У Х В А Л А
02 лютого 2023 року
м. Київ
Справа № 523/9000/15
Провадження № 14-1цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Штелик С. П.
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлана Юріївна, про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості за відсотками,
за касаційною скаргою Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2019 року у складі судді Середи І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Савченко С. В., про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На обґрунтування позову банк зазначав, що 27 жовтня 2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", а далі - Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі -АТ "УкрСиббанк"), та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 61 МК Ф, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надано кредит у сумі 116 300,00 дол. США на строк до 27 жовтня 2015 року під 12 % річних.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року № 61 МК Ф між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладений іпотечний договір від 27 жовтня 2005 року, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину-бару площею 131,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2011 року у справі № 1512/2-1160/11 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-Жилстрой" (далі - ТОВ "Альянс-Жилстрой"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-Висотбуд" (далі - ТОВ "Альянс-Висотбуд"), Приватного підприємства "Агентство по торгівлі нерухомістю "Альянс" (далі - ПП "Агентство по торгівлі нерухомістю "Альянс"), ПП "Агентство по торгівлі нерухомістю "Альянс-Таїрово", Приватного підприємства "Агентство по торгівлі нерухомістю "Альянс-Приморський" (далі - ПП "Агентство по торгівлі нерухомістю "Альянс-Приморський") про стягнення заборгованості стягнуто, зокрема, за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року № 61 МК Ф з позичальника ОСОБА_4, поручителів ОСОБА_5, ПП "Агентство по торгівлі нерухомістю "Альянс", ПП "Агентство по торгівлі нерухомістю "Альянс-Таїрово", ПП "Агентство по торгівлі нерухомістю "Альянс-Приморський" на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість станом на 01 липня 2009 року на загальну суму 84 083,15 дол. США.
Зазначене рішення суду не виконано. Сума заборгованості за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року №61 МК Ф станом на 08 липня 2014 року становить 150 712,70 дол. США.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) АТ "УкрСиббанк" має право звернутися з позовом про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, нарахованими з 16 листопада 2011 року до 08 липня 2014 року, у розмірі 10 481,58 дол. США.
Невиконання ОСОБА_4 зобов`язання, забезпеченого іпотекою, надає право звернення АТ "УкрСиббанк" на предмет іпотеки - нежитлову будівлю магазину-бару загальною площею 131,5 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 .
Постановою Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року у справі № 21/17-5170-2011 фізичну особу - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4 визнано банкрутом.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21 червня 2012 року у справі № 21/17-5170-2011 затверджено реєстр вимог кредиторів до ФОП ОСОБА_4 на загальну суму 218 500 749,10 грн, зокрема грошових вимог АТ "УкрСиббанк" на загальну суму 15 137 041,57 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21 червня 2012 року у справі № 21/17-5170-2011 скасовано обтяження нерухомого майна ОСОБА_4 16 серпня 2012 року ліквідатор боржника провів аукціон з реалізації майна банкрута ОСОБА_4, на якому було реалізовано належне ОСОБА_4 нерухоме майно, у тому числі й предмет іпотеки за іпотечним договором від 27 жовтня 2005 року.
Постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2012 року постанову Господарського суду Одеської області у справі
№ 21/17-5170-2011 від 14 лютого 2012 року скасовано, провадження у справі про банкрутство припинено.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28 лютого 2013 року у справі № 21/17-5170-2011 скасовано заходи, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 21 червня 2012 року, та відновлено записи щодо обтяження іпотекою нерухомого майна ОСОБА_4, зокрема, майна за іпотечним договором від 27 жовтня 2005 року, укладеним для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року № 61 МК Ф.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 128,2 кв. м було зареєстровано 10 вересня 2012 року на праві приватної власності (частка 1/1) за Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "Еквенто" (далі - ТОВ "Еквенто"), реєстраційний номер майна: 12378672, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16 серпня 2012 року приватним нотаріусом Савченко С. В., зареєстрованого у реєстрі за № 2162.
Згідно з договором дарування, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, дарувальник ОСОБА_3 передала у власність обдарованій ОСОБА_1 майно, яке складається з нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 126,3 кв. м. Нерухоме майно, що відчужено, належало ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Сімоновою О. Ю. 16 грудня 2013 року за реєстровим номером 7768.
