Постанова
іменем України
7 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 129/213/17
провадження № 51-2843 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
потерпілої ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020000000326, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 23 вересня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 4 березня 2021 року щодо ОСОБА_7 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 23 вересня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу ОСОБА_7 вирішено не обирати.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення експертиз по справі в сумі 1407,36 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 70 300 грн матеріальної шкоди, 300 000 грн моральної шкоди, заподіяної злочином, а також витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 8000 грн.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 7 жовтня 2016 року приблизно о 12 год 45 хв на автодорозі Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка 491 км неподалік с. Тарасівка Гайсинського району, керуючи автомобілем "ВАЗ-21043", номерний знак НОМЕР_1, в порушення вимог п. 10.1, вимог горизонтальної дорожньої розмітки, встановленої п. 1.1 додатку № 2 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) перед зміною напрямку руху ліворуч та виїздом на зустрічну смугу руху через вузьку суцільну лінію, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем "ВАЗ-2109", номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10, що рухався у зустрічному напрямку.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "ВАЗ-2109" ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження, пасажир ОСОБА_11 і водій цього ж автомобіля ОСОБА_10, а також пасажир автомобіля "ВАЗ-21043" ОСОБА_12 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їх смерть.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 3 ст. 286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб та заподіяло потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Перевіряючи вказаний вирок суду першої інстанції Вінницький апеляційний суд постановив ухвалу 4 березня 2021 року, якою залишив апеляційні скарги прокурора і захисника ОСОБА_13 без задоволення, а вирок щодо ОСОБА_7 - без змін.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисникОСОБА_8, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій стосовно ОСОБА_7 та призначити останньому покарання із застосуванням вимог статей 75, 76 КК, а у випадку неможливості такого застосування - зменшити міру покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Свої вимоги захисник мотивував тим, що на його переконання суди першої та апеляційної інстанцій,призначаючи покарання ОСОБА_7 :
- в повній мірі не врахували його особу, думку потерпілих ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_6 щодо відсутності у них будь-яких матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого ОСОБА_7 і висловлену ними думку в суді першої інстанції щодо призначення ОСОБА_7 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі;
- не взяли до уваги висновок досудової доповіді Гайсинського РВ філії "Центр пробації" у Вінницькій області про те, що виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі для окремих осіб);
- не в повній мірі взяли до уваги, що засуджений ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності та адміністративної відповідальностей взагалі не притягувався, позитивно характеризувався за місцем проживання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебував, скоїв необережний злочин, в результаті даної дорожньо-транспортної пригоди став інвалідом другої групи та потребує постійного лікування в умовах медичних закладів, а тому в умовах реального відбування покарання у виді позбавлення волі він не зможе продовжити лікування для його часткового одужання, є пенсіонером, здійснює догляд не тільки за собою, а й допомагає своїй дружині та її батькові, якому на даний час виповнилось дев`яносто років і він самостійно не може пересуватися;
- не врахували позицію Європейського суду з прав людини про те, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи -воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (рішення від 9червня 2005 року у справі "Бакланов проти Росії"; рішення від 24 березня 2005 року у справі "Фрізен проти Росії"; рішення від 29 листопада 2007року у справі "Ісмайлова проти Росії").
Крім того, як зазначає у касаційній скарзі захисник, суд першої інстанції, призначаючи покарання, не врахував ті обставини, що у ході проведення досудового розслідування ОСОБА_7 активно співпрацював з органом досудового розслідування шляхом надання правдивих показань, як під час його особистого допиту, так і при проведенні інших слідчих дій, які узгоджувалися з показаннямисвідків та потерпілих та проведеними експертизами у даному кримінальному провадженні.
Позиції учасників судового провадження
На касаційну скаргу захисника потерпілий ОСОБА_9 подав заперечення, у якому просить залишити без змін судові рішення щодо ОСОБА_7, зазначивши, що в рахунок відшкодування присудженої йому шкоди у розмірі 373800 грн останній сплатив йому лише 1465 грн.
Захисник, засуджений та потерпіла підтримали вимоги касаційної скарги з підстав, зазначених у ній.
Прокурор у судовому засіданні заперечила щодо задоволення вимог касаційної скарги, вважаючи, що засудженому призначено справедливе покарання.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Захисник оспорює судові рішення судів попередніх інстанцій в частині призначеного йому покарання, а тому Суд перевіряє рішення лише в цій частині.
Доводи у скарзі щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, а також безпідставного незастосування положень, передбачених ст. 75 КК, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
За правилами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Таким чином питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що помʼякшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у звʼязку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через мʼякість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
Відповідно до положеньст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через мʼякість або суворість.