Постанова
Іменем України
07 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 456/1045/20
провадження № 61-3976св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Моршинська міська рада Львівської області,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Олексишина Ігоря Богдановича на постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Моршинської міської ради Львівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_3, після смерті якої залишилося спадкове майно. За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла йому квартиру АДРЕСА_1 . Постановою приватного нотаріуса Стрийського нотаріального округу Бораковської О. Я. від 20 лютого 2020 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з неподанням у встановлений законом шестимісячний строк зави про прийняття спадщини. Однак до початку лютого 2020 року він не знав про існування заповіту та наявність у нього спадкових прав щодо вказаного майна. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати поважними причини пропуску ним строку для прийняття спадщини та визначити йому додатковий тримісячний строк для її прийняття.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2020 року у складі судді Шрамка Р. Т. позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк в 3 (три) місяці для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що строк для прийняття спадщини пропущений ОСОБА_1 з поважних причин у зв`язку з його необізнаністю про наявність заповіту.
У липні 2020 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2020 року, вважаючи, що цим рішенням вирішено питання про її права та обов`язки, оскільки вона також має право на спадкування майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з нею проживав її непрацездатний син ОСОБА_4, який прийняв спадщину, однак помер ІНФОРМАЦІЯ_2, не одержавши свідоцтва про право на спадщину. ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі у справі) прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4, тому вона набула право на спадкування майна, яке залишилося після померлої ОСОБА_3 . Таким чином, з урахуванням того, що в даному випадку до участі у справі за позовною вимогою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини мала бути притягнута спадкоємець, яка прийняла спадщину, - ОСОБА_2, то в задоволенні позову ОСОБА_1 до Моршинської міської ради Львівської області слід відмовити через його пред`явлення до неналежного відповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У квітні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Олексишин І. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2020 року залишити в силі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18, від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 761/24381/14-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 2-93/2009, та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц. Право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування. Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та не оформив право на обов`язкову частку у спадщині після своєї матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2, у зв`язку з чим апеляційний суд зобов`язаний був закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
У липні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.від 17 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Стрийського міськрайонного суду Львівської області.
02 червня 2022 року справа № 456/1045/20 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 19 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаної з вагітністю і пологами, призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року матеріали справи № 456/1045/20 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 грудня 1994 року Моршинським багатогалузевим підприємством комунального господарства Львівської області, спадкодавцю ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 .
За життя, а саме 07 грудня 2010 року, ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своєму внуку ОСОБА_1, 1984 року народження.
Постановою приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Бораковської О. Я. від 12 лютого 2020 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з неподанням ним у встановлений законом шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини, яка залишилася після померлої ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він не мав права на спадщину за законом, до лютого 2020 року не знав про існування складеного на його користь заповіту, а тому не звернувся до нотаріуса з відповідною заявою у встановлений законом строк.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно зі статтею 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Апеляційним судом також встановлено, що спадкоємцем першої черги майна померлої ОСОБА_3, який прийняв спадщину у встановленому законом порядку, був її непрацездатний син ОСОБА_4, 1958 року народження.
ОСОБА_2 (особа, яка подала апеляційну скаргу) є дочкою ОСОБА_4, та, відповідно, онукою ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смертьсерії НОМЕР_2 .
За життя ОСОБА_4, який мав право на спадкування майна своєї матері ОСОБА_3, в тому числі й право на обов`язкову частку, не одержав свідоцтва про право на спадщину.