Відповідно до договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Сімоновою О. Ю. 10 лютого 2017 року, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 в іпотеку нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 126,3 кв. м.
Після уточнення позовних вимог 20 квітня 2018 року, 25 квітня 2018 року, 14 листопада 2018 року та залучення до участі у справі як відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, АТ "УкрСиббанк" остаточно просило: звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю магазину-бару, загальною площею 126,3 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, передану в іпотеку АТ "УкрСиббанк" згідно з іпотечним договором від 27 жовтня 2005 року, реєстровий № 3268, що належить ОСОБА_3 ; встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з визначенням початкової ціни предмета іпотеки для подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; з вартості реалізації предмета іпотеки задовольнити вимоги АТ "УкрСиббанк" за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року № 61 МК Ф у загальній сумі 150 712,70 дол. США; стягнути з ОСОБА_4 на користь АТ "УкрСиббанк" борг з повернення відсотків за користування кредитом у період з 16 лютого 2011 року до 08 липня 2014 року за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року № 61 МК Ф (сума не вказана).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване у межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця, на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV), права іпотекодержателя припинилися відповідно до частини першої статті 17 Закону № 898-IV.
Скасування постанови Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року у справі № 21/17-5170-2011 та припинення провадження у справі про банкротство відбулося за результатами розгляду касаційної скарги АТ "ОТП Банк". АТ "УкрСиббанк" рішення у вказаній господарській справі не оскаржувало, тому немає підстав для задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відмовляючи у задоволенні вимог до ОСОБА_4 про стягнення відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за кредитним договором № 61 МК Ф з позичальника ОСОБА_4 та поручителів стягнута за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2011 року у справі № 1512/2-1160/11, тому право кредитодавця надалі нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом припинилося з підстав пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Оскільки АТ "УкрСиббанк" скористалося правом дострокового повернення кредитних коштів та звернулося до суду з вимогою про стягнення з боржника всієї суми заборгованості, то банк тим самим змінив строк виконання основного зобов`язання, за спливом строку кредитування припинилося право банку нараховувати відсотки за кредитним договором.
Суд першої інстанції також зазначив, що вимога про стягнення відсотків є подвійним стягненням, оскільки позивач, звертаючись з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, здійснив розрахунок заборгованості станом на 08 липня 2014 року та включив суму боргу за відсотками у розмірі 73 855,57 дол. США.
Постановою Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що нерухоме майно, що складало предмет іпотеки, було реалізовано на аукціоні в процесі проведеної на підставі судового рішення ліквідаційної процедури банкрута ФОП ОСОБА_4 .
Набувач майна - ТОВ "Еквенто" було переможцем торгів. Наступні набувачі майна ОСОБА_3, ОСОБА_1, стали такими на підставі нотаріально посвідчених правочинів, що недійсними не визнавалися.
Обтяження з майна були зняті у межах ліквідаційної процедури, що відповідало положенням чинного на той час Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Судове рішення у справі про банкрутство скасовано вже після реалізації спірного майна на аукціоні. Недобросовісності набувачів майна ТОВ "Еквенто", ОСОБА_3, ОСОБА_1 не встановлено.
Право іпотеки у зв`язку з реалізацією майна припинилося.
На ОСОБА_6 чи ОСОБА_1 . Закон № 898-IV не поширюється. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог АТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Щодо вимог АТ "УкрСиббанк" в частині стягнення з ОСОБА_4 відсотків, то суд апеляційної інстанції зазначив, що передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання судом не заперечується, проте надане АТ "УкрСиббанк" обґрунтування вимог в цій частині та проведений розрахунок відсотків у сумі 10 481,58 дол. США за період з 16 лютого 2011 року до 08 липня 2014 року не узгоджується з положеннями статті 625 ЦК України.
Фактично АТ "УкрСиббанк" продовжив надалі, починаючи з 16 лютого 2011 року, нараховувати передбачені кредитним договором від 27 жовтня 2005 року № 61 МК Ф відсотки за користування кредитом, до того ж за визначеною договором відсотковою ставкою за користування кредитом.
Банк, хоча і послався на статтю 625 ЦК України, проте відсотки нарахував не із розрахунку трьох відсотків річних від простроченої суми, а із розрахунку розміру відсотків, вказаних у пункті 1.3 кредитного договору.
Тому немає підстав для задоволення вимог про стягнення з ОСОБА_4 відсотків за користування кредитом.
