П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 570/816/21
провадження №51-3563км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
представника потерпілого ОСОБА_7,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу представників потерпілого ОСОБА_8 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Великі Селища Березнівського району Рівненської області, яка проживає у будинку АДРЕСА_1,
щодо вчинення нею суспільно небезпечних діянь, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 115 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2021 року визнано доведеним, що ОСОБА_10, перебуваючи в стані неосудності, вчинила суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 115 КК, і застосовано до неї примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року апеляційну скаргу представників потерпілого залишено без задоволення, а апеляційну скаргу захисника задоволено, ухвалу місцевого суду скасовано та застосовано до ОСОБА_10 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом. В решті ухвалу місцевого суду залишено без змін.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_10 05 вересня 2020 року приблизно о 04 год 15 хв, знаходячись за місцем проживання в будинку АДРЕСА_1, перебуваючи в стані неосудності, із застосуванням гладкоствольної вогнепальної зброї самозахисту - самозарядного пістолета "ПМР" серійний номер НОМЕР_1 кал. 9 мм. Р.А, щільно впритул здійснила постріл у ліву лобно-скроневу ділянку голови ОСОБА_11, чим заподіяла останньому смертельне одиночне вогнепальне сліпе кульове поранення голови.
Надалі приблизно о 04 год 20 хв, тобто безпосередньо після протиправного заподіяння смерті ОСОБА_11, ОСОБА_10 здійснила не менше двох пострілів із гладкоствольної вогнепальної зброї самозахисту - самозарядного пістолета "ПМР" серійний номер НОМЕР_1 кал. 9 мм. Р.А та не менше двох пострілів із гладкоствольного револьверу "STALKER R1" калібру 4 мм (Флобер) із заводським номером НОМЕР_2 у ліву ділянку грудної клітки малолітньої ОСОБА_12, чим спричинила останній легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала та заперечень на неї
У касаційній скарзі представники потерпілого стверджують про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, а тому просять скасувати ухвали місцевого та апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог представники потерпілого вказують про допущені місцевим судом порушення прав потерпілого ОСОБА_8, які виразилися у розгляді клопотання прокурора про застосування щодо ОСОБА_10 примусових заходів медичного характеру без його участі та без залучення представника потерпілого, зазначають, що суд безпідставно вказав у своїй ухвалі про участь у суді як потерпілої ОСОБА_13, яка не мала такого процесуального статусу.
Вважають, що місцевим судом під час розгляду клопотання сторони обвинувачення про застосування до ОСОБА_10 примусових заходів медичного характеру не було усунуто сумнівів щодо стану її осудності, зазначають про безпідставну кримінально-правову оцінку дій ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 125 КК замість ч. 2 ст. 15 - п.п. 2, 13 ч. 2 ст. 115 КК.
Звертають увагу скаржники на те, що зміст ухвали місцевого суду суперечить її резолютивній частині, оскільки у мотивувальній частині місцевий суд дійшов висновку про зміну кримінально-правової оцінки дій ОСОБА_10, однак у резолютивній частині ухвали постановив, що клопотання прокурора задоволено повністю, а не частково.
Також представники потерпілого вказують про безпідставні висновки суду апеляційної інстанції про зміну виду нагляду та застосування до ОСОБА_10 примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом, вважають ухвалу апеляційного суду такою, що постановлена з порушенням вимог ст. 419 КПК.
У запереченняхна касаційну скаргу представників потерпілого захисник ОСОБА_6 та представник малолітньої потерпілої ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_14 вказують про її необґрунтованість та просять залишити її без задоволення, а ухвали місцевого та апеляційного судів - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні представник потерпілого підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, а прокурор та захисник заперечували проти задоволення касаційної скарги, просили рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Колегія суддів відхиляє доводи представників потерпілого про порушення місцевим судом прав потерпілого під час розгляду клопотання сторони обвинувачення щодо ОСОБА_10 .
Як убачається із клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_10, потерпілими у цьому кримінальному провадженні були визнані ОСОБА_8 (батько померлого) та малолітня ОСОБА_12 .
В ході дослідження звукозапису судового засідання місцевого суду від 06 квітня 2021 року встановлено, що в дане судове засідання потерпілий не з`явився через незадовільний стан здоров`я, у зв`язку з чим прокурор заявив клопотання про відкладення судового розгляду клопотання щодо ОСОБА_10 з метою виклику та участі потерпілого під час вирішення питання про застосування до ОСОБА_10 примусових заходів медичного характеру. Вказане клопотання прокурора було задоволено, а розгляд справи відкладено на іншу дату.
В наступне судове засідання 29 квітня 2021 року потерпілий ОСОБА_8 знову не з`явився. Присутня у цьому судовому засідання ОСОБА_13 (дружина потерпілого) надала суду заяву потерпілого, в якій останній повідомив про причин своєї неявки до суду у зв`язку із незадовільним станом здоров`я, однак не просив про відкладення судового розгляду з цих підстав (т. 7, а.к.п. 144).
Як убачається із звукозапису цього судового засідання, ОСОБА_13 повідомила суду, що потерпілий не заперечував проти розгляду судом клопотання сторони обвинувачення щодо ОСОБА_10 без його участі.
Місцевий суд вислухав позицію учасників судового провадження, які не заперечували щодо розгляду клопотання про застосування до ОСОБА_10 примусових заходів медичного характеру за відсутності потерпілого і дійшов висновку про можливість продовжити розгляд клопотання сторони обвинувачення.
З урахуванням вказаних обставин відсутні підстави вважати, що під час розгляду клопотання про застосування щодо ОСОБА_10 примусових заходів медичного характеру місцевий суд допустив порушення прав потерпілого.
Щодо аргументів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення колегія суддів наголошує, що у цьому провадженні до ОСОБА_10, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не застосовувалось будь-яке покарання. Мало місце застосування судом примусових заходів медичного характеру, які покаранням не є. Такі заходи застосовуються з метою лікування неосудної особи.
Щодо доводів представників потерпілого про неправильну кримінально-правову оцінку дій ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 125 КК, то Суд зазначає таке.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що слідчий, за погодженням із прокурором, звернувся до місцевого суду із клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_10, в якому йшлося, що остання вчинила в стані неосудності суспільно небезпечні діяння, що містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 - п.п. 2, 13 ч. 2 ст. 115 КК.
Місцевий суд, за результатами розгляду вказаного клопотання, дійшов висновку про необхідність кримінально-правової оцінки дій ОСОБА_10 як суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині (вбивство) - щодо вбитого чоловіка, а також за ч. 2 ст. 125 КК, а саме легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я - щодо доньки.
Такі свої висновки місцевий суд обґрунтував тим, що стан неосудності ОСОБА_10, в якому вона перебувала на момент вчинення інкримінованих дій, виключає можливість кваліфікації діяння останньої за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - п.п. 2, 13 ч. 2 ст. 115 КК, з огляду на те, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння.