П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 908/976/19
Провадження № 12-10гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючої судді-доповідачки Рогач Л. І.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
ОСОБА_1 - Гудименка В. Г.,
ОСОБА_2 - Колошиної О. В.,
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року у справі№ 908/976/19 за заявою Приватного підприємства "Мілітарі" (далі - ПП "Мілітарі") про визнання банкрутом, за заявою ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів аукціону, протоколу, акта, договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та здійснення державної реєстрації.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст вимог у справі
1.1. Господарський суд Запорізької області постановою від 13 червня 2019 року визнав банкрутом ПП "Мілітарі" в порядку статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), відкрив ліквідаційну процедуру, призначив ліквідатором голову ліквідаційної комісії Гайового О. В., про що на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України розміщено повідомлення № 60283.
1.2. Під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор виявив та включив до ліквідаційної маси як нерухоме майно, яке належить ПП "Мілітарі", квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира, нерухоме майно).
1.3. За результатом проведеного аукціону з продажу майна банкрута квартиру реалізовано за ціною 4 590 000,00 грн переможцю аукціону ОСОБА_2, про що складений протокол про проведення аукціону № 1 від 29 липня 2019 року.
1.4. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 11 вересня 2019 року затвердив звіт ліквідатора, реєстр вимог кредиторів та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідував ПП "Мілітарі" та закрив провадження у справі.
1.5. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 7 листопада 2019 року залучив до участі у справі про банкрутство ПП "Мілітарі" ОСОБА_1 ; ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11 вересня 2019 року скасував, а справу передав на розгляд до Господарського суду Запорізької області на стадію ліквідаційної процедури.
1.6. 15 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Запорізької області із заявою, в якій (з урахуванням заяви про зміну вимог від 7 квітня 2020 року) просила визнати недійсними: результати аукціону, що відбувся 29 липня 2019 року на Правобережній товарній біржі, а саме лота № 1 - цілісного майнового комплексу, квартири; протокол № 1 про проведення аукціону з продажу нерухомого майна банкрута, складений 29 липня 2019 року Правобережною товарною біржею; акт № 1 про передання права власності на придбане нерухоме майно, укладений ПП "Мілітарі" та ОСОБА_2 ; договір купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні, укладений 29 липня 2019 року ПП "Мілітарі" та ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, посвідчене 30 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О. А. та зареєстроване в реєстрі за № 418; також просила скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру та здійснити за нею ж державну реєстрацію права власності на квартиру.
1.7. ОСОБА_1 зазначила, що реалізована квартира перебувала у її власності і вибула в подальшому з її власності незаконно поза її волею, на підставі підроблених документів. Тому спірна квартира не могла бути включена до ліквідаційної маси банкрута та реалізована у межах справи про банкрутство, а її продаж порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 .
1.8. Аукціон з продажу майна проводився з порушенням порядку визначення організатора аукціону, порушенням процедури здійснення реалізації майна, що вплинуло на результати аукціону, та за наявності встановлених судами обтяжень майна.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 28 травня 2020 року (суддя Сушко Л. М.) заяву ОСОБА_1 задовольнив частково, визнав недійсними: результати аукціону, що відбувся 29 липня 2019 року на Правобережній товарній біржі, а саме лота № 1 - цілісного майнового комплексу, квартири; протокол № 1 про проведення аукціону з продажу нерухомого майна банкрута, складений 29 липня 2019 року Правобережною товарною біржею; акт № 1 про передання права власності на придбане нерухоме майно, укладений між ПП "Мілітарі" та ОСОБА_2 ; договір купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні, укладений 29 липня 2019 року між ПП "Мілітарі" та ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, посвідчене 30 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О. А. та зареєстроване в реєстрі за № 418; в іншій частині заяви суд відмовив. Судове рішення мотивував так.
2.2.1. Задовольняючи заяву, суд дійшов висновку про те, що на аукціоні з продажу майна банкрута було продано майно, яке не належало банкруту та незаконно увійшло до ліквідаційної маси. Також організатор аукціону не забезпечив у повній мірі доступу до інформації про майно.
2.2.2. Результати аукціону, проведеного з порушенням порядку та умов, визначених Законом про банкрутство, можуть бути визнані недійсними в судовому порядку, що спричиняє недійсність договору купівлі-продажу, укладеного з переможцем аукціону.
2.3. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 12 жовтня 2020 року (судді Коваль Л. А., Кузнецов В. О., Чередко А. Є.) ухвалу суду першої інстанції скасував, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив повністю. Судове рішення мотивував так.
