ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 813/8042/14
адміністративне провадження № К/990/14073/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 (колегія судів у складі: Хоми О. П., Кравціва О. Р., Мричко Н. І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022 (колегія суддів у складі: Большакової О. О., Качмара В. Я., Курильця А. Р.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);
- скасувати наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2520-ц про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Офісу Генерального прокурора;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2014 і по день фактичного поновлення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2520-ц. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 24.10.2014. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 3 074 707,12 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 19.10.2021 з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь заробітної плати за один місяць в розмірі 14 970,810 грн звернуто до негайного виконання. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що перш ніж застосувати до позивача передбачені у Законі України "Про очищення влади" заходи відповідальності, відповідач зобов`язаний був встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Тобто, вина позивача повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом. Відповідачем не надано доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь. Отже його вина у сприянні узурпації влади не встановлена. Оцінюючи пропорційність застосованих до позивача щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, обмежень у їх сукупності, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві. Отже, наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2520ц є протиправним та підлягає скасуванню. Ураховуючи висновок суду про протиправність оскаржуваного наказу і скасування такого, позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення. Отже, з Офісу Генерального прокурора на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 074 707,12 грн без урахування обов`язкових платежів та податків.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині обрахунку та визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022 змінити в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши суму стягнення.
Підставою касаційного оскарження відповідач зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) при ухваленні рішення після втрати його чинності у справах щодо звільнення на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України (з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади").
Крім того, скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалені з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів", статті 81 Закону України "Про прокуратуру".
Зокрема, скаржник зазначає, що під час визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом апеляційної інстанції застосовано норму права, яка втратила чинність, а саме: пункт 10 Порядку № 100.
Також, на думку скаржника, посилання суду апеляційної інстанції на здійснення розрахунку середньої заробітної плати з урахуванням підвищення посадових окладів, передбачених постановами Кабінету Міністрів від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", від 30.08.2017 № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" та коефіцієнту, визначеного згідно з пунктом 10 Порядку № 100, є незаконним та необґрунтованим.
Скаржник вважає, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у даному випадку не є тим питанням, з приводу якого виникли спірні правовідносини, тому застосування Порядку № 100 в цьому випадку не передбачає застосування тієї його редакції, яка була чинною на час виникнення спору.
Позиція інших учасників справи
Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Рух касаційної скарги
07.06.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 813/8042/14.
Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022.
Ухвалою Верховного Суду від 09.02.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1, починаючи з 01.03.1996 по 23.10.2014 працював в органах прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 04.09.2012 № 1267к старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду заступника прокурора Рівненської області.
Наказом Генерального прокурора України від 22.03.2013 № 159к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено в порядку переведення з посади заступника прокурора Рівненської області та призначено першим заступником прокурора Чернігівської області.
Наказом Генерального прокурора України від 19.05.2014 № 906ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено в порядку переведення з посади першого заступника прокурора Чернігівської області та призначено першим заступником начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 05.07.2014 № 1311к у зв`язку із зміною структури позивач призначений начальником другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2520ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Підставою для прийняття наказу зазначено довідку про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 .
На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".
Позивач у період з 29.09.2014 по 31.10.2014 перебував у щорічній відпустці.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 Порядку № 100 (далі - у редакції, чинній у період вимушеного прогулу позивача до 11.12.2020) передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.