ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2023 року
м. Київ
справа №160/7950/21
адміністративне провадження № К/990/21812/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Мартинюк Н. М., Соколова В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2021 (суддя - Неклеса О.М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 (колегія суддів у складі: Ясенової Т. І., Суховарова А. В., Головко О. В.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 26.03.2020 по 14.05.2020 з урахуванням посадового окладу, передбаченого частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VІІ);
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 14.05.2020, відповідно до приписів статті 117 КЗпП України;
- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між належною заробітною платою, розраховану з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури 30 269,00 грн, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ та отриманою заробітною платою за період з 26.03.2020 по 14.05.2020: у посадовому окладі в сумі 12 242,30 грн, у надбавки за вислугу років в сумі 3060,57 грн, у надбавки за виконання особливо важливої роботи в сумі 10 712,01 грн, у щомісячній премії по плану в сумі 19 799,55 грн, у заробітній платі за час відпустки з 26.03.2020 по 11.04.2020 в сумі 61 570,60 грн, у грошовій компенсації за 22 календарних дня невикористані відпустки в сумі 76 926,96 грн, з утриманням обов`язкових платежів та зборів;
- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України в розмірі не менше середнього заробітку 112 562,73 грн, розрахованого з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури 30 269,00 грн, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ, з утриманням обов`язкових платежів та зборів;
- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України, починаючи з 15.05.2020 по день проведення повного розрахунку, виходячи із розміру середньоденного заробітку 5360,13 грн, розрахованого з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури 30 269,00 грн, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ, з утриманням обов`язкових платежів та зборів.
На обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що за час проходження служби в органах прокуратури, зокрема в період з 26 березня по день звільнення 14 травня 2020 року, відповідачем були порушені його права в частині належної оплати праці, оскільки заробітна плата виплачувалась, виходячи із розмірів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", без врахування положень статті 81 Закону № 1697-VІІ, незважаючи на те, що 26.03.2020 Конституційний Суд України прийняв рішення у справі № 6-р/2020, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також, при звільненні відповідач не виплатив вихідну допомогу, як працівнику, якого було звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органів прокуратури). Таким чином, при звільненні 14.05.2020, відповідач не виплатив усі належні позивачу суми заробітної плати, тому, відповідно до приписів статті 117 КЗпП України, він зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. На своє звернення позивач отримав лист за підписом першого заступника керівника обласної прокуратури В. Прихожанова, яким відповідач, погоджуючись з наявністю правових підстав для перерахунку заробітної плати, яке виникло з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України 26.03.2020, відмовив йому в перерахунку заробітної плати, а також у виплаті вихідної допомоги при звільненні в розмірі не менше середнього місячного заробітку, компенсаційних сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач, вважаючи протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо відмови у перерахунку заробітної плати звернувся до суду з даною позовною заявою.
Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
Позивач з 18.03.2005 працював в органах прокуратури на різних посадах.
Наказом прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 № 391, керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону № 1697-VІІ, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 19.09.2019 № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Дніпропетровської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ з 14.05.2020.
У період з 26.03.2020 по 14.05.2020 позивачу здійснювалася оплата праці на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури" (далі - Постанова № 505).
Відповідно до довідки від 29.06.2021 № 21-263вих.21 на день звільнення позивачу не виплачено вихідну допомогу.
На звернення позивача, відповідач листом від 19.04.2021 № 21-308вих.21 повідомив, що Дніпропетровська обласна прокуратура не наділена правом самостійно визначати та встановлювати посадові оклади для працівників, у розмірах інших, аніж ті, які були передбачені головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури - Генеральною прокуратурою України (нині - Офіс Генерального прокурора) у кошторисах на відповідні роки. Відповідно, оплата праці прокурорів у вказаний період обґрунтовано здійснювалась на підставі Постанови № 505, а тому відсутні підстави для перерахунку виплаченої заробітної плати. Також з приводу виплати вихідної допомоги вказано, що оскільки позивача звільнено в порядку та з підстав, передбачених Законом № 1697-VІІ, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, він не має права на її отримання. Стосовно решти вимог, викладених в зверненні, а саме: нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, нарахувати та виплатити середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку при звільненні - повідомлено, що оскільки відсутні законодавчі підстави для перерахунку заробітної плати та виплати вихідної допомоги при звільненні, відповідно відсутні підстави для виплати зазначених компенсаційних сум, які мають похідний характер від основної вимоги.