2.3.1. На час здійснення інвентаризації майна боржника та формування ліквідаційної маси в процедурі банкрутства спірна квартира в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була зареєстрована за ПП "Мілітарі" на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року, доказів визнання недійсним цього договору матеріали справи не містять. Обставини, які свідчать про те, що на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні у заявниці існували права на майно, яке є предметом договору, або що відчуження цього майна було спрямоване на порушення її майнових інтересів, відсутні. Відтак немає підстав вважати, що спірне нерухоме майно незаконно включено до складу ліквідаційної маси та реалізовано на спірному аукціоні. Ліквідатор як замовник аукціону вжив необхідних заходів для організації та проведення аукціонів з продажу майна банкрута відповідно до положень, зокрема, статей 49, 51, 57, 65, 66 Закону про банкрутство; з боку організатора аукціону та ліквідатора відсутні порушення щодо оприлюднення інформації про продаж активів боржника.
2.3.2. Обраний заявницею спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є ефективним, адже ОСОБА_1 не є учасником правовідносин за спірним договором купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні.
2.3.3. Апеляційний суд, зокрема, звернувся до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, відповідно до якої визнання недійсним договору, стороною якого є заявниця, не призведе до відновлення або ефективного захисту прав заявниці, які вона вважає порушеними. Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням механізмів, передбачених статтями 215 та 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а такий захист можливий шляхом подання віндикаційного позову до кінцевого набувача - ОСОБА_2 .
3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду, короткий зміст пояснень учасників справи
3.1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року скасувати, залишити в силі ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28 травня 2020 року.
3.2. Заявниця послалася на помилкове застосування апеляційним судом положень статей 7, 42, 73 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 317, 319, 321, 388, 626, 656 ЦК України, статей 49, 50, 55, 58, 59 Закону про банкрутство у спірних правовідносинах. Зазначила, що частиною другою статті 388 ЦК України унормовано, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тож, на думку ОСОБА_1, вона позбавлена можливості скористатись таким способом захисту, як витребування нерухомого майна із чужого володіння шляхом пред`явлення віндикаційного позову до ОСОБА_2, який набув цю нерухомість у порядку виконання судового рішення.
3.3. Разом з тим судовими рішеннями встановлено той факт, що на аукціоні відчужено нерухоме майно, яке не належало боржнику в процедурі банкрутства, а вибуло з володіння ОСОБА_1 поза її волею. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 16 січня 2020 року у цій же справі вказав на можливість оскарження аукціону з продажу майна банкрута, а також договору, укладеного за його наслідками, в межах справи за умови існування процедури банкрутства, що і є єдино можливим способом захисту її прав на квартиру.
3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 18 лютого 2021 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.5. При передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на наявність у цій справі проблематики, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, щодо застосування частини другої статті 388 ЦК України під час вирішення питання витребування (повернення) майна, яке було продане під час процедури банкрутства, зокрема:
- чи ототожнюється продаж майна боржника під час процедури банкрутства з продажем, встановленим для виконання судових рішень;
- чи потрібно для віндикації визнавати недійсним аукціон з продажу майна боржника в процедурі банкрутства, у разі якщо перший з низки договорів, предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього, визнано недійсним.
3.6. Аналіз судової практики свідчить про існування підходу, за яким продане ліквідатором майно в процедурі банкрутства вважається таким, що продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень; крім того, суди ототожнюють процедуру продажу майна у справі про банкрутство з публічними торгами, визнання недійсними яких у судовому порядку є необхідною умовою для віндикації.
3.7. Так, Верховний Суд України у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах в ухвалі від 1 вересня 2010 року (провадження
№ 6-5368св10) зазначив, що місцевий суд, установивши на підставі належних та допустимих доказів, що спірні нежитлові приміщення набуті особою на платній основі за договором купівлі-продажу за результатами аукціонних торгів, проведених на виконання судових рішень у межах процедури банкрутства, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці приміщення не можуть бути витребувані від цієї особи як добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною другою статті 388 ЦК України.
3.8. У постанові від 26 червня 2013 року (провадження № 6-58цс13) під час розгляду заяви про визнання недійсними правочинів, вчинених у ліквідаційній процедурі (на момент дії постанови про визнання боржника банкрутом, яка згодом була скасована), та витребування майна із чужого незаконного володіння Верховний Суд України, посилаючись на частину другу статті 388 ЦК України, дійшов висновку, що майно не може бути витребуване від набувача, якщо воно було продане в порядку, установленому для виконання судових рішень.
