Постанова
Іменем України
10 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 274/4338/20
провадження № 61-10755св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Бердичівська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2021 року у складі судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Бердичівська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 26 грудня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 . Однак укладаючи цей договір він вважав, що укладає договір довічного утримання. Під час підписання цього договору його тексту він не читав, копії договору не отримував, вважаючи, що у ньому передбачено всі обумовлені ними взаємні права та обов`язки щодо надання йому необхідних умов довічного утримання.
Перші роки після укладення договору ОСОБА_2 сумлінно виконував свої зобов`язання, але згодом придбав будинок у сусідньому селі, де і проживає з сім`єю, переставши надавати йому належне забезпечення та догляд.
ОСОБА_1 зазначав, що він проживає один і у зв`язку зі значним погіршенням стану його здоров`я вимушений звертатися за допомогою до знайомих та друзів, а також і до своєї сестри ОСОБА_3 про надання йому постійної турботи, догляду та піклування в обмін на те, що він з нею укладе договір довічного утримання.
Однак нещодавно йому стало відомо, що між ним та ОСОБА_2 було укладено не договір довічного утримання, як він вважав, а договір дарування, чого він в дійсності не бажав. У зв`язку з чим вважав, що договір дарування укладений з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання, і є удаваним правочином, тому його необхідно визнати недійсним у судовому порядку.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статтю 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 26 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Бердичівської районної державної нотаріальної контори за реєстраційним № 3-3853.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він помилявся щодо правової природи правочину та вважав, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2021 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не довів, що укладаючи договір дарування, він насправді мав намір вчинити договір довічного утримання, а також, що у нього було відсутнє волевиявлення на безоплатне відчуження житлового будинку та земельних ділянок, а також не доведено наявності будь-яких умисних дій з боку відповідача, спрямованих на укладення договору дарування з метою приховати інший правочин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 лютого 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2021 року заявник вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також те, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_2, приховуючи дійсні наміри правочину, до цього часу не оформив право власності на подароване йому майно.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори Пашинським О. М., зареєстрований за № 3-3853, відповідно до якого ОСОБА_1 безоплатно передав у власність (подарував), а ОСОБА_2 прийняв у власність належний дарувальнику на праві приватної власності цілий житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 10).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 534015 ОСОБА_4 є інвалідом другої групи з 12 лютого 2019 року безстроково (а. с. 7).
Згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії № 73 від 01 липня 2019 року ОСОБА_1 1949 року народження потребує протезування ортопедичною паличкою (а. с. 11).
Як вбачається із форми індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальною експертною комісією від 25 лютого 2019 року, ОСОБА_1, 1949 року народження, є інвалідом 2 групи протягом останніх трьох років, тобто з 2016 року (а. с. 12).
Відповідно до талонів-повідомлень єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення 26 грудня 2019 року о 09 год. 16 хв. та 18 год. 39 хв, 16 січня 2020 року о 15 год. 49 хв., 23 січня 2020 року о 16 год. 45 хв., 11 січня 2020 року о 17 год. 17 хв., 11 січня 2020 року о 15 год. 12 хв. ОСОБА_1 повідомляв органи поліції про конфлікти з ОСОБА_2 (а. с. 20-22).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.