ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 922/3589/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 25.11.2021 (О.В.Смірнова) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 (Р.А.Гетьман, О.І.Склярук, О.І.Терещенко) у справі №922/3589/21
за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Великобурлуцької селищної ради до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області; 2) Фермерського господарства "Агротемп 2015"; 3) Фізичної особи ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди землі, визнання недійсними договорів суборенди землі та повернення земельних ділянок
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Харківської області з позовом в інтересах держави, в особі Великобурлуцької селищної ради (далі - Позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - Відповідач-1), Фермерського господарства "Агротемп 2015" (далі - Відповідач-2), Фізичної особи ОСОБА_1 (далі - Відповідач-3) про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди землі, визнання недійсними договорів суборенди землі та повернення земельних ділянок.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розглядаючи заяву Відповідача-3 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, Відповідач-1 не провів належну перевірку та не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Крім того, Відповідач-3 при зверненні із заявами про надання в оренду земельної ділянки не підтвердив наявність у нього необхідної матеріально - технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо), оскільки згідно інформації реєстру реєстрації техніки станом на 08.04.2015, 20.04.2015 та 16.10.2015 за Відповідачем-3 та Відповідачем-2 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми не обліковуються, а тому, на думку Прокурора, оскаржувані накази прийняті з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", у зв`язку з чим підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а укладені договори оренди та суборенди - визнанню недійсними із зобов`язанням повернути спірні земельні ділянки у відання держави за актом приймання-передачі.
2.1. Також, Прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити цей строк. В обґрунтування зазначає, що про виявлені порушення Прокурор довідався лише у 2021 році, зокрема, за результатами опрацювання листа Відповідача-1 від 18.06.2021 №10-20-14-4893/0/19-21 та доданих до нього документів, що, на думку Прокурора, відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України, частини першої статті 261 ЦК України, свідчить про пропуск строку позовної давності з поважних причин.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.11.2021, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що, як підтверджено матеріалами справи, Відповідачем-3 використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", Відповідачем-1 під час розгляду заяви Відповідача-3 не проведено належної перевірки дійсності волевиявлення заявника на створення фермерського господарства та спроможності вести господарство такого виду, не перевірено можливість самостійно та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.
Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність вимог Прокурора. Проте, суд зазначив, що у органів прокуратури, починаючи з травня 2015 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що Прокурором зроблено не було. В позовній заяві Прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв`язку з таким пропуском; не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів. За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску Прокурором строку позовної давності, відмовляє у задоволенні відповідного клопотання та відмовляє у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Прокурора
5. Прокурор подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи Прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
6. Судами першої та апеляційної інстанцій застосовано статті 256, 257, 261, 267 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц.
7. Судами попередніх інстанцій не застосовано положення частин 1, 3, 4, 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 у взаємозв`язку з частиною першою статті 261 ЦК України, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.
8. Попередніми судовими інстанціями надано необґрунтовану перевагу аргументам Відповідачів, які заявили про застосування наслідків спливу позовної давності, та невмотивовано відхилено посилання Прокурора на обставини, з якими він пов`язував поважність причин пропуску позовної давності та які унеможливили своєчасне пред`явлення позову.
9. Судами першої та апеляційної інстанції при дослідженні питання наявності поважних причин пропуску Прокурором позовної давності, необґрунтовано залишено поза увагою, що пропуск строку позовної давності зумовили й інші об`єктивно незалежні від Прокурора причини, зокрема, дія карантину на всій території України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
10. Суди попередніх судових інстанцій залишили поза увагою, що органу, уповноваженому державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким є Позивач, стало відомо про порушення інтересів держави раніше, ніж Прокурору, та дійшли необґрунтованого висновку про обов`язок Прокурора бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах спірних відносин, який ніби-то є складовою компетенції Прокурора представляти інтереси держави у спірних правовідносинах. З огляду на наведене, судами першої та апеляційної інстанцій застосовано статтю 1481 ЗК України, частину третю статті 9 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
11. Відповідачі-1, 2 надали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.
