Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 755/17313/17
провадження № 61-20436св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Чернишова Вікторія Валеріївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в складі колегії суддів:
Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири, застосування двосторонньої реституції.
Позов мотивований тим, що 01 квітня 2017 року між сторонами був укладений договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала,
а ОСОБА_2 прийняла у дар належну позивачу на праві особистої власності квартиру
АДРЕСА_1 .
Позивач вказувала, що напередодні укладення оспорюваного договору, сторони домовились про те, що за отримання у дар квартири у м. Києві, відповідач подарує позивачу дві квартири у м. Маріуполі. 26 жовтня 2017 року відповідач видала позивачу відповідну розписку про те, що вона зобов`язується виконати свої зобов`язання та в рахунок подарованої квартири у м. Києві, повинна подарувати ОСОБА_1 однокімнатну квартиру
АДРЕСА_2 та двокімнатну квартиру
АДРЕСА_3, а також здійснити доплату в розмірі 1 500,00 дол. США до
09 листопада 2017 року.
ОСОБА_1 зазначала, що у неї з відповідачем були дружні відносини, а тому вона не мала підстав не довіряти ОСОБА_2 . Проте жодного нерухомого майна у її власність відповідач не передала, а вона фактично залишилася без житла, оскільки подарована нею квартира була єдиним її нерухомим майном та місцем проживання.
На переконання позивача, оспорюваний договір укладений шляхом зловживання її довірою та обману зі сторони відповідача. Крім того, договір дарування квартири є фіктивним, оскільки він мав на меті вчинення прихованого правочину - договору міни. Тому цей договір підлягає визнанню недійсним.
ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним з моменту укладення договір дарування квартири, укладений 01 квітня 2017 року між нею та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Чернишовою В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 727;
застосувавши наслідки недійсності договору дарування квартири у вигляді двосторонньої реституції у спосіб повернення квартири АДРЕСА_1 у її власність.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2018 року накладено арешт на нерухоме майно - квартиру
АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 01 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Чернишовою В. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 727.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2019 року
до участі в справі як третю особу залучено приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Чернишову В. В.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2018 року шляхом скасування накладеного арешту на спірне нерухоме майно (квартиру).
Суд першої інстанції зазначив, що на час укладення оспорюваного договору дарування квартири від 01 квітня 2017 року судом не встановлено наявності будь-яких усних чи письмових домовленостей та зобов`язань відповідача передати у майбутньому у власність ОСОБА_1 будь-яке нерухоме майно, зокрема квартир у м. Маріуполі, а також грошових коштів. При цьому оспорюваний договір дарування квартири також не містить жодних застережень щодо таких зобов`язань обдаровуваної.
Суд також вказав, що наявна в матеріалах справи розписка від 26 жовтня
2017 року складена майже через півроку після укладення оспорюваного договору дарування квартири від 01 квітня 2017 року. На переконання суду, її зміст не міг впливати на укладення позивачем договору дарування, а тому вона не може бути предметом дослідження в межах розгляду позовних вимог про визнання цього договору недійсним.
Позивач не довела факту навмисного введення її відповідачем в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Таким чином, викладені позивачем обставини не можуть бути підставою для визнання договору дарування недійсним внаслідок обману.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1, який укладений 01 квітня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Чернишовою В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 727.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 600,00 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що між сторонами справи виник спір щодо дійсності укладеного правочину, зокрема щодо дійсності договору дарування квартири з тих підстав, що вказаний правочин укладено з метою приховування іншого правочину - договору міни.
У матеріалах справи міститься копія розписки ОСОБА_2 від 26 жовтня 2017 року наступного змісту "Я, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов`язуюсь виконати свої зобов`язання та у рахунок подарованої мені квартири у АДРЕСА_1 зобов`язуюсь: подарувати однокімнатну квартиру по: АДРЕСА_2 та двокімнатну квартиру: АДРЕСА_7 та обіцяну мною доплату у розмірі 1 500 доларів США до 09.11.17 р. зобов`язуюсь передати у власність ОСОБА_1 шляхом дарчої".
На переконання апеляційного суду, системний аналіз матеріалів справи та статті 715 ЦК України дає підстави для висновку, що суд першої інстанції помилково вважав, що написана ОСОБА_2 розписка від 26 жовтня 2017 року не свідчить про існування між сторонами правовідносин, які випливають із договору міни.
З тексту вказаної розписки ОСОБА_2 від 26 жовтня 2017 року вбачається, що вона зобов`язується виконати взяті на себе зобов`язання та у рахунок подарованої їй квартири у м. Києві зобов`язується передати у власність
ОСОБА_1 : однокімнатну квартиру
АДРЕСА_2 та двокімнатну квартиру
АДРЕСА_3, а також здійснити доплату в розмірі 1 500,00 дол. США до
09 листопада 2017 року.