3.9. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 638/5388/14-ц зазначив, що на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача, якщо воно було примусово реалізоване в порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, відтак, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири була чинною постанова суду про визнання боржника банкрутом, яка надавала арбітражному керуючому право здійснити продаж усього належного боржнику майна. Особа, яка придбала це майно, є добросовісним набувачем, а тому відповідно до статті 388 ЦК України немає правових підстав для витребування спірного майна з володіння цієї особи.
3.10. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 201/15400/16-ц, серед іншого, відхилив доводи касаційної скарги про те, що реалізація майна під час ліквідаційної процедури підприємства-боржника не є тотожною процедурі примусового виконання рішення суду. Залишив без змін оскаржувані судові рішення, в яких, зокрема, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що, застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України, за якими майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними.
3.11. Отже, суд касаційної інстанції, узагальнюючи саме такий підхід у судовій практиці до правозастосування частини другої статті 388 ЦК України, зробив висновок, що майно, продане у справі про банкрутство, не може бути витребуване від добросовісного набувача, незалежно від того, чи вибуло воно з володіння її власника (банкрута) за його волею чи поза його волею, оскільки такий продаж ототожнюється з продажем, установленим для виконання судових рішень. Для незастосування винятків, установлених для віндикації частиною другою статті 388 ЦК України, у такому випадку обов`язково необхідна наявність судового рішення про визнання таких торгів недійсними, незважаючи на визнання недійсним першого з договорів, предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього.
3.12. Разом з тим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від наведених вище висновків з таких підстав.
3.13. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України(аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15)).
3.14. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
3.15. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14)).
3.16. Поширення на правовідносини, які регулюють продаж майна боржника у процедурі банкрутства, приписів частини другої статті 388 ЦК України, яка гарантує захист права власності добросовісного набувача на майно, придбане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, є хибним, а постанова господарського суду про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не може вважатися судовим рішенням, яке підлягає виконанню в порядку, передбаченому законом, у розумінні цієї норми, оскільки в такому випадку реалізація майна відбувається на підставі Закону про банкрутство або Кодексу України з процедур банкрутства.
3.17. Таким чином, справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо ототожнення продажу майна у процедурі банкрутства з продажем майна, встановленим для виконання судових рішень, та щодо необхідності визнання таких торгів недійсними в судовому порядку для віндикації, незважаючи на визнання недійсним першого з договорів, предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього, який викладено в ухвалі Верховного Суду України у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах від 1 вересня 2010 року (провадження № 6-5368св10), постанові Верховного Суду України від 26 червня 2013 року (провадження № 6-58цс13), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 638/5388/14-ц та від 27 червня 2018 року у справі № 201/15400/16-ц.
3.18. Ухвалою від 3 березня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
3.19. У судових засіданнях представники сторін підтримали свої доводи та заперечення щодо касаційної скарги, повідомивши, що станом на цей час триває судове провадження у справі № 183/7765/15 за позовом заявниці до ОСОБА_2 у частині вимог про витребування спірної квартири та визнання права власності на неї.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 161309354 від 27 березня 2019 року квартира загальною площею 228,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 з 2011 по 2015 роки була зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності.
4.2. За змістом матеріалів кримінального провадження, яке знаходиться в провадженні СВ Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, внесеного до ЄРДР за № 12015040650001789, у 2015 році громадянкою ОСОБА_8, яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі генеральної довіреності (посвідчена на Кіпрі 9 жовтня 2014 року посвідчувальним службовцем Панайотіс А. Авраам, апостиль проставлено на Кіпрі в Нікосії секретарем Міністерства юстиції та публічного порядку М. Міртзоу 10 жовтня 2014 року за № 18925/14), укладено низку договорів позики та договорів іпотеки на забезпечення таких договорів. Предметом іпотеки була квартира АДРЕСА_3 .
4.3. У подальшому громадянка ОСОБА_8, діючи від імені ОСОБА_1 на підставі генеральної довіреності (посвідчена на Кіпрі 9 жовтня 2014 року посвідчувальним службовцем Панайотісом А. Авраамом; апостиль проставлено на Кіпрі в Нікосії секретарем Міністерства юстиції та публічного порядку М. Міртзоу 10 жовтня 2014 року за № 18925/14), передала право власності на квартиру АДРЕСА_3 компанії "FiLLiantra Commerce Ltd." у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 10 березня 2015 року.
4.4. Право власності компанії "FiLLiantra Commerce Ltd." на квартиру зареєстровано 10 березня 2015 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 161309354 від 27 березня 2019 року.
4.5. У подальшому здійснено низку відчужень спірної квартири, в результаті яких її покупцем стало ПП "Мілітарі" відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 10 квітня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Векро" (далі - ТОВ "Векро") та ПП "Мілітарі", посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О. А., зареєстрованого в реєстрі за номером 175.