12. Відповідач-3 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
Інші документи
13. Відповідачем-1 подано додаткові пояснення у справі; Прокурором подано письмові пояснення з окремого питання щодо аргументів Відповідачів-1, 2, викладених у відзивах на касаційну скаргу Прокурора.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
14. Як встановили суди попередніх інстанцій, 08.04.2015, 20.04.2015 та 16.10.2015 Відповідач-3 звертався до Відповідача-1 із заявами про надання в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 335,107 га, 473,8143 га, 55,9843 га (відповідно), що розташовані за межами населених пунктів на території Міловської та Григорівської сільських рад Великобурлуцького району Харківської області. 12.08.2015 Відповідачем-3 створено Відповідача-2.
14.1. Відповідачем-1 прийнято спірні накази про передачу Відповідачу-3 в оренду вказані земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства строком на 49 років; 06.07.2015 та 27.10.2015 між Відповідачами-1 та 3 укладено договори оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства; 22.12.2015 та 25.12.2015 між Відповідачами-2 та 3 укладено договори суборенди земельних ділянок.
14.2. Також, судами встановлено, що 01.11.2018 між Відповідачем-3 та гр. ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) члена Відповідача-2, згідно якого до гр. ОСОБА_2 перейшло право власності на 100% у статутному капіталі Відповідача-2. Рішенням №2 учасника (засновника) Відповідача-2 від 06.11.2018 Відповідача-3 виключено із складу учасників фермерського господарства.
15. Здійснюючи розгляд позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись статтями 5, 22, 116, 124, 125, 126 ЗК України, статтями 1, 13, 14 Закону України "Про оренду землі", статтями 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", врахувавши правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, зазначили, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 України "Про фермерське господарство" відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Водночас, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
15.1. Надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки при вирішенні питання щодо надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства, розглядаючи заяву Відповідача-3 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, Відповідачем-1 не проведено належної перевірки та не встановлено дійсного волевиявлення заявника (Відповідача-3) на створення фермерського господарства, спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, зокрема, чи є у нього в наявності сільськогосподарська техніка, самохідні машини тощо.
Таким чином, Відповідачем-1 під час розгляду заяви Відповідача-3 використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливість самостійно ним (Відповідачем-3) та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданих земельних ділянках.
15.2. Суди дійшли висновку, що спірні накази Відповідача-1 "Про надання в оренду земельної ділянки" щодо передачі в оренду Відповідачу-3 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийняті з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України і статей 7, 12 України "Про фермерське господарство", а, отже, підлягають визнанню незаконними та скасуванню. Скасування наказів може мати наслідком визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 06.07.2015, від 24.11.2015, які укладені між Відповідачами-1 та 3 на виконання вказаних наказів та договорів суборенди від 22.12.2015 та 25.12.2015, які укладені між Відповідачами-2 та 3, та зобов`язанням Відповідача-2 повернути спірні земельні ділянки, які є предметом оренди, у державну власність.
16. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що звертаючись з позовом, Прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк звернення до суду з позовом з тих підстав, що про виявлені порушення Прокурор довідався лише у 2021 році, зокрема, за результатами опрацювання листа Відповідача-1 №10-20-14-4893/0/19-21 від 18.06.2021 та доданих до нього документів, що, на думку Прокурора, відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України, частини першої статті 261 ЦК України, свідчить про пропуск строку позовної давності з поважних причин. Відповідачі просили застосувати строк позовної давності та відмовити в його поновленні, оскільки причини пропущення позовної давності, про які зазначає Прокурор, не є поважними.
16.1. Здійснюючи розгляд клопотання Прокурора та відмовляючи в його задоволенні із зазначенням відсутності поважності причин пропуску Прокурором строку позовної давності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в органів прокуратури, починаючи з травня 2015 року, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом у межах строку позовної давності, що Прокурором зроблено не було; у позовній заяві Прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права у зв`язку з таким пропуском; не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів, а тому відсутні підстави вважати поважними причини пропуску Прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити. Приймаючи до уваги наведене, суди дійшли висновку, що позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
17. Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
17.1. Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.