ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 917/1531/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Міністерства фінансів України (далі - Міністерство, позивач, скаржник) - Лебідь Ю.В. (самопредставництво), Гришина Н.В. (самопредставництво),
відповідача-1 - комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (далі - Підприємство, відповідач-1) - Васюта А.І. (адвокат),
відповідача-2 - Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації (далі - ДФ ПОДА, відповідач-2) - не з`явився,
відповідача-3 - Департаменту будівництва, містобудування і архітектури та житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації (далі - ДБ ПОДА, відповідач-3) - не з`явився,
відповідача-4 - Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області (ГУ ДКСУ, відповідач-4) - не з`явився,
відповідача-5 - Управління житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації (далі - УЖКГ ПОДА) - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства
на рішення Господарського суду Полтавської області від 29.06.2022 (головуючий - суддя Іванко Л.А.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 (головуючий - суддя Медуниця О.Є., судді Попков Д.О., Стойка О.В.)
у справі №917/1531/21
за позовом Міністерства
до 1. Підприємства,
2. ДФ ПОДА,
3. ДБ ПОДА,
4. ГУ ДКСУ,
5. УЖКГ
про визнання недійсними договорів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання договорів недійсними, особою яка не є стороною таких договорів.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Міністерство звернулося до суду з позовною заявою до Підприємства, ДФ ПОДА, ДБ ПОДА, ГУ ДКСУ, УЖКГ про визнання недійсними договорів, укладених відповідачами.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: пунктом 14 оспорюваних договорів передбачено, що договір є дійсним лише в разі здійснення відповідного фінансування; на думку позивача, оскільки відповідне фінансування здійснено не було, то оскаржувані договори є недійсними, а, отже, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про невідповідність їх вимогам частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та є підставою для визнання їх недійсними в судовому порядку за правилами статті 215 ЦК України.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.06.2022, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 у справі №917/1531/21, у задоволенні позову відмовлено повністю.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Міністерство, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 29.06.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 у справі №917/1531/21, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та визнати договори недійсними.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції, скаржник у касаційній скарзі (у новій редакції) із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки ухвалені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, враховуючи відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини п`ятої статті 22, частин першої та другої статті 23, частин третьої та четвертої статті 48, частини третьої статті 97 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), які підлягають застосуванню до спірних правовідносин при вирішенні питання, щодо дійсності договорів стосовно коштів Державного бюджету.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5.2. Від відповідачів-2,3,4,5 відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Відповідно до пункту 23 статті 14 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами частини третьої статті 15, частини третьої статті 29 і частини третьої статті 30 БК України, спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених частиною четвертою статті 30 БК України, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 13 та 14 статті 11 цього Закону).
6.2. Кабінетом Міністрів України, на виконання зазначеного Закону і частини другої статті 97 БК України, постановою від 18.05.2017 №332 затверджено "Порядок та умови надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" (далі - Порядок №332).
6.2.1. Пунктом 3 Порядку №332 передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.
6.3. На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 між ГУ ДКСУ (сторона перша), УЖКГ ПОДА (сторона друга), ДФ ПОДА (сторона третя), ДБ ПОДА (сторона четверта) та Підприємством (сторона остання) укладено договори про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС (далі - Договір №4) і від 12.12.№6-ДФС (далі - Договір №6), а також додаткову угоду до Договору №4.
6.4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Міністерство у позовній заяві посилається на пункт 14 вказаних договорів, яким передбачено, що договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування, та зазначає, що, оскільки, відповідне фінансування здійснено не було, то оскаржувані договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про їх невідповідність вимогам частини п`ятої статті 203 ЦК України.
6.5. Судами попередніх інстанцій враховано, що всіма суб`єктами спірних правовідносин (зокрема, Мінрегіоном і Казначейством, крім Міністерства), виконані необхідні дії, спрямовані на отримання Підприємством субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до договорів №6 та №4.
6.5.1. Так, Мінрегіон листами від 22.08.2017 №7/10-9015 та від 15.12.2017 №7/10-13783 у складі зведених реєстрів №10_3Ф та №19_3Ф направлено до Міністерства договори №4 та №6.
6.5.2. Факт надходження до Міністерства вказаних зведених реєстрів не спростовано останнім і підтверджується штампом вхідної кореспонденції Міністерства від 30.08.2017 вх. №12-15489 та 18.12.2017 вх. №11-35123.
6.5.3. Державною казначейською службою України підготовлено інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції з державного бюджету, яка направлена Мінфіну.
6.5.4. Міністерство в порушення норми пункту 8 Порядку №332 не прийняло рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених договорів про проведення взаєморозрахунків за Постановою №332 і не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили Підприємство можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.
6.5.5. Судом апеляційної інстанції зазначено, що вказані обставини (пункти 6.5.1 - 6.5.4 цієї постанови) встановлені рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 у справі №440/4713/18, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 та постановою Верховного Суду від 12.08.2020.
6.6. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказано, що судовими рішеннями у справі №440/4713/18 визнано протиправною бездіяльність Міністерства при виконанні Державного бюджету України на 2017 рік в частині незабезпечення сплати (перерахування) на користь Підприємства з Державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування та залишилася непогашеною станом на 01.01.2016 на загальну суму 9 963 027,49 грн; зобов`язано Міністерство прийняти рішення про перерахування субвенції на загальну суму 9 963 027,49 грн відповідно до Постанови №332 і Договорів №4 та № 6.
6.7. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що зазначеним судовим рішенням встановлено преюдиційний для цієї справи факт вчинення відповідачами всіх необхідних дій, відповідно до Порядку №332, для отримання субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до Договорів №4 та №6. Водночас, встановлено факт бездіяльності Міністерства у вигляді неприйняття рішення про перерахування субвенції. З огляду на встановлений факт вчинення сторонами всіх необхідних дій на виконання Договорів №4 та №6, оспорювані правочини не можуть бути кваліфіковані як фіктивні.
6.9. Суд апеляційної інстанцій зазначив, що посилання позивача на відсутність фінансування, як на підставу для визнання оспорюваних правочинів недійсними є необґрунтованими, оскільки Договори №4 та №6 укладені на підставі пункту 23 статті 14 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" та були спрямовані на реальне настання правових наслідків у вигляді перерахування субвенцій для погашення податкових боргових зобов`язань Підприємства.
6.10. ГУ ДКСУ під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій надало пояснення про те, що на момент укладення оспорюваних правочинів було виділено фінансування [168 257 тис.грн. для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги], проте, Міністерство, в порушення норми пункту 8 Порядку №332, не прийняло рішення про перерахування субвенції.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №917/1531/21 на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Міністерством у касаційній скарзі (у новій редакції) як підставу касаційного оскарження визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.4. Так, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та зазначає такі норми БК України, які на його думку, повинні були застосувати суди попередніх інстанцій:
- головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3 частини п`ятої статті 22 БК України);
- будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (частини перша та друга статті 23 БК України);
- розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов`язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов`язань, у судовому порядку (частини третя та четверта статті 48 БК України);