При укладенні оспорюваного правочину (договору дарування від 01 квітня
2017 року) воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву і вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, оскільки як свідчить текст розписки сторони мали на меті укладення саме договору міни, за яким ОСОБА_1 мала подарувати ОСОБА_2 квартиру в місті Києві, а ОСОБА_2 надалі повинна була укласти договір дарування щодо двох квартир в м. Маріуполі на ім`я ОСОБА_1 . Оспорюваний договір дарування квартири від 01 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання змісту договору міни об`єктів нерухомого майна. Відповідач не спростувала існування вказаної розписки. Тому, апеляційний суд зробив висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у вказаній частині та визнання укладеного договору дарування квартири недійсним.
Висновок суду першої інстанції та доводи відповідача проте, що факт написання ОСОБА_2 розписки після спливу шести місяців з моменту укладення правочину не впливає на суть та правомірність укладення договору дарування, колегія суддів вважає помилковим, оскільки написання відповідачем вказаної розписки лише підтверджує попередню домовленість сторін щодо дійсних намірів при укладенні вказаного правочину, яка була спрямована саме на обмін житловими приміщеннями. Обмін фактично не був реалізований лише з вини відповідача, яка ухилилась від виконання взятих на себе усних домовленостей.
Апеляційний суд також вважав, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, зокрема шляхом застосування двосторонньої реституції (відновлення становища, яке існувало до порушення) не є належним способом захисту прав ОСОБА_1 у спірних правовідносинах. Визнання договору дарування недійсним є підставою для повернення відповідачем отриманого за вказаним договором майна позивачу.
Оскільки особою, яка подала апеляційну скаргу, під час подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1 280,00 грн, а за подачу апеляційної скарги - у розмірі 1 920,00 грн. Апеляційну скаргу задоволено на 50 %, тому апеляційний суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року представник ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду,
а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
у матеріалах справи містяться належні, допустимі та достовірні докази
(у тому числі показання свідків), що повністю спростовують обставини, на які посилається позивач стосовно умисного введення її в оману, здійснення психологічного тиску і погроз фізичного насилля, фіктивності договору та його укладення під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах;
пояснення позивача щодо спірної квартири як єдиного житла є недостовірними, оскільки у її власності було домоволодіння у Чернігівській області, яке вона відчужила на користь своєї матері;
апеляційний суд зробив помилковий висновок, що у спірних правовідносинах було укладено фіктивний правочин з метою приховування договору міни та помилка при вчиненні правочину. Суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги як доказ розписку ОСОБА_2 від 26 жовтня
2017 року та необґрунтовано вважав, що між сторонами укладено договір міни;
оскаржена постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, зокрема пунктів 3, 5 частини першої статті 36, частини першої статті 39 ЦПК України. Тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України;
суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме частину першу статті 234, частину першу статті 229 ЦК України. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. При цьому позивач на вказану норму як на правову підставу позову не посилалась. Фіктивний правочин характеризується прямим умислом сторін на його вчинення з метою приховання іншого правочину без створення юридичних наслідків. Таким чином, апеляційний суд застосував дві взаємовиключні правові підстави для визнання правочину недійсним;
апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин статті 203, 208, 215, 220, 234, 640, 715 ЦК України та зробив помилковий висновок про наявність правовідносин, які випливають з договору міни. Будь-які договори дарування як в усній, так і в письмовій формі, ні до, ні на час, ні після вчинення спірного правочину не укладались, відповідач не брала на себе зобов`язань щодо передачі будь-якого майна на користь позивача в рахунок подарованої квартири за договором дарування від 01 квітня 2017 року. Фіктивна розписка не породжує жодних юридичних наслідків стосовно правочинів про відчуження нерухомого майна, не може слугувати належним, допустимим та достовірним доказом існування таких правочинів, в тому числі договору міни, про який зазначив суд апеляційної інстанції;
апеляційний суд повинен був застосувати норми статей 220, 545, 635 ЦК України та зробити висновок про відсутність правових підстав для оцінки розписки як доказу існування правочину з відчуження нерухомого майна на користь позивача;
прийняття, складення і підписання повного тексту оскаржуваної постанови відбулося всупереч вимогам статей 35, 245, 248, 259 ЦПК України, тобто з порушенням правил та процедури ухвалення судового рішення колегіальним складом суду;
законодавцем передбачено існування принципу презумпції правомірності правочину та нотаріальних дій нотаріуса. Позивач не довела будь-яких обставин незаконності дій приватного нотаріуса, яка посвідчила оспорюваний договір дарування квартири;
апеляційний суд не дослідив та не надав оцінку доказам у справі, зокрема показанням осіб, допитаних як свідків, та поясненням приватного нотаріуса.
