвалу господарського суду Харківської області від 18.01.2022 (головуючий Жигалкін І.П., судді: Погоролева О.В., Шатерніков М.І.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 (головуючий Плахов О.В., судді: Бородіна Л.І., Мартюхіна Н.О.)
за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Клінта" на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленко О.В. (далі - Приватний виконавець)
у справі № 922/153/13-г
за позовом заступника прокурора Київського району (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України в особі філії АТ Укрексімбанк у м. Харкові (далі - Банк)
до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Клінта" (далі - Товариство);
2) товариства з обмеженою відповідальністю "Семенівська взуттєва фабрика" (далі - Фабрика)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1,
про стягнення 13 541 261,93 грн,
за зустрічним позовом Фабрики
до Банка
про визнання припиненим договору
та за зустрічним позовом Товариства
до Банка
про визнання припиненим договору.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 04.12.2013, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2014, первісний позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства та Фабрики на користь Банку заборгованість у розмірі 1 683 228,76 долара США (еквівалент 13 454 047,48 грн) та пеню у сумі 87 214,45 грн. Стягнуто солідарно з Товариства та Фабрики на користь державного бюджету України 68 820,00грн судового збору. Відмовлено у повному обсязі в задоволенні зустрічного позову Фабрики та зустрічного позову Товариства.
На виконання рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2013 господарським судом першої інстанції 09.04.2014 видано відповідний судовий наказ.
Товариством 05.11.2021 подано до господарського суду Харківської області скаргу щодо незаконності дій Приватного виконавця, в якій просив суд:
- поновити строк подачі скарги на дії Приватного виконавця щодо виконання виконавчого листа № 67065034;
- визнати дії Приватного виконавця щодо виконання виконавчого листа № 67065034 неправомірними;
- скасувати постанову Приватного виконавця від 07.10.2021 про відкриття виконавчого провадження № 67065034;
- скасувати постанову Приватного виконавця від 07.10.2021 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 1 354 126,19 грн, що стягується у відповідності до порядку виплати основної винагороди приватного виконавця, що визначена постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643, відповідно до якої, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України ?Про виконавче провадження?, одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом;
- скасувати постанову Приватного виконавця від 07.10.2021 про стягнення з Товариства розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, що становить 500,00 грн;
- скасувати постанову Приватного виконавця від 08.10.2021 про накладання арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 14 895 888,12 грн;
- скасувати постанову Приватного виконавця від 08.10.2021 про накладення арешту на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження - 14 895 888,12 грн.
Скарга обґрунтована тим, що оскаржувані дії Приватного виконавця здійснені ним з порушенням норм законодавства.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.01.2022, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 скаргу Товариства задоволено частково. Визнано дії Приватного виконавця щодо виконання виконавчого листа № 67065034 неправомірними. Скасовано постанову Приватного виконавця від 07.10.2021 про відкриття виконавчого провадження № 67065034. Скасовано постанову Приватного виконавця від 08.10.2021 про накладання арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 14 895 888,12 грн. Скасовано постанову Приватного виконавця від 08.10.2021 про накладення арешту на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження - 14 895 888,12 грн. Відмовлено у задоволенні скарги Товариства в частині визнання неправомірними дій та скасування постанови Приватного виконавця від 07.10.2021 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 1 354 126,19 грн та постанови Приватного виконавця від 07.10.2021 про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 500,00 грн у виконавчому провадженні № 67065034.
У частині задоволених вимог скарги Товариства рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що в ухвалі господарського суду Харківської області від 21.09.2021, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 у даній справі, якою було відмовлено в задоволенні заяви Банку про видачу наказів у справі № 922/153/13-г було встановлено, що Банк (стягувач) без поважних причин пропустив строк для пред`явлення наказу до виконання; обставини, встановлені в ухвалі господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у даній справі щодо пропуску строку для пред`явлення наказу господарського суду Харківської області № 922/153/13-г від 09.04.2014 до виконання мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують, а в частині відмови у задоволенні вимог скарги Товариства - тим, що, такі вимоги не підлягають розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням поданої касаційної скарги у новій редакції), посилаючись на підставу касаційного оскарження судових рішень, визначену абзацом другим частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального (зокрема, статей 73, 75, 79, 86 ГПК України) та неправильне застосування норм матеріального права (зокрема, статей 1, 2, 12 Закону України "Про виконавче провадження"), просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства щодо незаконності дій Приватного виконавця.