У грудні 2021 року АТ "УкрСиббанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що реалізація майна в межах процедури банкрутства відбулася на підставі судового рішення, яке надалі було скасовано, тому права АТ "УкрСиббанк" щодо предмета іпотеки відновились.
Суд першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не мав підстав для повторного встановлення обставин щодо чинності/припинення іпотеки ОСОБА_4 .
Суди не врахували, що відповідно до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, виключення запису про іпотеку не припиняє чинності іпотеки, а іпотека може бути припинена виключно з підстав, встановлених статтею 17 Закону
№ 898-IV. У разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек.
Тому в АТ "УкрСиббанк" збереглися права іпотекодержателя, банк згоди на відчуження предмета іпотеки на надавав, тому договір купівлі-продажу предмета іпотеки від 07 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, та договір іпотеки від 10 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є нікчемними.
Суди не врахували, що у цій справі принцип добросовісності має застосовуватись однаково для всіх учасників та не допускати припинення прав однієї добросовісної сторони (обтяжувача) за рахунок добросовісності іншої сторони (набувача).
Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні вимог про стягнення відсотків з ОСОБА_4 . Не врахували, що порядок нарахування відсотків врегульовано сторонами і закріплено у пункті 1.3 кредитного договору, відповідно до якого нарахування відсотків здійснюється щомісяця, в останній робочій день поточного місяця, методом "факт/360" відповідно до вимог чинного законодавства. Відсотки нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку відповідно до умов договору.
Тому кредитним договором встановлено домовленість сторін щодо нарахування відсотків, зокрема сторони погодили, що нарахування відсотків відбувається до моменту повернення коштів.
Суди не врахували положення статті 536 ЦК України, відповідно до яких розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Тобто, договором може бути встановлено інший (інший ніж три відсотків річних) розмір відсотків, який підлягає сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.
Заявник також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для конкретизації правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 щодо врахування добросовісності всіх учасників правовідношення, забезпечення рівних гарантій для учасників, дії яких є добросовісними, та неможливість настання різних за змістом та непропорційних наслідків щодо прав добросовісних учасників (неможливість припинення права добросовісного обтяжувача та надання переваги праву добросовісного набувача).
Як на підставу касаційного оскарження АТ "УкрСиббанк" посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі
№ 6-2467цс15, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1382цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 3-137гс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16, Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14, від 25 вересня 2019 року у справі № 501/1703/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, від 24 січня 2019 року у справі № 12-289гс18, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/750/18, від 26 травня 2021 року у справі № 456/2562/17, від 30 червня 2021 року у справі № 125/274/18, від 30 червня 2021 року у справі № 925/889/20, від 30 березня 2021 року у справі № 753/14629/18, від 30 січня 2019 року у справі № 727/5361/17-ц;
необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "УкрСиббанк" на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася такими міркуваннями.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 922/2416/17 (провадження
№ 12-44гс20), розглядаючи спір та вирішуючи по суті заявлені Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, які є подібними з вимогами у цій справі, зробила висновки про те, що такі вимоги не можуть бути задоволені, оскільки іпотека припинена на підставі пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки у ліквідаційній процедурі у провадженні у справі про банкрутство, а положення статей 17, 33 Закону України "Про іпотеку" застосуванню не підлягають.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає зазначені висновки необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з частинами другою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
З наведених норм права випливає, що іпотека припиняється у разі звернення стягнення та реалізації предмета іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частинами першою, сьомою, восьмою статті 47 Закону України від 14 травня 1992року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-ХІІ) у редакції, чинній на час продажу спірного майна, заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами. Перелік майна громадянина-підприємця, яке виключається із складу ліквідаційної маси відповідно до положень цієї частини, затверджується господарським судом, про що виноситься ухвала.
Відповідно до частин четвертої, шостої статті 48 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній на час продажу спірного майна, якщо у встановлений частиною другою цієї статті строк громадянин-підприємець не подав доказів задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає громадянина-підприємця банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Копію постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і інформацію про відкриття ліквідаційної процедури господарський суд направляє всім відомим кредиторам із зазначенням строку пред`явлення кредиторами вимог, який не може перевищувати два місяці.
Згідно з частиною сьомою статті 48 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній на час продажу спірного майна, постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором. Кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.