Ці докази повністю спростовують доводи позовної заяви;
суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновки, викладені
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі
№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), оскільки вони є нерелевантними.
Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири. В іншій частині постанову апеляційного суду не оскаржено, тому вона в частині позовних вимог про застосування двосторонньої реституції касаційним судом не переглядається.
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
вимоги і доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими;
твердження відповідача стосовно нібито факту позапроцесуальних відносин між адвокатом ОСОБА_3 та суддями апеляційного суду щодо розгляду справи та її вирішення на користь позивача не відповідають дійсності;
доводи відповідача спрямовані на спотворення реальних фактичних обставин справи та їх неадекватну інтерпретацію з метою в будь-який незаконний спосіб залишити за собою право власності на квартиру, права на яку було отримано шляхом зловживання довірою та під впливом обману;
договір дарування квартири укладено 01 квітня 2017 року. Напередодні між сторонами усно погоджено умови, на підставі яких за отримання дарунку - квартири у м. Києві, відповідач зобов`язувалась подарувати два об`єкти нерухомого майна - квартири, призначені для проживання у м. Маріуполі.
У зв`язку з тяжким захворюванням матері позивача, яка зареєстрована та проживає в місті Маріуполі, ОСОБА_1 була вимушена змінити місце проживання та переїхати з міста Києва до міста Маріуполя, у зв`язку з чим потребувала поліпшення житлових умов саме в указаному місті. Оскільки між позивачем та відповідачем були дружні стосунки, у неї не було підстав не довіряти ОСОБА_2 щодо виконання умов усних домовленостей. Ці обставини були частково підтверджені показаннями відповідача ОСОБА_4 ;
факт існування усних домовленостей між позивачем та відповідачем на момент укладання договору дарування підтверджується розпискою
ОСОБА_2 (написано власноручно) від 26 жовтня 2017 року. Ця розписка свідчить про те, що між сторонами було укладено договір міни в усній формі, умови якого було обговорено сторонами, тобто виникли правовідносини, які випливають із договору міни;
добровільно подарувати єдине своє житло позивач не могла, зіпсувавши при цьому стосунки з колишньою подругою - відповідачем у справі. Позивач на момент звернення до суду за захистом своїх порушених прав була зареєстрована в спірній квартирі, там знаходилися її особисті речі, але вона не мала можливості проживати у ній;
у позивача наявні тяжкі хвороби, а саме пухлини молочних залоз та ускладнена міопатія обох очей. Це свідчить про неможливість прочитання нею спірного договору дарування та повного розуміння його змісту;
між сторонами фактично виникли зобов`язання визначені статтею 715 ЦК України, проте вони були реалізовані частково позивачем шляхом укладення договору дарування, що не відповідало її внутрішній волі та формі, визначеній законом. Тому, вказаний правочин відповідно до статей 203, 215 ЦК України повинен бути визнаний недійсним, про що обґрунтовано зазначив апеляційний суд.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. Цією ж ухвалою
у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року до закінчення її перегляду
в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року до закінчення її перегляду
в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Русинчука М. М., Антоненко Н. О., Дундар І. О. у цій справі визнано необґрунтованою. Заяву про відвід колегії суддів передано судді, який не входить до складу суду, визначеному у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в задоволенні заяви
ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Русинчука М. М., Антоненко Н. О.,
Дундар І. О. відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 01 квітня 2017 року між ОСОБА_1 (дарувальник) і ОСОБА_2 (обдаровувана) укладено договір дарування квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Чернишовою В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 727.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору дарувальник, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарувала, а обдаровувана прийняла у дар належну дарувальнику на праві особистої власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
У пункті 11 договору дарування квартири дарувальник та обдаровувана підтверджують, що їм роз`яснено нотаріусом законодавство щодо визнання угод недійсними та зміст пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45. Сторони цього правочину засвідчили, що мають здоровий глузд, тверду пам`ять та ясну свідомість, діють добровільно, однаково розуміють значення своїх дій та не помиляються у відношенні цього договору, у них відсутні обставини, які примусили укласти цей договір на невигідних стосовно себе умовах, а також ніяких заперечень, зауважень, доповнень до цього договору вони не мають, підтверджують дійсність намірів його укладення, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного, не є договором зловмисним, що зміст договору відповідає їх волі, про що свідчать особисті підписи під цим правочином.
Згідно з пунктом 13 зазначеного договору сторони підтвердили, що цей договір вчинюється за відсутності тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити даний договір на вкрай невигідних умовах. У сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов договору, вони однаково розуміють значення договору, умови та правові наслідки для кожної із сторін. Дарувальник та обдаровувана також стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.