Вважаючи протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 26.03.2020 по 14.05.2020 з урахуванням посадового окладу, передбаченого частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої статті 81 Закону № 1697-VІІ, щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України, щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 14.05.2020 відповідно до приписів статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 26.03.2020 по 14.05.2020 з урахуванням посадового окладу, передбаченого частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої статті 81 Закону № 1697-VІІ. Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між належною заробітною платою, розраховану з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ, та отриманою заробітною платою за період з 26 березня по 14 травня 2020 року з утриманням обов`язкових платежів та зборів. Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України. Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України, з утриманням обов`язкових платежів та зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 визнано неконституційним положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, а тому право на отримання заробітної плати у вигляді належного посадового окладу виникає у працівника прокуратури з 26.03.2020. Суд зазначив, що прокуратурою були допущені порушення статті 43 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права володіння людиною своїм майном, статті 81 Закону № 1697-VІІ, відповідно, грошові кошти, а саме, частина заробітної плати у вигляді посадового окладу, яка була недоотримана позивачем, підлягають нарахуванню та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності нарахування та виплати позивачу заробітної пати у вигляді посадового окладу та надбавки за вислугу років відповідно до Постанови № 505, з огляду на вимоги пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ у періоді з 26.03.2020 по 14.05.2020 включно. Отже, бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не проведення нарахування та виплати позивачу заробітної плати у період з 26.03.2020 по 14.05.2020 з урахуванням посадового окладу, передбаченого частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої статті 81 Закону № 1697-VІІ є протиправною.
Враховуючи те, що сума заробітної плати позивачу у періоді з 26.03.2020 по 14.05.2020 у розмірі, передбаченому приписами статті 81 Закону № 1697-VІІ не нараховувалась, суд дійшов висновку, що порушені права позивача в цій частині слід відновити шляхом зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури нарахувати та виплатити позивачу різницю між належною заробітною платою, розраховану з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ та отриманою заробітною платою за період з 26 березня по 14 травня 2020 року з утриманням обов`язкових платежів та зборів.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України, суд дійшов висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у не нарахуванні та не виплаті позивачу вихідної допомоги при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України. Суд вважав, що здійснення розрахунку суми вихідної допомоги при звільненні належить до виключної компетенції Дніпропетровської обласної прокуратури, яка виступає роботодавцем позивача, в зв`язку із чим дійшов висновку, що порушені права позивача необхідно відновити шляхом зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України з утриманням обов`язкових платежів та зборів.
Щодо вимоги про нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 14.05.2020, відповідно до приписів статті 117 КЗпП України, суд зазначив, що остаточний розрахунок з позивачем на час розгляду даної справи проведено не було, зокрема, в частині виплати вихідної допомоги при звільненні. Також суд звернув увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги щодо нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактично дана вимога є передчасною та не може бути задоволена судом.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 залишено без змін.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що починаючи з 26.03.2020 прокурори мають право на заробітну плату у розмірах, яка визначена статтею 81 Закону № 1697-VІІ, а не Постановою № 505, оскільки саме підґрунтя застосування постанови Кабінету Міністрів України втратило чинність. Крім того, суд зазначив про те, що до Закону № 1697-VІІ не вносилися зміни (у тому числі Законом № 113-ІХ) щодо умов оплати праці прокурорів до їх переведення до обласної, окружної прокуратури у встановленому законом порядку, а тому апеляційний суд вважав, що відповідачем неправомірно нараховувалася та виплачувалася позивачу заробітна плата із застосуванням положень Постанови № 505, а не виходячи із положень Закону № 1697-VІІ у спірний період. Отже, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині наявності у позивача права на перерахунок заробітної плати за спірний період, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ підлягають задоволенню.
Щодо правовідносин з приводу не нарахування та не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні апеляційний суд зазначив, що положеннями частини п`ятої статті 51 Закону № 1697-VІІ та частини 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України, і цей виключний перелік не містить обмеження щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, що свідчить про відсутність заборони застосування положень статті 44 КЗпП України до спірного питання.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
Підставою касаційного оскарження відповідач зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами не ураховано висновки Верховного Суду щодо застосування положень абзацу третього пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ в частини, що "на зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури", викладені у постанові від 26.05.2022 у справі № 540/1268/21 у подібних правовідносинах. Також скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 320/1874/19, де суд зазначає, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом № 1697-VІІ.
Крім того, скаржник наголошує на тому, що прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора у ці установи суперечить вимогам Закону № 113-ІХ. Позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ.
Щодо касаційного оскарження судових рішень у частині задоволення позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги на корить позивача, скаржник зазначає, що юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а не реорганізація, ліквідація, перепрофілювання організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Також скаржник посилається висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.09.2021 у справах № 280/4314/20, № 160/6596/20, від 29.09.2021 у справі № 440/2682/20, від 06.10.2021 у справах № 520/5064/2020, № 480/5544/20, у яких Верховний Суд зазначив, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX і пов`язане, зокрема, з наявністю рішення третьої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
Позиція інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін..
Рух касаційної скарги
15.08.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Соколов В. М. для розгляду судової справи № 160/7950/21.
Ухвалою Верховного Суду від 01.09.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 .
Ухвалою Верховного Суду від 09.02.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Спір у цій справі виник у зв`язку із бездіяльністю органу прокуратури, щодо неналежного розрахунку з позивачем (невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, за період з 26.03.2020 по 14.05.2020) та щодо не проведення нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України.