Від Товариства, Фабрики та Приватного виконавця відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Ухвалюючи оскаржувані рішення в частині задоволення скарги Товариства на дії Приватного виконавця суди виходили з того, що ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2021, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 у даній справі, було відмовлено у задоволенні заяви Банку про видачу наказів на примусове виконання рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2013 у справі № 922/153/13-г встановлено, що:
- ?Банк (стягувач) без поважних причин пропустив строк для пред`явлення наказу до виконання, оскільки строк пред`явлення до виконання наказу № 922/153/13-г встановлено до 26.03.2015, а Банк звертався після закінчення строку пред`явлення виконавчого документу, тобто, 26.06.2015, що підтверджується заявою про примусове виконання 068-33/2781 від 26.06.2015?;
- ?Заявником (Банком) не доведено, що ним після отримання наказу з 10.06.2020 по день подання спірної заяви вчинялись дії щодо оспорювання дій державного виконавця чи то дії для поновлення строку пред`явлення його до виконання?;
- ?Суд може одночасно розглянути з заявою про видачу виконавчого документу й поновлення строку для його пред`явлення до виконання, проте, як вже зазначалось раніше, Стягувачем (Банком) не здійснено жодної дії для поновлення такого строку. Окрім того, переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, на який посилається стягувач, не розпочинається з початку, а продовжується, а, ураховуючи тривалий перебіг часу, який нехтувався стягувачем та не поновлювався, вже минув та до нового строку не зараховувався. Такий наказ було видано 09.04.2014, строк пред`явлення якого до 26.03.2015, оригінал знаходиться у стягувача та до суду не повертався?.
Враховуючи викладене та вимоги частини четвертої статті 75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обставини, встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2021, яка залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2021, щодо пропуску строку для пред`явлення наказу господарського суду Харківської області № 922/153/13-г від 09.04.2014 до виконання мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.
Водночас судами було встановлено, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" (у редакції станом на час вчинення відповідних дій).
Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 5 зазначеного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Станом на момент видачі господарським судом Харківської області наказу №922/153/13-г від 09.04.2014 враховувались вимоги статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції від 02.03.2014), якою встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в строк дії виконавчого документу - протягом року, якщо інше не передбачено законом (пункт 2 частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження"), а частиною другою зазначеної статті визначено, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановляння.
Тобто, у зазначеному наказі було встановлено, що він дійсний для пред`явлення до виконання в кредитні установи (державному виконавцю) до 26.03.2015.
Частиною першою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця.
Відповідно до частин третьої та п`ятої розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/208023 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа; у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлені вимоги до виконавчого документа.
Відповідно до частини четвертої зазначеної статті, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Також судами встановлено, що вимоги скарги в частині визнання неправомірними дій Приватного виконавця щодо прийняття постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 07.10.2021 у сумі 1 354 126,19 грн та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 07.10.2021 у сумі 500,00 грн, не підлягають розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, оскільки згідно із статтями 339, 340 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Натомість правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України "Про виконавче провадження", відповідно до частини першої статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас, частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З наведених норм права вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15.
Подібну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду також у постановах від 06.06.2018 у справі № 127/9870/16-ц, від 30.01.2019р. у справі № 161/8267/17, від 21.08.2019 у справі № 381/2126/18, від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15, від 13.03.2019 у справі № 545/2246/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 766/10137/17, від 03.04.2019 у справах № 370/1034/15-ц та № 370/1288/15, від 12.06.2019 у справі № 370/1547/17, та викладено висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.