4.6. Разом з тим ще в грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до компанії "Емпекс Груп ЛТД" (Беліз), компанії "FiLLiantra Commerce Ltd." (Беліз), ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, у якому просила витребувати з незаконного володіння відповідачів майно, зокрема квартиру АДРЕСА_3 ; визнати недійсними такі договори про задоволення вимог іпотекодержателя: посвідчений 10 березня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. за реєстр. № 539; посвідчені 31 березня 2015 року цим же приватним нотаріусом за реєстр. № 903, 904, 905.
4.7. Рішенням від 14 травня 2019 року у справі № 183/7765/15 Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задовольнив повністю.
4.8. Постановою від 1 жовтня 2019 року Дніпровський апеляційний суд рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року в частині визнання недійсними договорів позики на суму 2 600 200,24 грн, іпотеки, задоволення вимог іпотекодержателя, укладених 10 березня 2015 року між ОСОБА_1 та компанією "FiLLiantra Commerce Ltd." ("Філіантра Комерс ЛТД.") скасував та прийняв у цій частині нове рішення - про відмову в позові.
4.9. Постановою від 5 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року в частині визнання недійсними договорів позики на суму 2 600 200,24 грн, іпотеки, задоволення вимог іпотекодержателя, укладених 10 березня 2015 року ОСОБА_1 та компанією "FiLLiantra Commerce Ltd." ("Філіантра Комерс ЛТД."), у цій частині залишив у силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року. Скасував рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року в частині витребування майна та визнання права власності, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.10. Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів позики та іпотеки Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на укладення договорів позики, іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя і відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності в особи, яка уклала договори, - ОСОБА_8 - на їх укладення, що є підставою для визнання таких правочинів недійсними. Адже за встановлених судом обставин справи генеральні довіреності від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_8 в період 9-10 жовтня 2014 року не видавалися, не посвідчувалися в установленому законом порядку, компетентним органом держави, в якій такий документ був складений, не проставлено апостилю, а ОСОБА_1 своїми подальшими діями не схвалила укладених від її імені договорів.
4.11. Також за матеріалами справи заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2018 року у справі № 200/5082/18, зокрема, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11 червня 2015 року, укладеним ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського (нова назва - Дніпровського) міського нотаріального округу Огородник Лесею Василівною за реєстр. № 328), а саме на квартиру АДРЕСА_3, шляхом набуття ТОВ "Векро" права власності на це нерухоме майно.
4.12. Суд з`ясував, що ПП "Мілітарі" придбало спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року в ТОВ "Векро" як власника квартири. Однак постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року (залишеною без змін постановою Верховного Суду від 4 березня 2020 року) скасовано у відповідній частині заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 квітня 2018 року та відмовлено в позові ТОВ "Векро" щодо звернення стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на спірну квартиру.
5. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Щодо ефективності способу захисту порушеного права при вирішенні спору
5.2. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
5.3. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
5.4. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
5.5. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).
5.6. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
5.7. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
5.8. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
5.9. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
5.10. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
5.11. Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
5.12. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).
5.13. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52)).
5.14. Заявниця на захист порушеного права власності на квартиру просила визнати недійсними результати аукціону з продажу цієї квартири, що відбувся з продажу нерухомого майна банкрута, правочини та документи, оформлені на виконання цього аукціону, а також скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру, визнати за заявницею таке право та здійснити за нею його державну реєстрацію.
5.16. Заявниця оскаржила в касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позову в повному обсязі, та просила залишити в силі рішення суду першої інстанції, який задовольнив позовні вимоги частково, відмовивши у скасуванні державної реєстрації права власності на квартиру, зареєстрованого за кінцевим набувачем, у визнанні за заявницею такого права та в зобов`язанні зареєструвати вказане право за нею. Тому Великій Палаті Верховного Суду належить, зокрема, вирішити, чи є ефективними у спірних правовідносинах такі способи захисту, які заявниця обрала для захисту свого права: про визнання недійсними результатів аукціону, протоколу про проведення аукціону, акта про передання права власності, договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності.
Щодо вимог про визнання недійсними результатів аукціону та спірного договору
5.17. Заявниця скаржилася на те, що суд апеляційної інстанції залишив без уваги її доводи щодо порушення встановленого законом порядку проведення аукціону та про наявність підстав для визнання його результатів недійсними як способу відновити порушене право. Велика Палата Верховного Суду з такими доводами не погоджується та вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про відмову в задоволенні цієї вимоги.
5.18. За змістом статті 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, установлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
5.19. Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, установлених статтею 388 ЦК України.