Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 759/17904/19
провадження № 61-19860св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна, Друга київська державна нотаріальна контора, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3
на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Л. Є., Друга київська державна нотаріальна контора та Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_4, після смерті якого залишилось спадкове майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .
При зверненні до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вона дізналась, що 31 серпня 1991 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів спадкове майно ОСОБА_2
ОСОБА_1 вважала, що заповіт є недійсним та підробленим, у зв`язку із тим, що у заповіті зазначено, що квартира заповідача знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_1, проте на той час зазначеної адреси не існувало, а проспект було перейменовано
на АДРЕСА_2 .
Разом із цим, позивач посилалась на те, що на момент укладення заповіту нерухоме майно не належало заповідачу на праві власності. Дата посвідчення заповіту припадає на вихідний день - суботу, коли державні установи не працювали, до того ж, у той день родина позивача
та ОСОБА_4 перебували на річниці смерті баби.
За життя ОСОБА_4 страждав на психічну хворобу, не володів
та не розумів українську мову, а тому, на думку ОСОБА_1, не міг розуміти зміст заповіту та посвідчувати його.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт від 31 серпня 1991 року, укладений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори.
Також представник позивача зверталася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі та просила стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня
2021 року у складі суддів Ул`яновської О. В. позовні вимоги задоволено.
Визнано заповіт від 31 серпня 1991 року, вчинений від імені ОСОБА_4, посвідчений Другою київською державною нотаріальною конторою у реєстрі № 1с-867 на користь ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність правові підстави для визнання заповіту недійсним, оскільки право власності на квартиру, вказану у заповіті, ОСОБА_4 набув лише 07 жовтня 2009 року, а тому не мав права розпоряджатися квартирою. Разом із цим, на момент укладення заповіту,
АДРЕСА_2, тому ОСОБА_4 заповів майно без наміру створення юридичних наслідків.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги помилково виходив із того,
що на момент вчинення правочину, у заповідача не було права власності
на майно щодо якого він зробив розпорядження у заповіті, оскільки
не врахував, що на час посвідчення оспорюваного заповіту спірна квартира належала ОСОБА_4, оскільки він був зареєстрованим у цій квартирі
ще з 16 травня 1980 року, вона є кооперативною і її вартість була повністю сплачена ОСОБА_4 29 липня 1991 року, та, що за законом при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права
й порушення норм процесуального права, зокрема на те, що суд
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі
№ 335/9398/16-ц, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах
(пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки спірний правочин на момент укладення, не відповідав вимогам закону, чинних
на момент його укладення, заповіт укладений без наміру створення юридичних наслідків, що в силу статей 48, 58 ЦК УРСР є підставою для визнання заповіту недійсним.
На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, переглядаючи справу
в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те,
що спірний заповіт, яким заповідач зробив розпорядження про передачу відповідачу квартири, посвідчено 31 серпня 1991 року, а в момент укладення правочину, у ОСОБА_4 був відсутній документ права власності
на вказане майно, такий документ останній отримав лише через 18 років.
На момент вчинення правочину, у заповідача не було у власності майна щодо якого він зробив розпорядження у заповіті.
Разом із цим, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зазначала про те,
що у спірному заповіті місцезнаходження майна зазначено як: квартира
АДРЕСА_1 . Проте, відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про впорядкування найменування вулиць і площ міста Києва"
від 23 березня 1981 року № 479 встановлено, що АДРЕСА_2 . У заповіті зазначено про майно, яке знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_2 . У зв`язку із цим, на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, зазначення
у заповіті видуманої адреси, свідчить, що заповіт був вчинений про людське око, без наміру заповідати належне йому майно.
Також, у спірному заповіті, хоча це й не є обов`язковою умовою,
не конкретизовано особу спадкодавця та спадкоємця.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Святошинського районного суду міста Києва. У задоволенні клопотання представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року відмовлено.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2
на касаційну скаргу у якому зазначено, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повно та всебічно дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі норми права, які регулюють саме
ці правовідносини, прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено
до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про впорядкування найменування вулиць і площ м. Києва"
від 23 березня 1981 року № 479 встановлено, що 1-шу частину бульвару Ромена Роллана (від вул. Жмеринської до суч. пр. Леся Курбаса) перейменовано на бульвар Ромена Роллана, а 2-гу частину бульвару Ромена Роллана (від суч. пр. Леся Курбаса до вул. Сосніних Сім`ї) на бульвар Кольцова (а. с. 41, 42, 120, т. 1).
Згідно із довідкою кооперативу "Автотранспортник" від 29 липня 1991 року вартість кооперативної квартири
АДРЕСА_1 повністю виплачена ОСОБА_4
(а. с. 14, т. 1).
31 серпня 1991 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів належну йому кооперативу квартиру
АДРЕСА_1 та речі домашнього вжитку, ОСОБА_2, який посвідчено державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Данилюк Д. М., зареєстровано у реєстрі за № 1с-867 (а. с. 111, т. 1).
Згідно із інформацією з Реєстру для реєстрації нотаріальних дій Другої київської державної нотаріальної контори при посвідченні заповіту встановленого особу ОСОБА_4, що зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1, за паспортом НОМЕР_1, вид. ОВС Ленінградського райвиконкому
міста Києва, 24 травня 1980 року.
Відповідно до довідки ЖБК "Автотранспортник" від 17 вересня 2009 року, бул. Р. Роллана було перейменований на бул. Кольцова (а. с. 14, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с. 7, т. 1).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 18 червня
2019 року ОСОБА_4 був зареєстрованим за адресою: квартира АДРЕСА_1 з 16 травня1980 року (а. с. 114, т. 1).
Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, до складу якого, у тому числі, входила квартира
АДРЕСА_1, жилою площею 19,10 кв. м, загальною площею 32,80 кв. м, яка належала останньому на праві приватної власності відповідно
до свідоцтва про право власності від 07 жовтня 2009 року (а. с. 13, 19, т. 1).
Вказана обставина також підтверджується інформаційною довідкою комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 20 жовтня 2019 року (а. с. 131, т. 1).
Відповідно до спадкової справи № 8-2019 із заявою про прийняття спадщини звернулись рідна сестра померлого ОСОБА_1 (заява від 03 червня
2019 року) та ОСОБА_2 (заява від 14 вересня 2019 року) (а. с. 93, 121 т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження